— Не смійте звинувачувати... не смійте... говорити... про Сіріуса як... — Гаррі не вистачало повітря, він не міг нормально говорити, але лють, що ненадовго була вщухла, вибухла з новою силою. Він не дозволить Дамблдорові критикувати Сіріуса. — Крічер брехун... брудний... він заслужив...
— Крічера таким зробили чаклуни, Гаррі, — заперечив Дамблдор. — Повір, йому варто поспівчувати. Його існування не менш жалюгідне, ніж у твого приятеля Добі. Він був змушений коритися наказам Сіріуса, бо Сіріус залишився останнім представником роду, що колись його поневолив. Але Крічер не відчував справжньої відданості. І хоч би які були в Крічера вади, треба визнати, що Сіріус пальцем об палець не вдарив, щоб хоч якось полегшити його долю...
— НЕ КАЖІТЬ ТАКОГО ПРО СІРІУСА! — закричав Гаррі. Він знову зірвався на ноги, був злий і готовий кинутися
на Дамблдора. який зовсім не розумів Сіріуса. не розумів, який той був відважний, скільки вистраждав у житті...
— А що тоді Снейп? — крикнув Гаррі. — Про нього ви мовчите? Коли я йому сказав, що Волдеморт напав на Сіріуса, він тільки вишкірився на мене, як завжди...
— Гаррі, ти ж розумієш, що професор Снейп мусив прикидатися перед Долорес Амбридж, ніби він до твоїх слів серйозно не поставився, — незворушно пояснив Дамблдор, — але, як я тобі вже казав, він негайно повідомив Орден про те. що ти йому сказав. Саме він вирахував, куди ти подався, коли не повернувся з лісу. І саме він дав професорці Амбридж фальшиву сироватку правди, коли вона хотіла тебе допитати, де перебуває Сіріус.
Гаррі пропустив ці слова повз вуха. Відчував дике задоволення, звинувачуючи Снейпа, бо це ніби послаблювало відчуття його власної жахливої вини, і він хотів почути, що Дамблдор з ним погоджується.
— Снейп... Снейп глузував з Сіріуса, що той залишається вдома... робив з Сіріуса боягуза...
— Сіріус був досить зрілий і розумний, щоб не зважати на такі дрібні образи, — відповів на це Дамблдор.
— Снейп перестав давати мені уроки блокології! — зарепетував Гаррі. — Викинув мене зі свого кабінету!
— Мені це відомо, — важко зітхнув Дамблдор. — Я вже казав, що помилився, не навчаючи тебе самостійно, хоч тоді я був переконаний, що не існувало більшої небезпеки, ніж відкрити твій мозок Волдемортові в моїй присутності...
— Зі Снейпом було ще гірше! Після його уроків мій шрам завжди страшенно болів... — Гаррі пригадав Ронові міркування на цю тему, — звідки ви знаєте, що він не намагався послабити мене перед Волдемортом, полегшити йому завдання проникнути в мій...
— Я довіряю Северусу Снейпу, — просто сказав Дамблдор. — Проте я забув... це ще одна помилка старого чоловіка... що деякі рани дуже глибокі й не гояться. Я думав, що професор Снейп приборкав свою ненависть до твого батька... та я помилився.
— І це нормально? — закричав Гаррі, не зважаючи на обурені обличчя й несхвальне бурмотіння портретів на стінах. Снейпові можна ненавидіти мого тата, а от Сіріусові Крічера ненавидіти не можна?
— А я й не казав, що Сіріус ненавидів Крічера, — заперечив Дамблдор. — Він ставився до нього як до слуги, якого можна навіть не помічати. Байдужість і зневага часто завдають більшої шкоди, ніж відверта неприязнь... Фонтан, який ми сьогодні розгромили, зображав неправдиві сцени. Ми, чаклуни, надто довго кривдили наших побратимів, а тепер ось пожинаємо плоди.
— ТО ЩО. ПО?ВАШОМУ, СІРІУС ЗАСЛУЖИВ СВОЄЇ ДОЛІ? — крикнув Гаррі.
— Я такого не казав і ніколи не скажу, — тихо відповів Дамблдор. — Сіріус не був жорстокий і загалом добре ставився до ельфів?домовиків. Він не любив Крічера, бо Крічер йому постійно нагадував про ненависний Сіріусові дім.
— Так, ненависний! — надтріснутим голосом вигукнув Гаррі, а тоді відвернувся від Дамблдора й відійшов. Сонце вже яскраво освітлювало кімнату, а очі портретів спостерігали, як він іде, сам не розуміючи, що робить, навіть не бачачи нічого в кабінеті. — Ви змусили його стирчати в тому будинку під замком, а він його ненавидів, ось чому вчора й вирішив з нього вирватися...
— Я намагався зберегти Сіріусові життя. — ледь чутно проказав Дамблдор.
— Ніхто не любить сидіти під замком! — розлючено обернувся до нього Гаррі. — Ви торік ціле літо змусили мене так пронидіти...
Дамблдор заплющив очі й затулив обличчя руками. Та цей незвичний вияв Дамблдорової втоми чи смутку Гаррі не вгамував. Навпаки, він ще більше розізлився, що Дамблдор виявляє ознаки слабкості. Чого це він має бути слабким, коли Гаррі хоче лютувати й зганяти на ньому злість?
Дамблдор опустив руки і глянув на Гаррі поверх окулярів?півмісяців.
— Уже пора, — почав він, — розповісти тобі, Гаррі, те, що я мав би розповісти ще п'ять років тому. Сядь, будь ласкавий. Я розповім тобі все. Прошу тільки мати терпіння. Злитимешся на мене, лютуватимеш... ти вільний робити, що схочеш... коли я закінчу. Тоді я тебе не зупинятиму.
Якусь мить Гаррі сердито дивився на нього, а тоді бухнувся на стілець навпроти Дамблдора і став чекати.
Дамблдор якийсь час дивився у вікно на залите сонцем подвір'я, а тоді глянув на Гаррі й заговорив:
— Гаррі, п'ять років тому ти прибув до Гоґвортсу цілий і неушкоджений, як я й планував і задумував. Ну... не зовсім неушкоджений. Ти вже зазнав страждань. Я знав, що так буде, коли залишав тебе на порозі будинку твоїх тітки й дядька. Знав, що прирікаю тебе на десять гірких і нелегких років. Він зробив паузу. Гаррі мовчав.
— Ти можеш запитати... з повним на те правом... чому так мало бути. Чому тебе не могла взяти до себе якась чаклунська родина? Багато хто всиновив би тебе з великою радістю, мав би за щастя й за честь виховувати тебе як рідного. У відповідь можу сказати, що найголовніше для мене було зберегти тобі життя. Ніхто, крім мене, не усвідомлював, яка страшна небезпека тобі загрожувала. Волдеморт зазнав поразки всього кілька годин тому. Але його посіпаки... деякі з них не менш жахливі за нього самого... були й далі на волі — злі, люті й жорстокі. А я мав прийняти рішення, думаючи ще й про майбутнє. Чи вірив я, що Волдеморт зник назавжди? Ні. Я не знав, десять, двадцять чи п'ятдесят років мине, поки він повернеться, але був переконаний, що так воно й буде. І ще я, добре його знаючи, не сумнівався, що він не заспокоїться, доки тебе не вб'є.