Геґрід показав чашку, а другою рукою все ще притискав до ока драконяче м'ясо. Амбридж дивилася на нього, вивчаючи тепер замість хатини кожну деталь його зовнішності.
— Я чула голоси, — спокійно додала вона.
— Я си балакав з Ікланем, — рішуче пояснив Геґрід.
— І він вам відповідав?
— Ну... певним чином, — почав затинатися Геґрід. — Я інколи кажу, шо Іклань майже як людина...
— На снігу залишилися три пари слідів, що ведуть від замку до вашої хижі, — сказала Амбридж єлейним голосом.
Герміона охнула, і Гаррі затулив їй рота рукою. На щастя, Іклань чмихав носом, принюхуючись до мантії несподіваної гості, і та, здається, нічого не почула.
— Я щойно повернувся, — махнув Геґрід величезною рукою на рюкзак. — Може, хтось си приходив раніше й не застав мене.
— Назад від дверей вашої хижі кроки не ведуть.
— Ну я... я не знаю, чого б то... — нервово смикнув себе за бороду Геґрід і знову зиркнув у той куток, де стояли Гаррі, Рон і Герміона, ніби благав про допомогу. — Е?е...
Амбридж розвернулася й почала обходити хатину, уважно до всього приглядаючись. Нахилилася й зазирнула під ліжко. Відчинила Геґрідів сервант з посудом. Пройшла за кілька сантиметрів від Гаррі, Рона й Герміони. Ті притислися до стіни, а Гаррі навіть живота мусив втягати, щоб вона його не зачепила. Уважно зазирнула у величезний казан, у якому Геґрід варив собі їсти, а тоді знову розвернулася й запитала: — Що з вами сталося? Звідки у вас ці рани?
Геґрід одразу забрав з обличчя драконяче м'ясо, і це була, на Гарріну думку, помилка, бо тепер чітко стало видно фіолетово?чорний синець навкруг ока, не кажучи вже про запечену кров і здерту шкіру на лиці.
— О, це... зі мною стався випадок, — затинаючись, пробелькотів Геґрід.
— Що за випадок?
— Я... я си спіткнув.
— Ви спіткнулися, — холодно повторила Амбридж.
— Еге ж, саме так. Зачепився за... за мітлу товариша.
Я сам не літаю. Гляньте на мої розміри, мене ж не втримає жодна мітла. Мій товариш розводить абраксанських коней, не знаю, чи ви колись їх виділи — такі великі бестії, з крильми, і я, знаєте, троха поїздив на одному верхи і...
— А де ви були? — Амбридж незворушно урвала Геґрідове базікання.
— Де я був?..
— Де ви були? — повторила вона. — Навчальний рік почався два місяці тому. Вас довелося замінити іншою вчителькою. Ваші колеги не змогли пояснити, де ви. Ви не залишили ніякої адреси. То де ж ви були?
Запала мовчанка, і Геґрід втупився в неї своїм напіврозплющеним оком. Гаррі, здавалося, чув, як той відчайдушно перебирає в голові різні версії.
— Мені... мені треба було поправити здоровлє, — відповів він.
— Здоров'я, кажете, — професорка Амбридж обмацала очима набрякле й потовчене Геґрідове обличчя, з якого беззвучно й м'яко крапала йому на живіт драконяча кров. — Зрозуміло.
— Так, — підтвердив Геґрід, — троха... свіжих воздухів, знаєте...
Авжеж, для лісника свіже повітря, мабуть, велика рідкість. — солодко проказала Амбридж.
Ті невеличкі частинки Геґрідового обличчя, що не були чорні або фіолетові, почервоніли. — Ну... зміна обстановки, знаєте...
— Гірські ландшафти? — миттю додала Амбридж.
"Вона все знає", — розпачливо подумав Гаррі.
— Гірські? — перепитав Геґрід, явно обмірковуючи відповідь. — Та ні, мені більше до вподоби південь Франції. Троха сонця і... моря.
— Невже? — засумнівалася Амбридж. — Ви щось не надто засмагли.
— Так... ну... чутлива шкіра, — спробував зобразити невимушену усмішку Геґрід.
Гаррі помітив, що в нього бракує двох зубів. Амбридж холодно на нього глянула, і Геґрідова усмішка зів'яла.
Тоді вона поправила на руці сумочку і сказала: — Я, звичайно, повідомлю міністерство про ваше запізніле повернення.
— Еге ж, — кивнув головою Геґрід.
— Мусите також знати, що в мої невдячні, але необхідні обов'язки Верховного інквізитора входить інспектування колег?учителів. Тому насмілюся припустити, що найближчим часом ми зустрінемося знову.
Вона різко повернулася й попрямувала до дверей.
— Ви нас перевіряєте? — безпорадно перепитав Геґрід, дивлячись їй услід.
— Саме так, — м'яко підтвердила Амбридж озираючись і поклала руку на клямку дверей. — Міністерство рішуче позбуватиметься недолугих учителів. На добраніч.
Вона вийшла, грюкнувши дверима. Гаррі хотів було зняти плаща?невидимку, але Герміона схопила його за руку.
— Ще ні, — видихнула йому у вухо. — Може, вона ще не пішла.
Геґрід, мабуть, подумав те ж саме. Пошкутильгав до вікна й відсунув легенько фіранку.
— Вона вертає до замку, — буркнув він неголосно. — Отакої... вона нас перевіряє!
— Так, — підтвердив Гаррі, скидаючи плаща?невидимку. — Трелоні вже отримала іспитовий термін...
— Геґріде... а що в нас буде на твоїх уроках? — запитала Герміона.
— Йой, та ви тим не переймайтеся, бо я вже розплянував усе наперед, — радісно повідомив Геґрід, хапаючи зі столу драконяче м'ясо і знову притуляючи його до ока. — Я притримав кілька істот спеціяльно для року СОВ. О?о, заждіть?заждіть, таких дивовижних ви ще не виділи ніколи.
— Е?е... а в якому розумінні дивовижних? — завагалася Герміона.
— Сего я не скажу, — радісно мовив Геґрід. — Най то буде файна несподіванка.
— Слухай, Геґріде, — відкинула вагання Герміона, — професорка Амбридж аж ніяк не зрадіє, якщо ти приведеш на урок щось небезпечне.
— Небезпечне? — аж отетерів Геґрід. — Не будь дурненька, не буде нічого небезпечного! Тобто вони, звісно, не дозволят себе скривдити, але...
— Геґріде, ти мусиш пройти перевірку Амбридж, і краще, щоб вона побачила, як ти навчаєш нас доглядати порлоків або розрізняти кнарлів та їжаків, щось таке подібне, — серйозним тоном порадила йому Герміона.
— Але ж це не цікаво, Герміоно, — заперечив Геґрід. — Я маю шось значно ліпше. Я си розводив їх роками, мабуть, це єдиний свійський табун на всю Британію.
— Геґріде... прошу тебе... — розпачливо благала Герміона. — Амбридж хапається за будь?яку дрібничку, щоб лиш мати підставу для звільнення тих учителів, які занадто близькі, на її думку, до Дамблдора. Прошу, Геґріде, покажи нам на уроках щойсь найнудніше з того, що може бути на іспитах для СОВ.
Але Геґрід лише позіхнув на весь рот і кинув спраглий одноокий погляд на широчезне ліжко в кутку.