Белатриса нічого не відповіла, але вперше на її обличчі з'явилося збентеження. Снейп не наполягав. Він знову підняв келиха, ковтнув вина й повів далі:
— Ти питаєш, де я був, коли Темний Лорд зазнав поразки. Я був там, де він наказав мені бути — у Гоґвортській школі чарів і чаклунства, бо він забажав, щоб я шпигував за Албусом Дамблдором. Ти знаєш, мабуть, що я пішов на ту посаду за наказом Темного Лорда?
Вона ледь помітно кивнула і вже було роззявила рота, але Снейп її випередив.
— Ти питаєш, чому я не шукав його, коли він зник? Та тому ж, чому не шукали його Ейвері, Якслі, Керровзи, Ґрейбек, Луціус, — він легенько вклонився Нарцисі, — та багато інших. Я повірив, що його знищено. Я цим не пишаюся, я помилявся, але так було... якби він не пробачив нам — тим, хто втратив віру тоді, то в нього зараз було б дуже мало соратників.
— Була б я! — пристрасно вигукнула Белатриса. — Я стільки років відсиділа за нього в Азкабані!
— Авжеж, це похвально, — знудженим голосом сказав Снейп. — То нічого, що від твого перебування у в'язниці він мав мало користі. Усе одно це був шляхетний жест...
— Жест! — вона підскочила мов божевільна. — Поки я терпіла дементорів, ти байдикував у Гоґвортсі у зручній ролі Дамблдорового улюбленця!
— Не зовсім так, — спокійно заперечив Снейп. — Ти знаєш, що він не довірив мені посади вчителя захисту від темних мистецтв. Думав, очевидно, що це могло б... е-е... призвести до рецидиву... спокусити мене знову взятися за старе.
— Оце така була твоя жертва заради Темного Лорда — не викладати улюбленого предмета? — глумливо посміхнулася вона. — Чого ж ти там залишався, Снейпе? Шпигував за Дамблдором для хазяїна, якого вважав мертвим?
— Ба ні, — відповів Снейп, — хоч Темний Лорд і задоволений, що я не покидав свого місця: коли він повернувся, я передав йому інформацію про Дамблдора за минулі шістнадцять років, а це корисніший дарунок до його повернення, ніж нескінченні згадки про те, як неприємно було в Азкабані...
— Але ти залишився...
— Так, Белатрисо, залишився, — підтвердив Снейп, чи не вперше дратуючись. — Я мав вигідну роботу, і волів мати її, ніж сидіти в Азкабані. Ти знаєш, що тоді ловили смертежерів. Дамблдорове заступництво оберігало мене від в'язниці, це було дуже доречно, і я цим скористався. Повторюю: Темний Лорд не нарікав, що я залишився, тож я не розумію, чому висловлюєш невдоволення ти.
Здається, далі ти хотіла знати, — він підвищив голос, бо видно було, що Белатриса хоче його перебити, — чому я не підпустив Темного Лорда до філософського каменя. На це легко відповісти. Він не знав, чи може мені довіряти. Він, як і ти, вважав, що я перетворився з вірного смертежера на Дамблдорову маріонетку. Він був у жалюгідному стані, дуже слабкий, ділився тілом з посереднім чаклуном. Він не наважився відкритися колишньому союзникові, бо цей союзник міг його видати Дамблдорові чи міністерству. Я страшенно шкодую, що він мені не довірився. Він міг би відновити свою могутність на три роки раніше. А так я лише спостерігав, як жадібний і ниций Квірел намагався вкрасти камінь, і мушу визнати, я зробив усе, щоб йому завадити.
Белатрисині вуста скривилися, ніби від гірких ліків.
— Але ти не повернувся, коли він відродився, ти не помчав до нього відразу, як відчув, що пече Чорна мітка...
— Правильно. Я повернувся на дві години пізніше. Я повернувся за наказом Дамблдора.
— Дамблдора?.. — почала вона обуреним тоном.
— Подумай! — знову нетерпляче сказав Снейп. — Подумай! Зачекавши дві години, всього дві години, я здобув можливість перебувати в Гоґвортсі шпигуном! Дозволивши Дамблдорові думати, ніби я повернувся на бік Темного Лорда за його наказом, я міг передавати інформацію про Дамблдора і Орден фенікса! Зверни увагу, Белатрисо: Чорна мітка вже кілька місяців набирала сили, я знав, що він незабаром повернеться! Всі смертежери знали! Я мав час подумати про те, що робити, обміркувати свій наступний хід, зникнути, так само, як Каркароф, чи ж не так? Запевняю, незадоволення Темного Лорда через моє запізнення минуло остаточно, коли я пояснив, що залишаюся йому вірним, хоч Дамблдор і вважав мене своїм. Так, Темний Лорд думав, що я покинув його назавжди, та він помилявся.
— А яка від тебе була користь? — зневажливо спитала Белатриса. — Яку це корисну інформацію ми від тебе отримали?
— Моя інформація надходила безпосередньо Темному Лордові, — відповів Снейп. — Якщо він не захотів з тобою ділитися...
— Він зі мною ділиться всім! — вибухла Белатриса. — Він каже, що я його найвірніша, найвідданіша...
— Он як? — Снейпів голос видавав, що він їй не вірить. — Він і досі так каже — після провалу в міністерстві?
— Це не моя провина! — почервоніла Белатриса. — Темний Лорд у минулому довіряв мені свої найцінніші... якби не Луціус...
— Не смій... не смій звинувачувати мого чоловіка! — нещадно відрізала Нарциса, дивлячись на сестру знизу вгору.
— Немає сенсу ділитися провиною, — спокійно промовив Снейп. — Що зроблено, те зроблено.
— Але не тобою! — розлючено вигукнула Белатриса. — Бо тебе, Снейпе, знову не було, коли ми всі наражалися на небезпеку!
— Мені було наказано залишатися в тіні, — мовив Снейп. — Можливо, ти не погоджуєшся з Темним Лордом, можливо, ти гадаєш, що Дамблдор нічого б не помітив, якби я ув'язався в бій з Орденом фенікса на боці смертежерів? І... вибач... ти говорила про небезпеку... але ж ви билися з шістьма підлітками.
— До них приєдналась, як тобі відомо, добра половина Ордену! — злісно пробурчала Белатриса. — А якщо вже казати про Орден, то ти й досі не можеш розкрити розташування їхнього штабу!
— Я не тайнохоронець і не можу назвати це місце. Ти ж, мабуть, розумієш, як діє закляття? Темний Лорд задоволений тією інформацією про Орден, яку я йому надавав. Вона нещодавно допомогла, як ти вже, мабуть, здогадалася, захопити й убити Емеліну Венс, а також допомогла позбутися Сіріуса Блека, хоч я цілком визнаю в цьому твою заслугу.
Він схилив голову й підняв келих. Вираз її обличчя не пом'якшав.
— Снейпе, ти не відповів на моє останнє запитання. Про Гаррі Поттера. За п'ять років ти безліч разів міг його вбити. І не вбив. Чому?