Снейп хитнув ліхтарем, і в його відблиску Гаррі помітив на обличчі Тонкс вираз обурення й люті. А потім вона знову розчинилася в темряві.
— На добраніч, — попрощався з нею Гаррі, йдучи до школи за Снейпом. — Дякую за... все.
— Бувай, Гаррі.
Якусь хвилину-дві Снейп мовчав. Гаррі відчував, що його власне тіло випромінює такі потужні хвилі ненависті, що дивно було, як це вони не пропалюють Снейпа наскрізь. Він ненавидів Снейпа ще з першої їхньої зустрічі, але остаточно й безповоротно Снейп утратив найменшу нагоду розраховувати на поблажливість Гаррі через його ставлення до Сіріуса. Влітку Гаррі мав досить часу, щоб обміркувати цю ситуацію. Він вирішив, що саме Снейпові в'їдливі нагадування Сіріусові, що той скніє в безпечній схованці, тоді як решта Ордену Фенікса бореться з Волдемортом, підштовхнули Сіріуса в ніч його загибелі помчати в міністерство. Гаррі чіплявся за цю думку, яка не лише спонукала його звинувачувати Снейпа і мати від цього певне заспокоєння, а й підказувала, що Сіріусова смерть анітрохи Снейпа не мучить.
— П'ятдесят очок з Ґрифіндору за запізнення, — сказав Снейп. — І ще, стривай, двадцять за твій маґлівський одяг. Не пам'ятаю, щоб якийсь гуртожиток на самому початку року опинявся в мінусах... ще ж і десерт не подавали. Мабуть, Поттер, це новий рекорд.
Лють і ненависть, що вирували в грудях Гаррі, палахкотіли вже, здається, білим жаром, але він радше погодився б залишитися паралізованим до самого Лондона, ніж розповів би Снейпові, чому запізнився.
— Ти, мабуть, готував показове прибуття? — не вгамовувався Снейп. — Та, оскільки літаючої машини в тебе нема, ти вирішив, що досягнеш драматичного ефекту, якщо ввалишся у Велику залу посеред бенкету.
Гаррі тримав язика за зубами, хоч і боявся, що в грудях зараз щось вибухне. Він розумів, що Снейп прийшов по нього заради цих кількох хвилин, коли без свідків шпигатиме й мучитиме Гаррі.
Нарешті вони дійшли до замкових сходів, а коли відчинилися великі дубові двері у вимощений плитами просторий вестибюль, їх привітали вибухи сміху, розмови та дзенькіт тарілок і келихів, що долинали з Великої зали. Гаррі хотілося знову накритися плащем-невидимкою, щоб непомітно пробратися до свого місця за довжелезним ґрифіндорським столом (який, на жаль, був найдалі від вестибюлю).
Наче прочитавши ці думки, Снейп сказав:
— Ніяких плащів. Зайди, щоб усі тебе бачили. Ти ж цього й хотів.
Гаррі рішуче пішов у відчинені двері — що завгодно, аби лиш позбутися Снейпа. Велика зала з її чотирма довгими учнівськими столами та вчительським столом на підвищенні була, як завжди, прикрашена свічками, що плавали в повітрі. Тарелі від їхнього світла виблискували й сяяли. Але для Гаррі це все злилося в одну мерехтливу пляму, бо він так швидко йшов, що проскочив гафелпафський стіл перш, ніж його звідти помітили. А коли учні почали зіскакувати з місць, щоб його роздивитися, він уже побачив Рона й Герміону, кинувся вздовж лав і за хвильку втиснувся між ними.
— Де ти... мамонько, що з твоїм обличчям? — витріщився на нього Рон разом з усіма, хто був поблизу.
— А що, щось не так? — здивувався Гаррі, а тоді схопив ложку і придивився до свого викривленого відображення.
— Ти весь у крові! — зойкнула Герміона. — Йди сюди...
Вона підняла чарівну паличку, вимовила "Терґео!", й стерла засохлу кров.
— Дякую, — сказав Гаррі, мацаючи своє вже чисте обличчя. — А як мій ніс?
— Нормально, — стурбовано відповіла Герміона. — А що таке? Гаррі, що сталося? Ми так злякалися!
— Розкажу потім, — спинив її Гаррі. Він прекрасно розумів, що Джіні, Невіл, Дін і Шеймус нашорошили вуха; навіть Майже-Безголовий Нік, ґрифіндорський привид, і той завис над столом, щоб підслухати розмову.
— Але... — не стрималася Герміона.
— Не зараз, Герміоно, — повторив Гаррі похмуро й багатозначно. Він сподівався, що всі вважатимуть, ніби він потрапив у якусь героїчну сутичку, бажано з участю двох-трьох смертежерів і дементора. Та ба — Мелфой рознесе цю ганебну історію по всіх-усюдах, хоч можливість, що більшість ґрифіндорських вух її не почують, усе-таки існувала.
Гаррі потягся повз Рона по курячі ніжки та чіпси, але не встиг узяти, бо страви зникли, а замість них з'явився десерт.
— Ти знову пропустив Сортування, — сказала Герміона, а Рон поліз по великий шоколадний пудинг.
— Капелюх щось цікаве розповідав? — запитав Гаррі, беручи пиріг з мелясою.
— В основному те саме... радив усім єднатися всупереч ворогам... ну, сам знаєш.
— А Дамблдор згадував Волдеморта?
— Ще ні, але ж він завжди виголошує головну промову після бенкету, правда? Лишилося вже небагато.
— Снейп казав, що Геґрід запізнився на бенкет...
— Ти бачив Снейпа? Як це? — насилу проказав Рон, бо його рот був напханий пудингом.
— Нарвався на нього, — ухильно відповів Гаррі.
— Геґрід запізнився всього на кілька хвилин, — повідомила Герміона. — Дивися, Гаррі, він тобі махає.
Гаррі глянув на вчительський стіл і всміхнувся Геґрідові, котрий і справді махав йому рукою. Геґрід так і не навчився поводитися з гідністю професорки Макґонеґел, виховательки ґрифіндорського гуртожитку, яка сиділа поруч з ним, ледве сягаючи головою Геґрідового плеча. Вона дуже несхвально оцінювала надмірну радість його вітання. Гаррі здивовано помітив, що по другий бік від Геґріда сидить учителька віщування, професорка Трелоні; вона зрідка покидала свою кімнатку на вежі, а на бенкетах з приводу початку навчального року він її досі взагалі не бачив. Вона була, як завжди, чудернацька, обвішана блискучим намистом і довжелезними шалями, з очима, побільшеними окулярами до величезного розміру. Гаррі вважав її напівшахрайкою, тому був вражений, коли наприкінці минулого навчального року виявив, що саме вона виголосила пророцтво, яке спонукало Лорда Волдеморта вбити батьків Гаррі й напасти на нього самого. Після цього Гаррі уникав її товариства. На щастя, цього року він уже не вивчатиме віщування. Її великі, як маяки, очі глянули в його бік; він блискавично відвернувся до слизеринського столу. Драко Мелфой жестами розквашував уявного носа, а у відповідь гримів регіт і лунали оплески. Гаррі втупився очима у свій пиріг з мелясою, а в грудях йому знову запекло. Зараз він багато віддав би за змогу зійтися з Мелфоєм віч-на-віч у двобої...