— Іди геть, — крикнув на нього Гаррі. Крічер відміряв останній глибокий уклін і роз'явився. — Добі, ти теж біжи поспи.
— Дякую вам, паничу Гаррі Поттер! — радісно пискнув Добі і теж зник.
— Ну, як вам? — захоплено обернувся до Рона з Герміоною Гаррі, щойно у вітальні не стало ельфів. — Ми знаємо, куди зникає Мелфой! Тепер ми його зловимо на гарячому!
— Ага, чудово, — Рон похмуро намагався витерти величезну чорнильну пляму, на яку перетворився його майже закінчений реферат. Герміона підсунула реферат до себе й почала осушувати чорнило чарівною паличкою.
— Але як це так, що він ходить туди "з різними учнями"? — замислилася Герміона. — Скільки людей у це вплуталося? Скоріше за все, він їм не довіряє й вони не знають, що він там робить...
— Так, щось тут не те, — погодився Гаррі. — Я чув, як він казав Кребові, що то не Кребове собаче діло знати, що він робить... то що ж він тоді каже всім цим... усім цим...
Голос Гаррі затих; він не відводив очей від каміна.
— Ой, який же я дурний, — ледь чутно промовив він. — Це ж очевидно. Там же в підвалі стояв цілий казанисько з нею... він міг під час уроку нишком поцупити...
— Що поцупити? — не зрозумів Рон.
— Багатозільну настійку. Він украв трохи багатозільної настійки, що її нам показував Слизоріг ще на першому уроці... нема ніяких "різних учнів", що оберігають Мелфоя... це тільки Креб і Ґойл, як і завжди... все сходиться! — підскочив Гаррі й закрокував перед каміном. — Вони такі тупі, що робитимуть усе, що він скаже, навіть, якщо не знатимуть, що він задумав... але він не хоче, щоб хтось бачив, як вони чатують біля кімнати на вимогу, тому він примушує їх вживати багатозільну настійку, щоб вони були схожі на інших учнів... ці дві дівчини, що я їх бачив з ним, як ішов на квідич... ха! То Креб і Ґойл!
— Хочеш сказати, — тихо спитала Герміона, — що та дівчинка, чиї терези я полагодила...
— Так, аякже! — вигукнув Гаррі, дивлячись на неї. — Звичайно! Мелфой тоді був у тій кімнаті, тому вона... та що я таке кажу?.. він упустив терези — попередив Мелфоя, щоб той не виходив, бо є хтось чужий! А ще була та дівчина, що впустила жаб'ячу ікру! Ми постійно повз нього проходили і не здогадувалися!
— Він примушував Креба з Ґойлом ставати дівчатами? — загигикав Рон. — Оце так... а я думаю, чого це вони останнім часом такі невеселі... дивно, що вони його ще не послали під три чорти...
— І не пошлють, особливо після того, як він їм показав Чорну мітку, — сказав Гаррі.
— Гм... Чорну мітку, про існування якої ми нічого не знаємо, — скептично уточнила Герміона, згорнула висушений Ронів реферат, поки він знову не постраждав, і віддала сувій Ронові.
— Побачимо, — впевнено заявив Гаррі.
— Ага, побачимо, — Герміона встала й потяглася. — Гаррі, не спіши дуже захоплюватися, подумай краще, що ти ніяк не зайдеш у кімнату на вимогу, якщо не знатимеш, що там таке. А ще, нагадую, не забувай, — Герміона закинула на плече сумку й зміряла його дуже серйозним поглядом, — що ти повинен зосередитися й добути Слизорогів спогад. На добраніч.
Гаррі дивився їй услід, відчуваючи легке роздратування. Щойно зачинилися двері дівчачих спалень, як він причепився до Рона.
— А ти що думаєш?
— Якби ж я міг роз'являтися, як ельф-домовик, — зітхнув Рон, дивлячись на те місце, де зник Добі. — Я б тоді за милу душу склав іспит з явлення.
Вночі Гаррі не спалося. Він лежав, мабуть, кілька годин з розплющеними очима, міркуючи, як саме використовував Мелфой кімнату на вимогу, і що він, Гаррі, побачить, коли завтра туди зайде, бо хай що каже Герміона, Гаррі не сумнівався: якщо Мелфой зумів побачити штаб ДА, то він тим паче побачить Мелфоєву... що б то могло бути? Конференц-зала? Схованка? Комора? Майстерня? Мозок Гаррі гарячково перебирав варіанти, і коли він нарешті задрімав, то бачив у неспокійних снах Мелфоя, що ставав то Слизорогом, то Снейпом...
За сніданком Гаррі перебував у стані напруженого очікування; він мав вільний урок перед захистом від темних мистецтв і твердо вирішив скористатися цим часом для проникнення в кімнату на вимогу. Герміона підкреслено демонструвала, що його таємні плани вторгнення в кімнату її не цікавлять. Це дратувало Гаррі, бо він вважав, що її допомога знадобилася б — лише б вона того захотіла.
— Послухай, — тихо сказав він, нахиляючись до неї й накриваючи рукою щойно доставлений поштовою совою "Щоденний віщун", щоб Герміона не могла зануритися в читання. — Я не забув про Слизорога, але поняття не маю, як у нього виманити той спогад. Поки не стрельне в голову якась ідея, може, я з'ясую, що робить Мелфой?
— Я вже тобі казала — ти мусиш Слизорога переконати, — наполягала Герміона. — Нема мови, щоб його перехитрити чи зачаклувати, бо Дамблдор сам би це зробив. Замість никати біля кімнати на вимогу, — вона висмикнула "Віщуна" з-під долоні Гаррі й розгорнула на першій сторінці, — краще піди знайди Слизорога і спробуй достукатися до всього людяного, що в ньому лишилося.
— Є щось про знайомих?.. — поцікавився Рон, дивлячись, як Герміона переглядає заголовки.
— Так! — вигукнула Герміона, аж Гаррі з Роном ледь не вдавилися, — але нічого страшного, він живий... Манданґуса заарештували й запроторили до Азкабану! Нібито він удавав з себе інферія під час спроби крадіжки зі зломом... і ще зник якийсь Октавіус Пеппер... ой, який жах, був заарештований дев'ятирічний хлопчик за спробу вбивства своїх баби й діда; припускають, що він був під дією закляття "Імперіус"...
Друзі доснідували мовчки. З їдальні Герміона відразу побігла на урок стародавніх рун, Рон поплентався до вітальні, де мав нарешті дописати висновок до Снейпового реферату про дементорів, а Гаррі подався в коридор на восьмому поверсі, до тієї ділянки стіни, навпроти якої висів гобелен із зображенням Варнави Дурнуватого, що навчає тролів танцювати балет.
У порожньому переході Гаррі накинув на себе плаща-невидимку, хоч міг би й не маскуватися, бо коли він підійшов до потрібного місця, там не було нікого. Гаррі не знав, як легше потрапити в кімнату: коли там є Мелфой чи коли його немає. Добре хоч його першій спробі не заважатиме присутність Креба чи Ґойла, які прикидатимуться одинадцятирічними дівчатками.