— Власне кажучи, Гаррі, ідею подав мені ти, — сказала Герміона.
— Я? — спантеличено перепитав Гаррі. — А як?
— Підслухування за допомогою жучків, — щасливо мовила Герміона.
— Але ж ти казала, що вони не діють...
— Та не електронних жучків, — перебила його Герміона. — Розумієте... — Герміонин голос затремтів від стримуваного тріумфу, — Ріта Скітер — незареєстрований анімаг. Вона може перетворюватися...
Герміона витягла з портфеля маленьку скляну баночку, заткнуту корком.
— ... на жука.
— Жартуєш, — сказав Рон. — Ти не... Вона не могла...
— Могла, могла, — радісно закивала Герміона, розмахуючи перед ними баночкою.
У ній лежало кілька прутиків та листочків і один величезний жук.
— Та це ніколи... ти жартуєш... — прошепотів Рон, підносячи банку до очей.
— Ні, не жартую, — сяяла Герміона. — Я зловила її на лікарняному підвіконні. Придивіться уважніше — і ви побачите, що візерунок цяточок навколо вусиків — достеменна копія отих її дурнуватих окулярів.
Гаррі придивився — Герміона казала правду. Він теж дещо згадав.
— Тієї ночі, коли ми чули, як Геґрід розповідав мадам Максім про свою маму, на статуї сидів жук!
— Отож бо, — сказала Герміона. — А Віктор витяг з мого волосся жука якраз після того, як ми поговорили біля озера. І, якщо я не помиляюся, Ріта сиділа на підвіконні під час уроку віщування в той день, коли розболівся твій шрам. Вона цілий рік літала по замку в пошуках нових тем.
— А коли ми побачили Мелфоя під деревом... — повільно проказав Рон.
— ...він говорив з нею, тримаючи її в долоні, — закінчила Герміона. — Він усе знав. От як вона брала у слизеринців оті милі невеличкі інтерв'ю. Їх не обходило, що Ріта чинить незаконно, бо їм кортіло розповідати про нас різну гидоту.
Герміона забрала в Рона баночку і посміхнулася до жука, який злісно гудів і бився об скло.
— Я пообіцяла, що випущу її тоді, як повернемося до Лондона, — сказала Герміона. — Розумієте, я наклала на банку незламні чари, тому вона не може трансфігуруватися. Ще я порадила їй цілий рік не користуватися своїм пером. Побачимо, чи зможе вона побороти звичку писати про людей брехливі нісенітниці.
Спокійно всміхаючись, Герміона поклала жука назад у портфель.
Двері купе відчинилися.
— Дуже мудро, Ґрейнджер, — сказав Драко Мелфой.
За ним стояли Креб і Ґойл. Своїми самовдоволеними, пихатими й погрозливими пиками трійця перевершила саму себе.
— Отож, — повільно проказав Мелфой і трохи просунувся в купе, розглядаючи друзів і підло посміхаючись. — Ви спіймали якусь жалюгідну репортерку, і Поттер знову став Дамблдоровим улюбленцем. Карочє, кльово придумано.
Його посмішка стала ще ширша. Креб та Ґойл хитро зазирали в купе.
— Намагаємося, тіпа, про це не думати? — м'яко вимовив Мелфой, обмацуючи очима друзів. — Тіпа, нічого не сталося?
— Вимітайся, — сказав Гаррі.
Після того, як Мелфой шепотівся з Кребом та Ґойлом під час Дамблдорової промови, Гаррі ще з ним не стикався. Він відчув у вухах якесь подзвонювання. Намацав під мантією чарівну паличку.
— Поттер, ти обрав слабшу сторону! Я тебе попереджав! Пам'ятаєш, я тобі казав, щоб ти уважніше вибирав собі компанію? У перший день, у поїзді, коли ми їхали до Гоґвортсу? Я тобі казав, щоб ти не водився з такими нікчемами! — Він кивнув головою на Рона та Герміону. — А тепер пізно, Поттер! Темний Лорд повернувся, і вони загримлять першими! Бруднокровці і любителі маґлів — перші! Хоча, ні — другі... Першим був Діґор...
У купе наче вибухнув цілий ящик феєрверків. Засліплений миготінням заклять, що вистрілювали зусібіч, оглушений тріщанням і бахканням, Гаррі закліпав і глянув на підлогу.
Там лежали непритомні Мелфой, Креб та Ґойл.
Гаррі, Рон і Герміона застосували кілька різних заклять. До того ж, не лише вони.
— Ми вирішили подивитися, що ця трійця задумала, — наче нічого й не сталося, сказав Фред, наступаючи на Ґойла, щоб зайти в купе. У руці він тримав чарівну паличку — так само, як і Джордж, який зайшов за ним, старанно наступивши на Мелфоя.
— Цікавий ефект, — мовив Джордж, розглядаючи Креба. — Хто застосував закляття "фурункулус"?
— Я, — відповів Гаррі.
— Дивно, — весело сказав Джордж. — Я застосував "желейні ноги". Ці два закляття ніби й не поєднуються. А в нього на пиці повиростали маленькі щупальця. Але не залишаймо їх тут — вони не надто прикрашають купе.
Рон, Гаррі і Джордж почали штурхати, котити й виштовхувати непритомних Мелфоя, Креба і Ґойла в коридор — через суміш заклять, якими їх ударили, вони мали жахливий вигляд. Залишивши трійцю в коридорі, усі повернулися в купе і зачинили за собою двері.
— Хтось бажає зіграти партійку у вибухові карти? — спитав Фред, витягуючи колоду.
Аж на середині п'ятої партії Гаррі наважився спитати:
— То ви нам розкажете? — звернувся він до Джорджа. — Кого ви шантажували?
— А а а, — похмуро протяг Джордж. — Ти про те.
— Це не має значення, — захитав головою Фред. — Це зовсім неважливо. Принаймні зараз.
— Ми передумали, — знизуючи плечима, сказав Джордж.
Однак Гаррі, Рон і Герміона не переставали розпитувати, тож нарешті Фред не витримав:
— Ну, добре, добре, якщо вам так цікаво... то був Лудо Беґмен.
— Беґмен? — Гаррі аж підскочив. — Ви хочете сказати, що він був причетний до...
— Та ні, — насуплено сказав Джордж. — Аж ніяк. Він Лудко дурко. Йому не вистачило б кебети.
— То що тоді? — запитав Рон.
Фред якусь мить помовчав, і тоді промовив:
— Пам'ятаєте, як ми побилися з ним об заклад на Кубку світу з квідичу? Про те, що виграє Ірландія, але Крум зловить снича?
— Так, — підвердили Рон та Гаррі.
— Той бовдур заплатив нам золотом леприконів, яке розкидали ірландські талісмани.
— І що?
— А те, — буркнув Фред, — що воно зникло! На ранок золота мов і не було!
— Але... це, мабуть, випадково? — спитала Герміона.
Джордж гірко засміявся.
— Авжеж, спершу і ми так думали. Вирішили, що коли йому напишемо й повідомимо про помилку, то він її виправить. Але він нічого не робив. Не звертав уваги на наші листи. Ми намагалися поговорити з ним про це у Гоґвортсі, та він завжди вигадував якісь причини, щоб від нас відкараскатися.
— Врешті решт він розізлився, — докинув Фред. — Сказав, що ми ще замолоді, щоб грати в азартні ігри, і що він нічого нам не дасть.