Жан Паризький чистить черевики,
Артур Бретонський вибавляє плями на капелюхах,
Персфоре — носій,
Папа Боніфацій Восьмий — фарфолиз,
Папа Миколай Третій — папірник,
Папа Олександер — щуролов,
Папа Сикст курує пранцюватих.
— Як? (сказав Пантагрюель). Там теж лютують пранці?
— Авжеж (сказав Епістемон). Такої сили пранцюватих я ще зроду не бачив. Їх там сто з гаком мільйонів, хто не мав пранців на цьому світі, того наділять ними на тому світі.
— Хвалити Бога (сказав Панурґ), мене це не обходить, бо я побував уже і в Гібралтарській щілі, куйовдився в Геркулесових протоках і мене вже чавило більше, ніж моропжу!
— Ож'є Данець торгує збруєю,
Цар Тигран — бляхар,
Ґальєн Відбудовник — кротолов,
Четверо синів Емонових — зубодери,
Папа Каліст голить рудки,
Папа Урбан — похлібець,
Мелюзина — посудниця,
Матабрюна — праля,
Клеопатра торгує цибулею,
Гелена влаштовує покоївок,
Семираміда ськає клошарам,
Дідона торгує підсливками,
Пентесілея — крес-салатою,
Лукреція — доглядачка,
Гортензія — пряха,
Лівія виготовляє ярмідянку.
Отож ті, хто був великою цяцею на цьому світі, поневіряються і животіють у мізерії на тому. І навпаки, філософи і всі, хто на цьому світі каланив, на тому пошилися у велике панство.
Я бачив, як Діоген бісив своєю пурпуровою тогою і берлом у руці Олександра Великого і як філософ віддрючкував його за те, що той погано полатав йому плюндри.
Я бачив Епіктета, гожо за французькою модою вбраного, під купою дерев, оточеного гуртом панянок, усміхненого, хмільного, танцюристого, щедрого і гостинного, і біля нього лежала купа екю з зображенням сонця. Над трельяжем красувалися написані за гасло йому такі вірші:
Стрибати, танчить, жартувать,
Червоні й білі вина пити,
А на дозвіллі, то вже й, м'ать,
Побрязкачі свої лічити.
Угледівши мене, він ґречно запросив мене випити, я погодився з дорогою душею, і ми з ним колупнули по-богословському. Аж це йде до нього Кір і просить, ради Меркурія, один деньє на цибульку, а то нема чим підвечеряти.
"Ба ні, — на те Епіктет. — Деньє не подаю. Ось тобі, шельмо, екю і пора тобі вилюдніти".
Зрадів Кір такому добутку, але всякі інші халамидники з потужників, що там вакуються, як-от Олександер Великий, Дарій та іже з ними, вночі пограбували його.
Я бачив, як Патлен, Радамантів скарбник, прицінявся до пиріжків, якими торгував папа Юлій:
"Почім десяток?"
"Три бланки" — відповів папа.
"А хоч (сказав Патлен) три удари палицею? Кете сюди пиріжки, паскуднику, а сам неси ще".
Бідолашний папа заплакав і пішов. Він сказав хазяїну-пиріжечникові, що в нього пиріжки забрали, а той так дав йому в шкуру, що тамта потім навіть на козицю не годилась.
Я бачив, як метр Жан Лемер, із себе папу строївши, змушував усіх колишніх царів та пап цілувати йому ногу, а потім, пишаючись як кіт на глині, благословляв їх і примовляв:
"Купуйте індульгенції, гультяйське гультяйство, купуйте, гаращо дешеві. Розгрішую вас від вина та грінок, чи то пак від вини та гріхів, і дозволяю вам лишатися мізерією поки віку".
Відтак він нагукав Каєта і Трібуле, кажучи:
"Панове кардинали! Дайте їм по буллі — кожному торохніть колякою під зад!"
Що й було зроблено як стій.
Я чув, як метр Франсуа Війон питав Ксеркса:
"Почім муштарда?"
"Один деньє", — відповів Ксеркс.
А Війон йому на теє:
"Геть ік лихій годині, потолоч! Такої ціни тут нема. Ти нам набиваєш ціну на харч!" І взяв та й сцикнув у шерітвас, як це роблять муштардники у Парижі.
Я бачив Вільного Лучника з Баньйоле — він інквізитор над єретиками. Він застукав Персфоре тоді, як той обсцикав мур, де було намальовано антонів вогонь. Лучник оголосив його схизматиком і був би спалив живцем, якби Морґан не підніс йому в рахунок профіциту та інших дрібних поборів дев'ять бочок пива.
Тут у слово вскочив Пантагрюель:
— Ну, розкажеш усі ці придибенції іншим разом. А зараз ось що скажи: як там трактують лихварів?
— Я бачив, — сказав Епістемон, — як вони по риштаках іржаві шпильки та старі цвяхи виловлювали, достоту, як у нашому світі жебраки, але за квинтал цього брухту дають заледве скибку хліба, да ще й відпускають видавцем. Тим-то ці побідаші іноді по три тижні у роті ріски не мають, а гнуть спину від зорі до зорі й усе сподіваються, що і в їхнє віконце засвітить сонце. Але вони там такі трудяги і такі двожильні, що про своє бідування забувають, ладні зі шкури вилізти за той мозолений гріш.
— А зараз віддамо належне (сказав Пантагрюель) їді. І закликаю вас, хлопці, промочити горло — нам доведеться киснути у вині цілий місяць.
Тут вони виставили батареї пляшок і справили бенкет із табірних припасів, але бідолашний цар Анарх так і не звеселився, і Панурґ зауважив:
— Якому ж ремеслу навчати тепер його царську величність? Треба, щоб він був добре підкований ще до того, як доведеться йому піти к нечистому.
— Справді (сказав Пантагрюель). Роби з ним що хоч, я тобі його дарую.
— Уклінно дякую (сказав Панурґ). Я від дарунків не відмовляюсь, а від вашого й поготів.
Розділ XXXI
Як Пантаґрюель вступив до столиці амавротів і як Панурґ женив царя Анарха і зробив його продавцем зеленого соусу
Після цієї блискучої звитяги Пантагрюель послав Карпалима до столиці амавротів оповістити, що царя Анарха взято в полон і що всі їхні вороги розбиті. Оповіщені цією новиною городяни стрункими лавами вийшли назустріч переможцю і з великою помпою і радісним тріумфом ввели його до міста, а в місті сяяли веселі вогні і на вулицях стояли круглі столи, угинаючись від потрав. Здавалося, що повернулась доба Сатурна, — з такою великою учтою і бучністю справляли свято.
На віче Пантагрюель заявив так:
— Панове! Коваль клепле, поки тепле. Тому, поки ми кріпко не заюрили, я хочу взяти штурмом усе Царство Дипсодів. Рушати в похід я поклав завтра після гулів, отож хай усі охочі йти зі мною на цей час будуть готові. Не те щоб мені бракувало людей, аби підбити країну, я своїми силами обійдусь, але я бачу тут таке многолюддя, на вулицях не протовпитися. Ось я й хочу взяти колоністів до Дипсодії і дати їм увесь цей край, наймальовничіший, найблагодатніший, найбагатший у світі, хто там був, може це підтвердити.