Мабуть, так Бог погодив, щоб того дня до замку явився старий, опецькуватий, червонопикий крючок. Він подзвонив, і воротар як стій упізнав його з грубих і масних чобіт, з похилої шкапеняки, з полотняної торби, до паса прив'язаної і позовами натоптаної, а найпаче, з важкого срібного персня на бецмані лівої руки. Заворітник зустрів його чемно, гостинно відчинив йому двері і превесело бренькнув у дзвіночок. На цей знак Луар і його малжонка вистромися в найкраще вбрання і врочисто вступили до зали. Удар і собі убрався у стихар і патрахиль. Виходячи з ризниці, спіткав він крючка, повів його до себе і довго, поки бійці надівали рукавички, його там поїв.
— Як щасливо ви нагодилися! — казав він. — Наш господар сьогодні в доброму гуморі. Гоститимемось досхочу, дім — повна чаша, весілля справляють. Пийте-гуляйте!
Крючок усе кружав і кружав; Баше, узрівши, що всі люди зібрались і належне узброїлись, послав по Удара. Удар прийшов і приніс святу воду. Слідом явився крючок. До зали впавши, він почав класти і гріти поклони, після чого вручив Баше судову повістку. Баше зустрів його дуже тепло, подарував йому ангелот і попросив бути свідком при підписанні шлюбного контракту. Контракт підписали.
Нарешті зчинилася потичка. Коли дійшов ряд до крючка, його так почастували рукавичками, що він своїх не узнав: око підбили, вісім ребер зламали, огруддя сплющили, лопатки розтрощили на чотири часті, спідню щелепу на три, і все шуткома. Як працював Удар, величезну крицеву рукавичку на горностаї шатами прикриваючи, а був він здоровило, один Бог знає. Вернувся крючок до Іль-Бушара в такому вигляді, ніби з лап тигрячих видерся, одначе цілком задоволений і удобруханий сеньйором де Буше, і завдяки добрим місцевим хірургам він ще довго потім брикав. А пішов він у непам'ять лише з подзвоном на схід крючківської душі.
Розділ XIII
Як сеньйор де Баше взором метра Франсуа Війона своїх людей хвалив
Щойно крючок замок покинув і свою ґанджовану (так називав він однооку коняку) кобилу окульбачив, Баше, з альтанки свого приватного садка, послав по дружину, дочок і домівників, звелів подати кращого вина, щонайбільше пиріжків, шинки, фруктів і сиру, випив з ними усмак і сказав так:
— Метр Франсуа Війон, уже підстаркуватий, віддалився до пуатвенської обителі Сен-Максен, під опіку її абата, людини путящої. Місцевому люду на забаву Війон надумав поставити у версії і у вертепі пуатвенському Страсті Господні. От після розподілу ролей, розучування їх з акторами, підшукання приміщення він сповістив мера й ешевенів, що Містерія буде готова наприкінці Шорського ярмарку; зосталося лише підхожі костюми для дійовців добрати. Мер та ешевени віддали відповідні розпоряджання. Сам Війон, збираючись одного старого гречкосія Богом-Отцем перебрати, попросив брата Етьєна Втришия, ризничого францисканського закону, видати йому ризу та патрахиль. Втришия відмовив: тутешній, мовляв, монастирський статут будь-що видати чи надавати лицедіям суворо забороняє. Війон заперечив, що у статуті йдеться лише про фарси, пантоміми та інші сороміцькі грища, і саме так тлумачать його у Брюсселі та ще деінде. Проте Втришия сказав навпростець: хай Війон звернеться ще куди-небудь, а на його ризницю не сподівається, тут йому нічого не світить. Війон, страшенно обурений, повідомив про цю розмову акторам, додавши, що Бог віддасть Втришия віть за віть і невдовзі покарає його.
У суботу Війону внесли у вуха, що Втришия поїхав на монастирській лошичці (так вони необ'їжджену кобильчину називали) до Сен-Літеру збирати милостиню і що повернеться він десь о другій пополудні. Тоді Війон врядив своєму чортяцтву парад на міських вулицях і ринковій площі. Чорти наділи вовчі, телячі і ягнячі шкури, насолопили баранячі голови, поначіпляли на себе хто бичачі роги, хто здоровецькі роги від рогача і підперезалися грубими пасами, привісивши до них величезні калатальця і брязкальця — їх з корів і мулів познімали. Від торохнечі і гуркотняви у всіх позакладало. Дехто мав у руках чорні, набиті порохом, піки, інші несли довгі горящі головешки, сиплячи на них на кожному перехресті пригорщу товченої смоли, від чого вгору шугало полум'я і бухав дим. Провівши нечисту силу по всьому місту, стовковиську на втіху і малим дітям на пострах, Війон нарешті закликав її гульнути до заїзду, за міською рогаткою, при сен-ліґерському шляху. До заїзду підходячи, Війон угледів здалеку Втришия, що вже з датками повертався, і озвався до своїх макаронічним віршем:
Се краянус ностер, зроду крихотрус,
Любить він цупаре торбус немалусь.
— Бісового батька син! (гукнули чорти). Не захотів Богу-Отцю якусь нещасну ризу позичити! От ми його наполохаємо!
— Добре змислено (озвався Війон). А поки що ховаймося, а шутихи і головешки зарядіть.
Тільки Втришия під'їхав, як усі ці страшидла заступили шлях і заходились звідусіль осипати його і лошичку іскрами, брязкати кимвалами і завивати, начебто ті чорти:
— А-тю! гату! гата! тю-гу! кус! гоп-гоп! а-гу-гу-гу! Що, брате Етьєне, добре ми чортів приставляємо?
Тут кобильчина, схарапудившись, як рвоне з копита та як уляже, як гопне, як скікне, як пердне, як збрикне, як дибки стане, як хвицне, як петардне, і скинула-таки Втришия на землю, хоть як він за кульбаку чіплявся. Стремена в нього мотузяні були; правий його ходак заплутався в мотуззі, і він ніяк не міг із нього виборсатися. Лошичка здирала волоком йому гузно і все свої хвици і брики викидала і з ляку через живоплоти, кущі й канави перемахувала, і добрикалася до того, що розчерепила йому голову, і біля Осанного хреста з неї витрусився мозок. Потім руки йому відірвала, і вони розлетілися, одна туди, друга сюди, потім відірвала ноги, потім кишки випустила, і коли вона прискакала до кляштору, то на ній висіла лише його права нога та ходак замотузений.
Війон, побачивши, що пророцтво його збулося, сказав чортам:
— Здорово ви заграєте, панове диявольня, здорово заграєте, запевняю вас! О, як здорово ви заграєте! Присягаю, всім цим сомюрським, дуейським, монмориньйонським, ланжейським, сент-еспенським, анжерським, ба навіть, їй-бо, пуатьєрським чортам з їхнім парламентом до вас, як куцому до зайця. О, як здорово ви заграєте!