Та після одного Панургового виверту Таумаст не здобувся на відповідь. Він стояв ні в сих ні в тих, опустивши руки.
Панург переміг!
Таумаст, постоявши ще якусь хвилину, зняв шапочку, підійшов до Панурга, подякував йому, а потім, обернувшись до глядачів голосно сказав:
— Панове! Перед вашими очима сяє безцінний скарб! Це великий Пантагрюель, задля зустрічі з яким я приїхав сюди із Англії. Як по правді, я гадав: чутки про його мудрість, що йдуть світом, перебільшені. Але щойно я переконався: розум його і вченість ні з чиїм незрівнянні! Його учень давав чудові — пре-докладні і премудрі! — відповіді на всі запитання, які я йому ставив. Присягаюся — він одкрив переді мною бездонне джерело найтзозмаїтіших знань, до того ж у надзвичайний спосіб: не словами, а на митах. І це зробив учень! То розважте самі, що відкрив би мені нав-читель, якби я диспутував із ним!
Я стверджую — мудрість великого Пантагрюеля неосяжна, так само, як і його вченість! Вони безмежні! Я неодмінно напишу книжку про цей диспут! І на кожного, хто її прочитає, впаде сліпуче сяйво мудрості незрівнянного Пантагрюеля!
Красно дякую вам за високу честь, якої ви мене вдостоїли!
Пантагрюель і собі ласкаво подякував Таумастові й запросив його на обід. Іли-пили вони донесхочу, аж пояси довелося попустити.
Таумаст написав про диспут великий трактат і видрукував його в Лондоні. В цьому трактаті він розтлумачує кожен жест, що ним обмінявся з Панургом.
Мені нема більше чого з цього приводу додати.
4 9—1100
97
РОЗДІЛ IX
Про те, як Пантагрюель дістав звістку, що дипсоди80 напали на країну амавротів
Через якийсь час Пантагрюеля повідомили про те, що чарівниця Моргана занесла його батька Гаргантюа в Чарівну країну. А дипсоди, почувши про це, перейшли кордон, захопили країну Утопію, зруйнували її й обложили столицю амавротів.
Пантагрюель швидко зібрався й поїхав у Руан. Його супроводили четверо вірних друзів: Епістемон, Панург, Евсфен, і Карпалім81.
З Руана вони подалися в Онфлер 82, сіли на корабель і стали чекати ходового вітру. Дочекавшися, підняли вітрила і вийшли в море. Чи довго вони пливли, не відаю, але припливли нарешті до гавані Утопії, від якої до столиці амавротів було всього три з гаком милі.
Відпочивши після плавання, Пантагрюель мовив до Друзів:
— Місто звідси недалечко. Та перше ніж вирушати, давайте порадимось, що робити будемо. Друзі, чи готові ви жити й померти зі мною?
— Авжеж! — відповів Панург.— Будьте в цьому певні.
— Я тим турбуюся,— провадив Пантагрюель,— що не маю відомостей про вороже військо — велике воно чи мале і чи багато в ньому гармат. Тож питаю в вас ради: як би про це дізнатися?
— Ми підемо на вивідки і все як є роздивимось! — гуртом відповіли друзі.
— Я проберуся у ворожий табір, і ніщо ніде не шелесне,— докинув Панург.— Погуляю з вартівниками, а вони й гадки не матимуть, хто я є. Все обдивлюся, скрізь упхну носа. Адже я походжу від Зопіра83.
— А я чудово знаюся на воєнній науці,— підхопив Епістемон.— Я проберусь у табір, і навіть якщо мене схоплять, зумію втекти, ще й наверзу нісенітниць, і вони повірять. Адже я походжу від Сінона 84.
— Я проповзу через усі їхні окопи,— озвався Евсфен.— А якщо мене спіймають, я поламаю їм руки й ноги, ще й потовчу животи. Адже я походжу від Геркулеса.
— А я проберуся туди, куди тільки птахи заліта-
ють,— докинув Карпалім.— Я не боюся ні списанні стріли, ї коневі, бодай найпрудкішому, не наздогнати мене. Я пройду по полю, не зачепивши жодної квітки, жодного колоса. Адже я походжу від амазонки Ка-мілли86.
РОЗДІЛ X
Про те, як Пантагрюелеві друзі вигубили шістсот шістдесят рицар/в
Аж тут друзі побачили, що до гавані мчать на бистрих конях рицарі. Було їх багато — як порахували згодом, шістсот шістдесят.
Рицарі хотіли спершу дізнатися, що це за корабель увійшов у гавань, потім захопити в полон команду, а корабель пограбувати.
— Друзі, всі на корабель!— скомандував Пантагрюель.— Я сам стану до бою. Мені не страшно — навіть якби ворогів було вдесятеро більше!
— Ні, так не годиться,— відгукнувся Панург.— Це ви, пане Пантагрюелю, ідіть на корабель, та не сам, а з усіма, крім мене. Я залишуся тут і прийму бій.
Епістемон, Евсфен і Карпалім мовили:
— Панург радить слушно. Йдіть на корабель! А ми залишимося з Панургом і допоможемо йому. Будьте певні — ми здолаємо ворогів. Самі побачите, які ми відважні та спритні.
— Хай буде по-вашому,^— сказав Пантагрюель,— Однак як прийдеться вам скрутно, я кинуся на виручку. Я не дам загинути моїм вірним друзям!
Тим часом Панург зняв із корабля дві довгі линви, прилаштував їх до палубного кабестану 86, кінці кинув на берег і виклав їх кільцями: одне велике, друге* всередині, менше.
— Йдіть на корабель,— мовив він до Епістемона,— і чекайте мого знаку. Коли я його подам, крутіть кабестан — і то якнайшвидше!— й тягніть до себе линви. А ви,— обернувся він до Евсфена й Карпаліма,— зустріньте ворогів і прикиньтесь, ніби злякалися їх. Кричіть: <Ми здаємося!* Дивіться тільки — не ступіть у кільця.
Панург побіг на корабель, схопив оберемок соломи
4*
99
й бочку з гарматним пор'охом, насипав пороху в кільця й став біля них із ґнотом у руках.
За хвилину рицарі були вже на березі. Ті, що мчали попереду, хотіли враз вискочити на корабель, та не змогли — берег був слизький і грузький. Сорок чотири рицарі беркицьнули на землю разом із кіш>-ми. Решта рицарів, подумавши, що на кораблі припливло багато вояків, приготувалися до бою.
Та Панург повів із ними таку мову:
— Вельмишановні добродії! Ви, мабуть, боляче забилися. Даруйте нам це, хоч вини нашої в тім немає. Ця вода надто масна. Адже морська вода завжди масна. А ми не будемо чинити вам опору. Ми здаємося на вашу милість і ласку.
— Здаємося! — в один голос вигукнули Епістемон, Евсфен і Карпалім.
Панург відступив трохи назад і, побачивши, що рицарі стоять усередині кілець, а друзі відійшли вбік, даючи дорогу величезній юрбі рицарів, які товклися біля самісінької води, зненацька гукнув до Епісте-мона:
— Тягни! Крути! Крути!
Епістемон швидко закрутив кабестан. Обидві линви враз обвилися навколо коней, і ті попадали на землю разом із вершниками.