— Вельмишановний добродію, я охоче ділюся з кожним тими дарами, що ними милостиво вщедрив мене господь,— з гідністю відповів Пантагрюель.— Я залюбки вволю твоє бажання. І хоч я гадаю, що не тобі треба вчитися у мене, а мені в тебе,— коли вже ти запропонував диспут, ми з тобою обрадимо всі питання, які цікавлять тебе, і дійдемо істини. Схвалюю я і спосіб, що ти його пропонуєш,— диспутувати на мигах. Завтра рівно о сьомій я прийду в Наваррську залу. Одне тільки в мене до тебе прохання — не треба ні сперечатися, ні сваритись; адже ми диспутуватимемо задля святої істини, а не задля почестей та оплесків.
— Красно тобі дякую за твою ласкаву згоду!— сказав Таумаст.— Прощавай! До завтра!
— До завтра!— повторив Пантагрюель.
О, мій читачу, ти й уявити не годен, які високі думки осявали вночі й Таумаста, й Пантагрюеля! Таумаст зрештою признався хазяїнові заїзду, в якому став на ночівлю, що його палить нестерпна спрага.
— Мені здається, що Пантагрюель щомиті хапає мене за горло,— додав він.— Налийте, будь ласка, водиці — освіжуся трохи.
А Пантагрюель, схвильований, збурений, всю ніч просидів над книжками.
Перед світанком Панург сказав йому:
— Годі вже вам чапіти! Лягайте-бо спати, бо, чого доброго, ще гарячка вас схопить. А на диспут замість вас піду я. Побий мене лиха година, якщо цей великорозумник не сяде в мене маком.
— Схаменіться, Панургу! — вигукнув Пантагрюель.— Адже Таумаст — премудрий і преосвічений чоловік. Чи ж вам до снаги з ним змагатися!
— Ще й як до снаги! Самі побачите! До слова мовити: як ви гадаєте, хто вченіший від біса?
— Мабуть, ніхто. Хіба що ті, на кого зійшла божа благодать,— сказав Пантагрюель.
— Так-от — я не раз диспутував із бісами! І всіх пошив у дурні, всі в мене маком сіли! Будьте певні — вашому вельмирозумному англійцеві я теж покажу дулю!
Панург подався до слуг і до самого ранку грав у карти та бабки. Як програвав — розплачувався застібками від штанів.
Вранці— він і Пантагрюель пішли до Наваррського колежу.
Велика зала була повна-повнісінька. Весь Париж зійшовся на диспут. Люди казали:
— Хоч цей Пантагрюель і переміг усіх наших базік та універсалів-пуцьверінків, цим разом скрутненько йому прийдетьсяі Адже Таумаст — справжнісінький чорт із Вовера!79
Коли Пантагрюель та Панург з'явилися у залі, всі студенти, які там були, за звичкою заплескали в долоні. Та Пантагрюель на них гримнув, наче з гармати вистрелив,— і вони принишкли.
Панург виступив наперед і мовив до Таумаста:
— Високоповажаний добродію! Задля чого ви прийшли до цієї зали — сперечатися з нами чи пізнати істину?
— Мосьпане, я і в думці не маю заходити із любо-мудрим Пантагрюелем у безглузду суперечку! Це — нижче моєї гідності. Мене спонукало щире бажання пізнати й осягнути те, в чому я все життя сумніваюся! Ні книжки, ні вчені, ні письменники не розвіяли цих моїх сумнівів.
— То я, скромний учень мого навчите ля пана Пантагрюеля,— провадив Панург,— докладу всіх зусиль, щоб розвіяти ваші сумніви. Я буду з. вами диспутувати! А навчите л ь мій хай головує на нашому диспуті й розсудить нас, як треба буде. Якщо ж мої відповіді вас не задовольнять, то в диспут вступить він.
— Я згоден! — відповів Таумаст.— Ну, то почнімо!
Він звів догори руки, склав пучки і чотири рази провів нігтями спершу по одній, тоді по другій долоні. Потім розчепірив пальці й долонею однієї руки гучно ляснув по долоні другої. Знову склав руки, двічі сплеснув у долоні, чотири рази стиснув і розтиснув пальці. Під кінець руки склав і знову звів їх догори, мовби прикликаючи бога.
Панург у відповідь підніс правицю, великий палець засунув у праву ніздрю, а чотири пальці стиснув. Потім високо підвів лівицю, стиснув, а тоді розтиснув чотири пальці, а великий палець випростав угору.
Опустив обидві руки, підвів і мовби націлився в ніс Таумастові.
— Але ж коли Меркурій...— почав Таумаст.
— Ви заговорили! — вигукнув Панург.
Таумаст високо підніс лівицю, стиснув у кулак чотири пальці, а великий палець приклав до кінчика носа. Потім підвів правицю, приставив великий палець до мізинця лівиці, поворушив чотирма пальцями лівиці, поворушив чотирма пальцями правиці — і так повторив кілька разів.
А Панург вийняв з кишені шмат бичачого ребра та дві палички — одну чорного, другу червоного дерева,— затис їх поміж пальців і заходився ними постукувати, весело приляскуючи язиком. При цьому він пильно дивився на англійця.
На думку богословів, лікарів, костоправів і цирульників це означало, що Таумаст слабує на проказу.
На думку законознавців, каноніків і радників, Панург цим сказав, що й недужий на проказу може бути по-своєму щасливий, як то колись відкрив нам господь.
Таумаст не збентежився й не розсердився. Він підвів обидві руки, спершу стиснув три пальці, потім пропустив великі пальці поміж вказівними й передніми, а мізинні пальці випростав і підніс Панургові до обличчя, тоді з'єднав руки так, що великий палець правиці торкався великого пальця лівиці, а мізинний палець лівиці — мізинного пальця правиці.
Панург, не довго думаючи, й собі підвів руки, приклав ніготь вказівного пальця лівиці до нігтя великого пальця тієї самої руки, а всі пальці правиці, крім вказівного, стиснув у кулак. Вказівний палець тієї самої руки він засунув у кільце з великого й вказівного пальця лівиці, потім випростав вказівний та середній пальці лівиці, розвів їх і простяг до Таумаста.
Той швидко заворушив пальцями, а тоді з'єднав великий і вказівний палець кільцем і встромив туди вказівний палець другої руки.
Панург ляснув у долоні, стиснув кулаки, потім і собі засунув вказівний палець однієї руки в кільце з великого і вказівного пальця другої. А далі виставив уперед підборіддя й знову пильно позирнув на Таумаста.
Глядачі, які дивилися на все, витріщивши очі й роз-
зявивши роти, цей Панургів жест зрозуміли. Либонь, він питав у англійця: "Що ви на це скажете?"
Тау мас, упрілий і розпашілий, глибоко замислився, а тоді стрепенувся, зціпив пальці обох рук і звів їх над головою.
Отак вони диспутували іще довго. Яких тільки мигів не показували!
Глядачі стежили за дивовижним диспутом, затамувавши подих.