Брат Жан скинув із себе сутану, схопив здоровенну поперечку від хреста, помчав до виноградника й заходився гамселити нею пікрохольців. Заскочив їх зненацька — вони кинули свою зброю під мури, коли вдерлися у виноградник, отож і боронитися не були годні. Ну й ловко ж орудував брат Жан поперечкою від хреста! І за спис вона йому правила, і за кийок, і за довбню! Вороги падали на землю, мов стиглі груші з дерева. А він нікому не давав пощади. Присягаюсь, відколи світ світом, не бувало ще такого побоїща!
Одні вояки кричали:
— Свята Варваро! Другі волали:
— Святий Георгію! Треті стогнали:
— Свята Недоторко!
Всі благали порятунку в якогось святого чи в святої.
Одні вмирали мовчки, інші щось белькотіли, але не вмирали. Одні вмирали говорячи, інші, вмираючи, говорили.
А ще інші вимагали:
— Висповідника мені, висловідника! Каюсь! Господи милосердний, тобі віддаю дух свій!
Почувши це, настоятель і братчики вибігли з церкви. Побачивши, що ворожі солдати лежать на землі — хто вбитий, хто поранений,— деякі ченці заходилися їх сповідати, а решта — не такі богобоязливі — поскидали сутани, схопили ножі для лущення горіхів й собі почали нищити ворогів.
Отак брат Жан у цей день вигубив тринадцять тисяч шістсот двадцять два Пікрохолевих вояки. Під зброєю ченця — поперечкою від хреста — вони полягли всі як один.
РОЗДІЛ IX
Про те, як Грангузьє збирався на війну з королем Пікрохолем
Поки Жан-Нищитель змагався з солдатами, що вдерлися в монастирський виноградник, Пікрохоль, перейшовши з військом Ведський брід, опівночі підступив до Ла-Рош-Клермо і став на нічліг.
Уранці він приступом узяв міський вал, фортецю-замок і засів у ній.
Один із пастухів Грангузьє, дізнавшись про це, прибіг до свого володаря й розповів, що король Пікрохоль із солдатами захопив і спустошив майже всю околицю. Вцілів тільки виноградник у Сейї, бо мужній чернець Жан-Нищитель його оборонив, поклавши си-лу-силенну пікрохольців.
— Лишенько І — вигукнув добряк Грангузьє.— Чи я сплю, чи я марю? Пікрохоль, мій давній і щирий приятель, мій далекий родич, пішов проти мене?! Чи таке видано, чи таке чувано? Хто ж це його підбив? Хто під'юдив? Царю небесний, заступнику ц рятівнику наш, поможи мені, навчи, напоум! Ніколи не чинив я Пікрохолеві ніякого зла — земель його не грабував, собі не забирав, жодного його підданця дошкульним словом не зачепив. Навпаки, я завжди допомагав йому грішми, військом, добрими порадами. Певно, лихий його попутав, коли він міг отак підступно на мене напасти! Людоньки добрі! Та невже оце на схилі віку доведетьсячнатягати панцир на кволі, натомлені плечі? Невже доведеться взяти в тремтячі руки меча та списа, щоб захистити своїх бідолашних підданців? Адже їхньою працею годуюсь і я, і син мій, і всі мої кревні... Ні, не хочу я воювати з Пікрохолем! Спробую його вмовити, ублагати, власкавити, умилосердити! Такий мій рішенець!
Грангузьє скликав раду. Обміркувавши все гарненько, його придворні сказали, що треба вирядити до Пікрохоля тямущого й спритного посланця, аби той допитався, чому король так розсердився, чому так зухвало вдерся у володіння свого давнього приятеля. Крім того, вони радили послати гінця з листом до Гаргантюа — просити, щоб той повертався додому й допоміг батькові відвести біду, яка на нього неждано-негадано впала.
Грангузьє послав у Париж одного із слуг, а до Пікрохоля в Ла-Рош-Клермо поїхав Ульріх Галле, кмітливий і розважливий дворянин.
Перебравшись через брід, Ульріх Галле зайшов до мірошника — напитися води й хвилинку відпочити. Мірошник розповів, що пікрохольці все в нього забрали — добре, хоч самого живим лишили...
— Ваша вельможносте, сьогодні ви вже краще до Ла-Рош-Клермо не їдьте,— сказав під кінець мірошник.— Можна наразитися на нічний дозор. А від цих песиголовців годі чекати жалю.
2 9-1100
33
Ульріх Галле послухався мірошника й заночував у нього.
Рано-вранці він із своїм сурмачем під'їхав під браму фортеці. Сурмач засурмив, вийшли вартівники.
— Прошу вас, пропустіть мене до короля! — мовив Ульріх Галле.— Я маю від Грангузье доручення з ним поговорити.
Вартівники доповіли Пікрохолеві, який гість до нього приїхав. Та король не дозволив впустити його в фортецю. Він вийшов на мур і спитав:
— Ну, то про що ти хочеш зі мною говорити?
Ульріх Галле статечно привітався й почав свою промову. Він казав, що Грангузье зроду не завдавав Пікрохолеві прикростей, ні словом, ні думкою не ображав, завжди жив з ним у мирі та злагоді, в жодному проханні не відмовляв. Він благав Пікрохоля схаменутись і не йти війною на Грангузье.
А скінчив Ульріх Галле так:
— Прошу вас, повертайтеся до своїх володінь! По дорозі не чиніть ніяких неподобств, ніякого насильства; до того ж, заплатіть тисячу золотих за ту величезну шкоду, якої ви заподіяли Грангузье. Половину грошей заплатіть завтра, а половину — в травні наступного року. І дайте нам на цей час заручників — герцогів Теревеня, Кур дупеля та Свиняя, а також принца Коростява і графа Блоханьяна.
Вислухавши Ульріха Галле, Пікрохоль відповів йому ось що:
— Ану лиш прийдіть, ану лиш візьміть!34 Мої вояки — всі як один хлопці-молодці! Напечуть вони вам пирогів — до смерті пам'ятатимете!
З тим Ульріх Галле і повернувся до свого володаря. Він побачив, що Грангузье йтоїть навколішках і молиться, благаючи бога навернути Пікрохоля на розум, угамувати його гнів.
Побачивши посланця, Грангузье спитав:
— Ну, друже, які ти приніс мені вісті?
— У Пікрохоля справді глузд за розум завернув! Видно, господь од нього відступився... Таке верзе, що просто вуха в'януть, як його слухаєш!^
— Та хоч сказав він, чого напав на мій край? — допитувався Грангузье.
— Ні, не сказав! Правда, він щось варнякав про пироги. Може, його пекарі посварилися з вашими пастухами?
— То треба довідатись, що там сталося, а тоді вже й остаточний рііпенець приймати,— сказав Грангузьє.
Він послав слуг до околиці — розпитатися, чи не було сварки між лернейськими пекарями та його селянами. Повернувшись, слуги сказали, що пастухи взяли у пекарів корзину пирогів і вперіщили головного пекаря Марке кілком по голові. Але Марке перший розпочав бійку — шмагонув батогом по ногах пастуха Фрожьє. А за пироги пастухи заплатили, ще й винограду пекарям дали...