144 Так твердив Геракліт. Його погляди заперечував Ціцерон у трактаті "Про природу богів".
145 Друїди — жерці в стародавніх галлів, які населяли нинішню територію Франції. Верховне їхнє божество римляни ототожнювали зі своїм Меркурієм.
146 Гастер — шлунок, черево (грецьк.). Автор має на увазі вірш римського сатирика Персія (І ст. н.е.).
147 Евріпід (6л. 486—406 до н. е.) — видатний давньогрецький драматург. Найвідоміші трагедії: "Медея", "Іпполіт", "Троянки", "Іфігенія в Тавріді", "Електра".
148 Геспериди — у давньогрецькій міфології дочки Атланта, титана, який тримав на своїх плечах небесне склепіння. Жили в казковому саду, де росла яблуня з золотими яблуками, що їх стеріг стоокий дракон. Геракл убив дракона й викрав золоті яблука.
149 Давньогрецький письменник Філострат писав, що боги дуже любили плем'я оксидраків (Північна Індія) і насмерть вражали їхніх ворогів ударами блискавок.
150 Аорист — дієслівна форма давніх індоєвропейських мов, що виражала минулу дію.
151 Ситицини — музики на похороні (лат.).
152 Таких кольорів був одяг у священнослужителів % різних рангів.
168 Гарпії — у давньогрецькій міфології богині вихору. їх зображували у вигляді крилатих чудовиськ із дівочими головами.
154 Автор натякає на великий розкол, що тривав понад п'ятдесят років (1378—1429): на вищу владу в католицькій церкві претендували по два. а то й по три папи.
166 Автор натякає на ченців-францисканців.
168 В аристократичних родинах було заведено віддавати найбільшу частку спадщини найстаршому синові, щоб не дрібнити земельних володінь. А менших синів із самого малечку готували до постригу. Дочок теж віддавали в монастирі, щоб не давати їм посагу і не зменшувати родинної спадкової маєтності.
157 Тобто після початку Реформації.
158 Французький фразеологізм "кинути клобук у кропиву" означає: "скинути сутану*, "розстригтися* — себто скласти із себе духовний сан. Саме на це і натякає Рабле.
159 Маються на увазі войовничі чернечі ордени з різними емблемами (грецьким та римським хрестом) і вбранням різних кольорів. Приміром, ченці мальтійського ордену носили червоні сутани, ченці ордену святого Антонія — блакитні.
160 Натяк на орден Підв'язки, на орден святого Михаїла (його емблема — архангел, що вражає списом диявола), на орден Золотого руна.
161 Деякі країни (наприклад, Англія, окремі германські держави) порвали з папською курією.
162 За біблійною "Книгою буття* голод у Єгипті тривав сім років.
163 Автор має на увазі суддів: вони носили мантії з горностаєвою облямівкою.
164 На відміну від богині справедливості Немезіди, богиня "правосуддя* в Пухнастих котів не тільки не сліпа, а носить ще й окуляри, щоб краще бачити. Замість гострого і прямого меча вона тримає Порожні криві піхви.
165 Метампсихоз — релігійно-містичне вчення про те, що душа одного організму після смерті переходить в інший. Це вчення — складова частина буддизму та деяких інших релігій.
166 Стародавні греки та римляни вірили, що гадюка, з'являючись на світ, прогризає черево своєї матері (народжується ціною ма-теровбивства). Це повір'я пов'язане з тим, що гадюки — живородні змії.
167 Ентелехія — вільне, самодостатнє, дійове начало, яке має мету само в собі. Термін цей увів у філософію Арістотель. Середньовічні філософи та богослови, а також філософи Відродження повсякчас сперечались між собою, як його розуміти й тлумачити.
168 Коли над щоглою низько нависає грозова хмара, трапляється, що електрика з неї переходить у повітря, і воно починає світитися. За середньовіччя в зв'язку з цим народилося багато повір'їв. Французькі моряки називали такі вогники вогниками святого Ельма і мали їх за добрих провісників. Це була прикмета гарної погоди тощо.
169 Мається на увазі вже згадуваний вище Генріх Корнеліс Агріп-па Неттесгеймський.
170 Автор натякає на середньовічних алхіміків, які намагалися винайти "філософський камінь" — речовину, яка всі метали перетворює в золото.
171 Квінтесенція — в середньовічній філософії та алхімії — найтонший елемент, що начебто являє собою сутність усіх речей.
172 Вище зазначалося, що Квінтесенція — "донька" Арістотеля.
173 За середньовіччя існувало повір'я, що доторк руки короля зціляє недугу.
174 Мовчанка була одним із законів давньогрецької школі? фі-лософів-піфагорців (послідовників Піфагора).
175 Панацея — міфічні ліки від усіх хвороб, вигадані алхіміками.
176 Під недугою святого Франціска Рабле має на гадці бідність.
177 В комедії "Хмара" Арістофан змальовує Сократа як шарлатана й невігласа.
178 Амброзія — в давньогрецькій міфології їжа богів, що нібито надавала їм безсмертя. Нектар у релігії стародавніх греків — "напій богів", що нібито дарував вічну юність.
179 Такі шахові бали-турніри справді влаштовувалися при королівських дворах за часів Рабле. Цей звичай зберігся подекуди й донині.
180 Автор змальовує тут чернечий орден капуцинів. Протегував цьому орденові папа Павло Третій.
181 Свята (кропильна) вода. Нею очищали від скверни людей і предмети та речі.
182 Апулей, Люцій (бл. 125—188) — римський письменник. Автор роману "Метаморфози" ("Золотий осел"), у якому сатирично зобразив занепад античного світу.
183 Ліхтарія у Рабле — символ країни справжньої науки й високого мистецтва.
184 Так називалася одна із веж фортеці Ла-Рошель: вона правила за маяк.
185 Виноградне листя в черевиках, зелені гілки в руках — свідчення того, що мандрівники прибули з миром.
186 Цербер — у давньогрецькій міфології лютий пес із трьома головами, який вартував біля Аїда — володаря підземного царства й царства мертвих. Він впускав у це царство будь-якого, але не випускав із нього нікого.
187 "Покірного долі ведуть, непокірного тягнуть" (афоризм грецького філософа-стоїка Клеанфа (III ст. до н. е.). Латиною його пере-
клав Сенека (нар. між б—3, пом. 55 н. е.) — римський філософ, політичний діяч і письменник.
188 У давньогрецькому міфі розповідається про те, що кров Аякса, який наклав на себе руки, боги обернули на квітку гіацинт. У візерунках, які утворюють жилки на його листі, стародавні греки бачили літери А та І. Автор переносить легенду про гіацинт на одно-іменний мінерал.