Пантагрюель та його друзі стояли, мов заворожені, милуючись люстрою, стінами й підлогою храму, і не помітили, як перед ними з'явилася верховна жриця Бакбук із усім своїм почтом, Приязно й весело привітавшися, Бакбук повела їх на середину храму, під самісіньку люстру. І там вони побачили небаченої, невимовної, неуявимої краси водограй із прозорого алебастру. Зовні він був семикутний, всередині — круглий. На кожному куті височіла колона. Перша — сапфірова, небесно-блакитна; друга — гіацинтова 188: на ній подекуди були вирізьблені літери А та І; третя — діамантова, блискуча й осяйна, мов блискавка; четверта — рубінова, п'ята — смарагдова, шоста — агатова, сьома — селенітова: всередині її виднівся місяць.
Стародавні халдеї та маги 189 вважали, що між сімома небесними, світилами та цими самоцвітами існує тісний зв'язок. Отож на першій колоні стояла свинцева статуя бога Сатурна з косою в руках із золотим, покритим емаллю журавлем біля ніг; на другій — Юпітер із золотим орлом на грудях; на третій — золотий Феб з білим півнем у правій руці; на четвертій — Марс із левом біля ніг; на п'ятій — Венера, біля ніг якої сиділа біла голубка; на шостій — Меркурій із лелекою біля ніг; на сьомій — срібний Місяць із хортом на грудях.
Колони з'єднувались між собою арками. Над арками, спираючись на них, здіймалася кришталева баня— кругла, прозора й гладенька. Ця баня правила водограєві за дах. На бані видніли напрочуд вишукані й зграбні фігурки та літери: дванадцять знаків Зодіаку , дванадцять місяців, обидва сонцестояння, обидва рівнодення, найвизначніші зірки біля Південного полюса. Зверху на бані квітла лілея; три її пелюстки були із перлин завбільшки як людська долоня кожна. В чашечці лілеї лежав карбункул — здоровий, як страусове яйце. Він сяяв яскравіше за сонце і за блискавку.
Мандрівники ледве не осліпли, коли глянули на нього.
Люстра в цьому храмі та баня над водограєм не зрівнялися б з усіма багатствами, з усіма дивовижами, які ховають у надрах своїх Азія, Африка та Європа разом узяті.
Куди там до них перлинам-сережкам цариці Клео-патри, одну з яких — подарунок Антонія — вона, розчинивши в оцті, випила!
Куди там до них сукні Л олії Пауліни, вигаптуваній смарагдами та перлами,— сукні, від якої був у нестямному захваті весь Рим, місто, що мало славу скарбниці переможців-грабіжників усього світу!
Вода у водограї била трьома струменями. Перлові труби, по яких вона текла, лежали на дні, мов два велетенських равлики.
Бакбук звеліла Пантагрюелеві прислухатись до того, як дзюрчить вода. Це дзюрчання було дуже приємне — ніжне, мелодійне і ледь приглушене; здавалося, воно линуло із найглибших глибин земних.
Потім верховна жриця повернулась до Пантагрюе-левих друзів, всміхнулась і мовила:
— Ласкаво вас прошу, любі мандрівники, випити води з цього водограю. Ви не пошкодуєте!
— О, ми вип'ємо залюбки! — відповіли вони. Слуги принесли келихи, кубки, чаші — срібні,
кришталеві та порцелянові,— зачерпнули води з водограю і піднесли мандрівникам.
Коли вони випили, Бакбук спитала, чи сподобалася вода.
— Дуже, дуже сподобалась! — захоплено вигукнули ті.— Вона свіжа й холодна, як джерельна, і така само чиста й прозора.
За якусь мить Пантагрюель та його друзі відчули: з ними коїться щос!ь дивне.
Кров у жилах погарячішала, побігла швидше. Щоки запашіли рум'янцем. Руки й ноги налилися міццю.
— Ми мовби помолодшали на десять років! — мовили вони.
— Випийте ще,— сказала Бакбук.
Вони випили і за хвилину відчули себе богатирями, їм здалося, що вони здатні повалити всі гори, переплисти всі моря-океани, перестрибнути всі прірви, навіть вибратись на небо.
Ось яку чудодійну силу мала вода з водограю у храмі Бакбук!
РОЗДІЛ ХІУІІІ
Про те, як Панург розмовляв із оракулом Божественної Пляшки
— Ну, тепер ви впевнилися, що це таки справді чудодійна вода? — спитала Бакбук.— Хто з вас хоче поговорити з Божественною Пляшкою?
— Я! — вигукнув Панург.
Бакбук накинула на Панурга плащ, наділа йому на голову білу шапочку, тричі вмила водою з чарівного водограю, а потім загадала обійти водограй довкруж дев'ять разів і тричі підстрибнути. Тим часом вона гортала ритуальну книгу й промовляла заклинання.
Бакбук повела Панурга через золоті двері в круглу каплицю, збудовану з прозорого каменю. Вікон у ній не було, але крізь розколину в скелі, яка прикривала храм зверху, падало ясне проміння і осявало всю каплицю.
Посеред каплиці Панург побачив семикутну водойму, а у водоймі — величезну овальну пляшку з найчистішого, найпрозорішого кришталю.
Бакбук звеліла Панургові стати навколішки, поцілувати край водойми, а потім протанцювати навколо неї три ритуальні танці. Тоді наказала йому сісти біля водойми, розгорнула книгу і щось шепнула Панургові в ліве вухо.
Вислухавши її, Панург заспівав:
Ти ж, о Пляшко,— славне всюди знань надбання! Спрагло й важко ждати буду віщування.
Коли Панург доспівав пісню, Бакбук кинула щось у водойму і вода в ній забулькотіла, завирувала. Бакбук мовчки; стояла біля Панурга.
Раптом у Божественній Пляшці щось зашуміло — так, мовби випустили стрілу з арбалета чи пішов рясний дощ. Шум гучнішав і гучнішав; нарешті почувся голосний звук: "Трінк!"
— Ой! Божественна Пляшка розбилася або тріснула! — вигукнув Панург.— Саме з таким звуком тріскаються пляшки, коли їх кидають у вогонь!
— Друже! Складіть уклінну дяку небові! — урочисто мовила Бакбук.— Ви почули слово Божественної Пляшки. Та ще й таке правдиве, мудре, веселе! Ходімо до храму, і я вам прочитаю в спеціальній книзі, що це слово означає.
— Ведіть мене! — вигукнув Панург.— Мені кортить знати, що означає слово "Трінк!".
РОЗДІЛ ХЫХ
Про те, як Бакбук витлумачила слово "Трінкі*, мовлене Божественною Пляшкою
Привівши Панурга в храм, Бакбук дістала зі скрині велику книгу в срібній оправі, розгорнула її й сказала:
— Любі мої мандрівники! Слухайте те, що я вам прочитаю! Слово "Трінк!", відоме всім оракулам, знають також усі народи світу. Означає це слово: "Пий!" Без питва — без рідини, себто без води,— не може існувати жодна людина, жодна тварина, жодна рослина. Але є інше питво, без якого негоже жити саме людині; є джерело, з якого людина повинна пити щодня, щоночі, щогодини, щохвилини, щомиті; джерело це завжди повне і ніколи не висихає. Ви, мабуть, уже здогадалися, про що я веду мову. Це джерело— знання! Знання про все те,що є на світі!.. І коли ви припадете до цього джерела, то вже не відірветесь від нього,— бо відчуєте себе могутніми, справедливими й здатними до будь-якого діла. З ваших очей спаде полуда, ви виберетеся з прірви темряви, ви звільнитеся від пересудів та забобонів, зи зажадаєте нового життя — творчого, а не споглядального. Ви забудете про недуги, втому та нудьгу; ви навчитеся прозирати таємничі сили природи, які нині здаються вам незбагненними й непідкоренними.