В галереях палацу Пантагрюель та його друзі побачили силу-силенну недужих і калік: прокажених, чумних, сліпих, глухих, кульгавих і ще всяких. Вони стояли й сиділи гуртами і, здавалося, чогось чекали.
З цікавістю їх оглянувши, мандрівники подалися далі.
В одній із галерей вони зупинилися. Старший дозорець показав їм на молоду (хоч їй було не менш як тисяча вісімсот років 172), вродливу, пишно й вишукано вбрану даму.
Даму оточував гурт інших дам і кавалерів.
— Оце і є її величність королева Квінтесенція,— мовив дозорець.— Проте зараз я вас до неї не підведу — не час. Станьте отут і дивіться, що королева робитиме. Подейкують, що у вас королі лікують золотуху, падучу, гарячку в досить дивний спосіб — доторком руки . А наша королева зцілює геть усі недуги, і пальцем не торкнувшися недужого! Вона сідає до органа і награє різні пісеньки — для кожної недуги свою. Нічогісінько більше не робить, а всі недужі враз стають здоровими. Ось самі побачите.
І справді, королева сіла до органа — такого гарного, незвичайного, що й описати його годі,— і поклала руки на клавіші.
Ввели гурт прокажених.
Королева натиснула на клавіші, залунала чудова музика — і всі прокажені тої ж миті одужали.
Привели юрбу отруєних. Королева заграла іншу мелодію — і всі вони враз зцілилися.
До зали заводили сліпих, глухих, німих, кульгавих, скарлючених, вносили паралізованих.
Королева грала — щоразу іншу мелодію,— і недуги та каліцтва з усіх як рукою знімало. Сліпі прозрівали, до глухих повертався слух, до німих — мова, паралізовані схоплювалися на рівні і йшли в танок.
Захоплені, приголомшені, зачаровані цілющою силою, якою так щедро наділив господь королеву., мандрівники попадали перед нею ницьма.
Королева підійшла до Пантагрюеля і торкнулася його голови букетом білих троянд. Це привело його до тями, він звівся на ноги, а за ним звелися і друзі.
Королева обізвалася до Пантагрюеля — заговорила шовковими словами. Так-так, саме шовковими — кожне слово було з пурпурового атласу.
Ось що вона сказала:
— Сяйво шляхетності, яке випромінюєте ви, шановні наші гості, свідчить про те, що душі у вас високі, чесні й добрі. Я відчуваю чари ваших смиренних виявів подяки, і це дає мені певність, що серця вапгі вільні від шкідливого й пихливого суємудрія та вільнодумства, що ці серця всотали в себе воістину мудрі іноземні вчення. А побут і звичаї простолюду нині такі, що вчень цих можна по-різному прагнути — однак осягнути їх нелегко. Ось чому мені, володарці цього острова і всього, що є на ньому, несила стриматися. Я кажу вам: ви мої любі, любісінькі, найлюбіші гостії
— Я чоловік темний,— прошепотів Панург Панта-грюелеві на вухо,— не можу втнути, що вона каже. А вже відповісти — й поготів. Прошу вас, відповідайте ви.
Однак і Пантагрюель не здобувся на відповідь. Всі мовчали, мовби води в рота набравши.
— Ви мовчите! — сказала королева.— Це добрий знак. Це — доказ того, що ви вийшли зі школи піфагорійців 174, а в школі цій мовчанка була символом знання. Єгиптяни теж мали мовчанку за божественне одкровення. А рід мій походить саме від піфагорійців. Складаю вам якнайкраснішу подяку за вашу увагу до мене.
Королева обернулася до слуг і вигукнула:
— Кухарі, до Панацеї! 175
Придворні, підійшовши до мандрівників, просили вибачити її величність за те, що вона'не запросила їх до свого обіду. Річ-бо в тім, що королева Квінтесенція за обідом їсть тільки антитіла, абстракції, уявлення, мрії, сни та жахи.
Пантагрюеля та його друзів одвели до великої зали, де були накриті столи до обіду. Сказати, що столи вгиналися від наїдків — це нічого не сказати. Відомо, що великий бог Юпітер на вичиненій шкурі кози, яка вигодувала його на Кріті (на тій самій шкурі, що правила йому за щит-егіду в битві з титанами),— записав геть усе, що діється на білому світі. А для того, щоб перелічити всі наїдки та напої, якими пригощали мандрівників на острові Ентелехії, не вистачило б і вісімнадцяти шкур! Коли 6 я мав сто ротів, і сто язиків, і залізну горлянку — то й тоді не був би годен про них розказати. Навіть про третину від половини того, чим пригощали в палаці її величності королеви Квінтесенції!
Призволяючись, Пантагрюель думав-міркував про те, що означало у вустах королеви слово "Панацея". І врешті вирішив, що слово це символізує пишну та щедру учту.
РОЗДІЛ хи
Про те, як королева обідала і що вона робила по обіді
Коли Пантагрюель та його друзі пообідали, їх повели до іншої зали, де сиділа королева Квінтесенція. Оточена придворними, вона просіювала, провіювала і пропускала свій час крізь гарне решето, сплетене з білих і блакитних шовкових ниток. А потім королева і її почет танцювали.
З ласки й високого дозволу її величності мандрівники пішли оглядати палац. І таких там надивилися чудес, що й досі кожного на згадку про них поймає священний трепет і невимовне захоплення.
Придворні сказали, що королева робить тільки те, що ніхто інший у світі робити не спроможний, і зціляє тільки тих недужих, яких ніхто інший у світі зцілити не годен. А всякі інші недуги зціляють вони, її помічники.
Незабаром мандрівники побачили це на власні очі. Якийсь молодик бив недужого на водянку у живіт двосічною сокирою дев'ять разів. І той після такого лікування вмить одужав.
Другий молодик лікував гарячку. Він прив'язав до пояса недужого з лівого боку лисячий хвіст — і гарячки як не було.
Третій зцілив подагрика — наказав йому розплющити очі й закрити рота.
Четвертий — їй-богу, правда Г — вибавив дев'ять чоловік од недуги святого Франціска 176. Знаєте як? Він скасував усі їхні борги і кожному повісив на шию торбинку з десятьма тисячами золотих.
П'ятий, як сказали мандрівникам, лікував недокрів'я й сухоти тим, що постригав недужих у ченці всього лиш на три місяці — і ті одужували.
Шостий повертав молодість жінкам. Вони стояли біля нього двома шерегами: з одного боку — старі баби, хирляві, скарлючені, зморшкуваті, беззубі, підсліпуваті, з другого — молоді красуні, стрункі, як тополі.
Оглянувши палац, Пантагрюель та його друзі подалися гуляти по острову. І тут вони теж набачилися
ДИВ.
Якийсь ентелехіянин за допомогою чудернацької машини викидав із вікон будинки. В такий спосіб, пояснили мандрівникам, він їх провітрює.