Аж тут забамкали, закалатали дзвони, і всі черевомовці та обжери стали шикуватися-в колони. Очолив їх молодий бравий черевань. Він тримав у руках довгу позолочену палицю з прикріпленим до неї дерев'яним зображенням Великого Жеруна. Це було справжнє страховисько — гидке й кумедне водночас. Очі в нього були більші за черево, голова більша й ширша за все тіло, щелепи — здоровенні, широченні, важенні, зуби — як лопати; вони ляскали й клацали так, аж навколо луна розлягалася.
Слідом за обжерами та черевомовцями сунула ватага товстих слуг. Вони тягли торби, кошики, корзини, мішки, каструлі, казани, миски, тарілі, таці й співали гімн на честь Великого Жеру на. Вони кидали йому в рот ковбаси, шинку, солонину, копчені язики, паштети, котлети, свинячу, яловичу, баранячу печеню, смажених куріпок, перепілок, тетеруків, рябців, індиків, гусей, качок, курей, кролів, зайців, буханці, пампушки, городину, ягоди, садовину; лили юшки, молоко, мед і вино,— щоб Жеру нові, боронь боже, горлянка не пересохла.
Нарешті урочистий похід проминув мессера Гасте-ра — свого володаря та повелителя — і зник з очей.
Пантагрюель почав розпитувати про Гастера, і йому розповіли ось що.
Гастер винайшов насамперед ковальство й землеробство — щоб орати землю, засівати її зерном, збирати врожай і з того годуватися. Потім він винайшов воєнне мистецтво і зброю — щоб захищати зерно; медицину й астрологію та деякі математичні науки — щоб зберігати зерно протягом століть і захищати його від негоди, від диких звірів та від злодіїв. Він винайшов також ручні й водяні млини та вітряки — щоб молоти зерно на борошно, дріжджі — щоб сходило тісто, сіль — щоб тісто було смачніше, вогонь — щоб із тіста випікати хліб, годинники — щоб визначати, скільки часу треба пектися хлібові.
Далі Гастер винайшов вози, фури, баржі, галери, вітрильники — щоб ними перевозити зерно по суходолу, по річках і по морях.
Далекі, незнані, дикі народи стали їсти хліб.
Він схрестив коня з ослом і вивів мула — міцну, загартовану, напрочуд невибагливу худобину.
Щоб зерно, посіяне в землю, не гинуло від посухи, не гнило від дощів, щоб його не вибивав з колосу град, не вивіював вітер і не ламала буря, Гастер винайшов спосіб викликати дощ, коли він був потрібен, і припиняти його, коли потреба минала, вгамовувати вітер, приборкувати бурю.
Аж тут його спостигла велика біда — злодії-розби-шаки внадилися красти хліб із ланів. Тоді Гастер навчився будувати міста, фортеці, замки — щоб стерегти й захищати хліб. Хліб звозили в міста, в замки, і тамтешні жителі пильнували й захищали його ревніше, ніж дракон стеріг яблука в садах Гесперид 14
І ще одне винайшов Гастер — мистецтво та спосіб руйнувати й нищити фортеці та замки з допомогою воєнних машин і знарядь — таранів, катапульт. А недавно він винайшов гармати, серпентини, кулеврини, бомбарди й василіски, які стріляють залізними, свинцевими, чавунними, мідними й кам'яними ядрами, і вимудрував особливий порох, що має величезну вибухову силу — отже, далеко випередив оксидраків 149, які змагали ворога тим, що насилали на нього наглу смерть від блискавки, грому, граду, бурі просто на ратному полі. Гастерів винахід нищив, руйнував, вигублював куди більше людей, а ще дужче вражав уяву: адже один постріл з василіска валив більше мурів, ніж сто блискавок.
Проте сталося так, що Гастера якось і самого обложили вороги; вони зруйнували його фортеці з допомогою пекельних, напрочуд потужних машин і забрали зерно та хліб. Тоді Гастер винайшов спосіб захищати бастіони, фортечні мури та вали від ядер — він затримував ті ядра в повітрі. Ось до чого він домудрувався: насипав у жерло бронзової гармати очищеного від сірки та змішаного з камфорою пороху, запхав туди залізне ядро та двадцять чотири великих шротини — круглих і довгастих. Перед жерлом він поставив пажа, а між пажем та гарматою повісив на мотузці, прилаштованій до стовпа, величезний геркулесів камінь, себто магніт. Потім Гастер вистрелив. Ядро і шротини, що вилетіли з силою, якої надав їм очищений порох та камфора, мали б неминуче влучити в пажа і вбити його. Та що ближче підлітали вони до магніту, то більше втрачали силу.
Гастер навчився також повертати ядра, пущені ворогом, проти нього самого — ядра летіли туди, звідки вилітали.
Отакий всемогутній мессер Гастер — найперший у світі магістр наук та мистецтв!
РОЗДІЛ XXXV
Про те, як Пантагрюель приплив на острів Дзвінкий
Кілька днів мандрівники пливли морем, аж урешті побачили острів. Що ближче вони підпливали до нього, то виразніше чули дзвін і брязкіт. Такий дзвін і брязкіт можна почути на свята в Парижі, в Турі, в Ме-доні та інших французьких містах.
— Мабуть, полетів кудись бджолиний рій,— сказав Пантагрюель.— Тож остров'яни, щоб повернути його, принаджують звуками: гатять у сковороди, в казани, у тарелі, в миски.
А коли мандрівники підпливли зовсім близько до острова, вони почули ще й співи.
Із обачності Пантагрюель вирішив спершу підпливти човном до невисокої скелі й висісти там.
Під скелею стояла хатина.
їх зустрів невеличкий на зріст чоловічок, добродушний і лагідний з вигляду. Це був самітник; звали його Брагібюс.
Пантагрюель спитав, що це за дивні звуки долинають із острова і як він називається. Самітник відповів, що острів називається Дзвінкий. Що ж до звуків, то мандрівники про все дізнаються згодом, коли висядуть на ньому.
Мандрівники сподівалися, що Брагібюс запросить їх до обіду і запропонує відпочити з дороги. І самітник таки почастував їх, але в досить незвичайний спосіб: не давав їсти чотири дні! Він сказав, що інакше їх не пустять на острів, бо там зараз піст чотирьох пір року: зими, весни, літа й осені.
— Дивно! — зауважив Панург.— Як на мене, це піст чотирьох вітрів: адже він самим лиш вітром нас нагодує. Невже вам нічого більше робити, як постити? А нам і зовсім це непотрібно.
— В моєму молитовнику,— обізвався брат Жан,— мовиться тільки про три пори: минулу, нинішню і майбутню. А про четверту — жодного слова! А може, не про пори року треба говорити, а про часи?
— Як про часи, то є ще аорист 150,— пояснив Епістемон.— У греків та римлян то був вельми досконалий минулий час. А коли він перейшов до нашої непевної, тьмяної та смутної доби, то став непотрі-бом.