— То була кара, божа кара! — обурено вигукнув Гоменац.— Як смів ваш аптекар загортати такі мирські дрібнички у святі письмена?І
— А в Парижі був такий собі кравець Гроньє,— повів мову Карпалім,— то він старі декреталії пускав на викройки. І що ви думаєте? Одяг, що його шив Гроньє по тих викройках, нікуди не годився: ні мантії, ні плащі, ні камзоли, ні каптани, ні спідниці, ні накидки, ні фіжми... Приміром, кроїв Гроньє каптан — а виходив капелюх. Кроїв плащ — а виходили штани. Кроїв камзол — а виходило щось схоже на балдахін. Кроїв мантію — а виходив чобіт. Навіть сковороду — каштани
смажити — якось пошив замість мантії І Отож кінець кінцем бідолаху потягли до суду і примусили відшкодувати збитки. Уявіть собі, скільки краму він зіпсував! Тепер живе в злиднях, з голоду в кулак свище...
— І його спостигла божа кара,— зауважив Гоменац.— Чи ж таке видано святі декреталії на викройки пускати!..
— А в Каюзаку яка дивна пригода з декреталіями сталася! —встряв у розмову Гімнаст.— Сеньйорові д'Етісаку і віконтові де Лозену забаглося постріляти з лука. Слуга роздер старі декреталії і наробив з них мішеней. І — чудасія! — жодна стріла не влучила в мішень. Старший слуга, який споглядав стрільбу, потім божився, що бачив на власні очі, як стріли біля самісінької мішені раптом відскакували вбік мало не на ту азу і летіли аж до пекарні. Згинути мені отут на місці, коли я брешу!
— То диво, диво, диво! — загорлав Гоменац.— Ваше здоров'я, шановні гостоньки! Я маю вас за най-справдещніх християн. Служко, вина!
При цих його словах дівчата, що прислуговували за столом, пирхнули. Брат Жан і собі пирхнув — так, наче кінь заіржав.
— Паж сеньора д'Етісака,— провадив Гімнаст,— здогадався, що тут пущено якусь ману. Він загадав слузі зробити нові мішені — із звичайного паперу. Той послухався — і всі стріли стали влучати точнісінько в ціль!
— Як уже зайшла мова про декреталії, то і в мене є що розповісти,— обізвався Різотом.— Жан Де ліф, мій ландеруський приятель, саме женився. Весільний бенкет був дуже пишний. Після вечері ми грали фарси та комедії, танцювали маврітанські танці з бубнами й бубонцями. А потім прийшли переряджені в машкарах. Ми й собі химерно повбиралися, причепили бороди зі скойок та мушлів. Тільки машкар у нас не було. То ми роздерли старі декреталії і зробили з них машкари. Затулили тими машкарами обличчя й веселилися далі. А коли познімали машкари, ледве глузду не позбулися від жаху. Того короста обсипала, у того гнояки нарвали, того схопила віспа, того краснуха... В одного зуби випали — то всі йому заздрили: мовляв, легко відбувся. Отак ні сіло ні впало всіх нас спотворило! Та й люті ж болячки були, довго гоїлися!..
— Диво! Диво! — знову крикнув Гоменац.
8 9-1100
177
— І таке ще пригадую,— вів далі Різотом.— Сестри мої, Катрін та Рене, поклали якось у декрета лії — книжка була товста, у грубій оправі, з цупкими сторінками — свої щойно випрані комірці, манжети й чепчики — щоб випрасувалися. То знаєте — бог тому свідок...
— Стривайте, стривайте! — перепинив Різотома Гоменац.— Це ви про якого бога?
— Бог один,— відповів Різотом.
— То на небі! А я питаю про нашого земного бога. Хіба в нас немає земного бога?
— Ет, про нього я справді забув! Ну, то бог земний, себто папа, тому свідок, що комірці, манжети й чепчики моїх сестер, полежавши в декрета л іях, стали чорними, мов мішок сажотруса І
— Чудо! Чудо! — знов зарепетував Гоменац.— Любі й високошановані гості, тож вип'ємо за святі, безсмертні, превисокі, премудрі декрета лії!
— Недарма ж у пісні співається,— сказав брат Жан,— що відтоді,як декрет 141 доповнили декреталія-ми, зла в світі побільшало.
— А мені видається чудом інше,— мовив Пантагрюель.— Як це папа з допомогою своїх декрета лій гребе щороку з Франції стільки золота? Чотириста тисяч золотих дукатів, коли не більше І
— Так, це чималі гроші,— кивнув головою Гоменац.— Та коли згадати, що Франція — єдина країна, яка годує римську курію, це ще й небагато. Проте скажіть мені, де ще є бодай одна така книга: філософська, медична, юридична, математична, історична, або якийсь роман, або поема, або вірші, або, прости мене, господи, якась священна книга,— котра, наче той магніт, притягала б до себе стільки золота? Нема такої! А кляті єретики нехтують її! Тож їх треба палити, топити, вішати, четвертувати, колесувати, рубати, саджати на кіл! Бо ці декреталоненависники гірші за всіх злодіїв, за душогубців, за батьковбивць, разом узятйхі Друзі, я вас заклинаю, я благаю вас: якщо хочете бути щирими християнами — вірте тільки в те, що прочитаєте в декрета л іях, думайте тільки про те, що написано в декреталіях, робіть тільки те, що радять і наказують декрета лії — знебавпалі, пресвяті, пребожественні декреталії! Тоді до вас прийдуть багатство, слава, почесті! Всі святобливо схилятимуться перед вами, всі вас боятимуться — бо ж ви присвя-
тили себе вивченню декрета лій І О декреталії, о святіу знебавпалі декреталії!
Вам потрібен мудрий і мужній імператор, хоробрий і відчайдушний воєвода, який уникає всіх небезпек, усуває всі перепони, перемагає у всіх битвах? То візьміть декретиста...142 тьху, я хотів сказати — декрета-ліста.
— Оце помилився на слові! — вигукнув Епістемон.
— Вам потрібен вождь, який за мирних часів владарював би в королівстві, імперії, монархії, республіці так, щоб і церква, і сенат, і багаті, й бідні жили у злагоді, приязні, доброчинності, благочесності? То шукайте декрета ліста.
Чому, скажіть мені, в багатьох країнах народ бунтує, слуги тільки й знають, що черево напихати, посиденьки та сміхи справляти, а школярі ледарюють та знічев'я казяться? Тому, що правителі цих країн, дворецькі та навчите лі не належать до декрета лістів.
Хто заклав підвалини життя в обителях, монастирях та абатствах і хто нині підтримує та годує чесних послушників, які від ранку й до вечора, від вечора й до ранку молять господа врятувати світ од погибелі, благають його не ввергати знову у дочасний хаос? Священні декреталії.
Хто обдарував божественний апостоличний папський престол такою могутньою силою, що перед ним схиляються — споконвіку й понині! — імператори, самодержці, королі та володарі всього світу? Хочуть вони цього чи не хочуть — залежать вони тільки від нього, ним тримаються, ним коронуються, на нього спираються і тільки для того, щоб до ніг й о-г о припасти та божественний черевик його поцілувати, приїздять у Рим. благословенні знебавпалі декреталії!