— Спускай реї! — скомандував лоцман.— Пильнуй вітрила! Галси нижче! Носом — проти хвилі! Лягай у' дрейф!
— Де ми? — спитав Пантагрюель.— Що буде з нами?
— У дрейф! У дрейф! — повторив лоцман.— Боюсь, що тільки чудо може нас урятувати...
— У дрейфі — підхопив брат Жан.— На штирборт! Оце так буря! Друзі, а хильнімо-бо винця перед смертю! А ви там, нагорі, тримайтеся! Коли у нас свято Всіх святих? Як на мене, то сьогодні не свято, а похорон! А свято — то не Всіх святих, а всіх пекельників!
— Лишенько! — заволав Панург.— Брате Жан, та що ви таке кажете! О, не занапастіть своєї дупгі! Ой, потопаю! Бе-бе-бе, бу-бу-бу! А чи не дати всім нам якусь святу обітницю? Ой, дозвольте хоч два слова духівниці написати! Ой. лишенько, ой біда — ми опинилися поміж Сціллою і Харібдою!112
— Отакої! — обізвався Епістемон.— Хіба зараз час про духівницю думати, Панургу? Треба думати про те, як вийти з цієї халепи... Та й навіщо вам духівниця? Ми або врятуємось, або потонемо. Якщо врятуємось, то духівниця вам ні до чого. Якщо ж потонемо, то й духівниця на дно піде!
— Ні, її приб'є хвилею до берега,— заперечив Панург.— А там саме гулятиме якась царівна. Вона знайде духівницю і вволить останню мою волю: поставить меш над морем чудовий пам'ятник...
— Та замовкни нарешті! — гукнув брат Жан.— Іди помагати! Скільки можна тебе кликати? Адже ми можемо потонути!
Аж тут пролунав гучний голос Пантагрюеля:
— Друзі! Я бачу землю! Земля недалеко! До того ж, на півночі вияснюється! І вітер ущухає!
— Вітер стихає! — підтакнув лоцман.— Ану до великої стеньги! Веслуй веселіш! Повертай кермо! Крути! Крути! Молодці!
— І я бачу землю! — вигукнув Епістемон.— Бачу світло маяка! Бачу гавань! А на пристані люди юрмляться!
— А он і дозорні судна пливуть нам назустріч,— сказав лоцман.— Ми врятовані! Ура! Ура!
— Оце золоті слова! — вигукнув Панург.— Ми врятовані! Ура!
— Бач, якої заспівав! — мовив брат Жан.— Який же ти боягуз! Геть з-перед моїх очей! Гей, Гімнасте, неси сюди глеки і дзбани! І м'ясця шматочок прихопи!
— Ну, друзі, нам уже нічого боятися,— весело сказав Пантагрюель.— Дивіться, скільки суден пливе до нас! Одне... Друге... Третє... Аж тридцять! Це добрі остров'яни вислали їх нам на підмогу! А хто це так скиглив і верещав? Та й досі, чую, верещить... Чого боятися? Адже я тримаю щоглу міцніше, ніж двісті линв!
— Це Панург! — відповів брат Жан.— Сидить і дрижаки ковтає. Тільки з нього й діла!
— Що ти вигадуєш? — вигукнув Панург.— Чого 6 це я дрижаки ковтав? Адже все гаразд, усе чудово! Буря вгамовується. Коли ваша ласка, я зійду на берег перший — маю на цьому острові нагальну справу. А може,підсобити вам? Завжди радий! Ось мотузочку оцю скручу! Ви ж знаєте — я завжди й у всьому перший! Неабиякий відчайдух! За боягуза ніхто й ніколи не мав мене.
— Згорнути вітрило! — крикнув лоцман.
— О, саме це і я хотів сказатиі.. Брате Жан, а чому це ви сидите згорнувши руки? Негоже так, негоже! Треба допомагати матросам! Матроси!
Почувши Панургову мову, Епістемон — він стояв біля правого борту і тримав линву так міцно, аж на руці в нього виступив кривавий рубець,— сказав:
— Як по правді, коли почалася буря, я злякався не менше від Панурга. Проте опанував себе й заходився допомагати команді. Я знав: тільки гуртом можна відвернути біду. А до слізних благань богові байду-зке...
— Ви герой! — вигукнув Панург.— Ну, то берімось до праці! Брате Жан, і не соромно вам ледаря святкувати? Я тут криваві мозолі натираю, а він витрішки справляє! Відсьогодні я вас буду називати "брат Жан-лінько"! Пане матрос! Пане лоцман! Пане каштан! Які-бо завтовшки борти на нашому кораблі?
— Та пальців зо два буде,— відповів капітан.
— Ой-ой-ой! То ми були всього за два пальці від смерті?! А проте, я не злякався! Я хоробрий, як лев! Мені сам чорт не брат! Мене навіть прозвали Відчайдухом! Одного тільки я боюся — небезпеки!.. Ну, мерщій зійдемо на берег! Веслярі г тягніть драбину І Шлюпки ближче І Чим вам допомогти? Ото напрацювався — мов чотири воли заразом... А їсти як хочетьсяі.. Місця тут, бачу, гарні, привільні... Певно, й люди добрі та привітні... На берег! Гей, хлопці, я з вами! Не жалійте мого поту! Треба в поті чола працювати, а не лінуватися, як ось брат Жан! Тільки й роботи йому, що вино з глеків хлебтати! Таке вже воно, оте каптуряче поріддя! Наш брат Жан до того ще й боягуз: ледве що, душа в нього у п'яти ховається!.. А яка чудова погода!
— Ну й меле, ну й меле! Як млинок! — мовив брат Жан, похитавши головою.— Ні, чоловіче, ти таки даремно перепудився, сутаною своєю присягаюся! Тобі не судилося ні потонути, ані втопитися! Тебе або повісять, або підсмажать живцем, як святого великомученика! Пане Пантагрюель! Якщо вам потрібен плащ на дощ, накажіть із Панурга шкуру злупити — чудовий вийде плащ! Або чоооти з неї пошийте! Хоч по яких калюжах бродитимете — ноги будуть сухі! Па-нургу, друзяко, не бійся води! Не знаю, якою ти смертю помреш, але що не потонеш — об заклад побитися ладен!
— Ет, не про те зараз мова,— відповів Панург.— Ви чули, що я дав обітницю святим Михаїлові та Миколаєві спорудити капелу? То я мав на гадці кропильницю, в яку наливатимуть трояндову водицю!
— Оце мудрагель так мудрагель! — озвався Евсфен.— Як тут не згадати ломбардське прислів'я: Pas-sato el pericolo, gabato el santo ,l3.
РОЗДІЛ XXIV
Про те, як Пантагрюель зійшов на острові Макреонів хи, і про те, що буває, коли помирають прадавні герої
Пантагрюелеві кораблі причалили до острова, який звався островом Макреонів. Остров'яни зустріли мандрівників люб'язно й поштиво. Володар, старий мак-робій 115, хотів був одразу відпровадити їх до палацу, щоб вони попоїли й відпочили з дороги. Однак Пантагрюель відмовився. Він підождав, поки всі матроси зійдуть на берег, звелів їм скинути з себе мокрий одяг і вдягнути сухий, а потім позносити з кораблів найсмачніші наїдки та добре вино.
Остров'яни теж понаносили всякої всячини, і господарі та гості сіли разом обідати.
Після обіду Пантагрюель сказав, що треба полагодиш кораблі, і матроси охоче стали до роботи. Остров'яни взялися їм допомагати. Поміж них були і теслі, й ковалі, і всякі інпгі ремісники. Всі працювали дружно й завзято.