6*
131
Таранд набуває кольору трави, кущів, дерев, скель — усього, до чого наближається. Я бачив це на власні очі. Коли до таранд а підійшов Панург у своєму сірому плащі-тозі, таранд посірів, коли підступився Пантагрюель у червоній мантії — почервонів, коли біля нього став лоцман у білій одежі — побілів. (Щоб не забути — хамелеони червоних та білих кольорів не прибирають.)
Навіть більше: я бачив, як таранд змінював колір під впливом різних почуттів — подиву, страху. Він сперпгу зеленів, а трохи згодом жовтів, блакитнів, ставав бурим, бузковим — геть-чисто гребінь в індика залежно від того, сердиться індик чи чогось злякався...
А коли таранд спокійний, він має т&кий колір, як менський осел — сірий із темними смугами.
Гуляючи по ярмарку, Пантагрюель раптом почув гарматні постріли, а потім радісні вигуки. Він повернув голову до гавані. В гавань заходив корабель. Це був корабель Гаргантюа — найбільший і найкращий з усіх його суден. Звався він "^Селідон" |08, бо корму його прикрашала "морська —ластівка", кута з бронзи.
"Морська ластівка" — це риба з широкими, перетинчастими, мов у кажанів, крилами-плавцями. Вона блискавично перелітає над водою відстань в одну ту азу — я це сам бачив, хоч вірте, хоч не вірте. Отож цей корабель був такий само легкий і стрімкий; здавалося, він не пливе, а лине морем. На ньому приплив стольник Гаргантюа — той доручив йому довідатися, чи все в Пантагрюеля гаразд, і передав синові листа.
— А чи привезли ви з собою небесного вісника — голуба? — спитав Пантагрюель.
— Привіз, ось він, у кошику.
То була голубка з голубника Гаргантюа. Якби з Пантагрюелем сталося якесь лихо, він би прив'язав їй до лапки чорний ремінець. Та в нього все було гаразд, і він прив'язав голубці до лапки білу шовкову стрічку, після чого випустив її. Голубка шугнула високо вгору й за мить зникла з очей. Вона полетіла до Гаргантюа з добрими вістями. Летіла швидше вітру, бо вдома в голубнику на неї чекали пташенята,— і вже через дві годиші Гаргантюа знав, що син його живий, здоровий і веселий.
Пантагрюель тим часом прочитав батькове послання, розпитав у стольника, як батькові ведеться і чи при доброму він здоров'ї, а потім написав відповідь.
Після обіду "Хелідон" підняв вітрила й відплив.
Пантагрюель послав батькові в подарунок усі сімдесят вісім килимів, куплених на ярмарку, трьох єдинорогів під попонами із золотої парчі й таранда під шовковим, золотом гаптованим чепраком. А стольникові він підніс товстий золотий ланцюг з діамантами, рубінами, смарагдами й перлами. До того ж, він подарував усій команді "Хелідона* по п'ятсот екю із зображенням сонця.
РОЗДІЛ XXI
Про те, як мореплавці зустріли корабель, що йшов до Ліхтарії, і про те, як Панург сторгував у купця барана, а тоді втопив і купця, і всіх баранів
Пантагрюелеві кораблі знову вийшли в море. Пливли вони чотири дні, а на п'ятий день зустріли купецьке судно. Судно було французьке. Йшло воно з країни Ліхтарії. І Пантагрюель та його друзі, і купці, зустрівшися, щиро зраділи: одні з того, що почують вісті про суходіл, другі з того, що почують вісті про море.
Пантагрюель став розпитувати купців про Ліхта-рію — хто і як нею править, який там живе народ і що він робить.
Купці відповіли, що народ у Ліхтарії лагідний і сумирний, працьовитий і веселий.
А через годину Панург полаявся з одним купцем — власником чималої отари баранів. Завелися вони через дрібницю. Як по правді, купець перший роздрочив Панурга і перший схопився за шпагу. Та, на щастя, шпага заіржавіла на морському повітрі й не витягалася з піхов.
Панург покликав Пантагрюеля. Разом з ним прибіг брат Жан із щойно нагостреним мечем. Скрутненько довелося б купцеві, якби в сварку не втрутився Пантагрюель.
За хвилину Панург та купець уже тиснули один одному руки.
Пантагрюель запросив усіх до обіду.
Вставши з-за столу, Панург прошепотів на вухо Пантагрюелеві:
— Прошу, не втручайтеся більше! Ось побачите, яку я втну штуку з цим купцем!
Він підійшов до купця і, низько вклонившись, мовив:
— Зробіть мені велику ласку — продайте одного барана.
— Ти ба, чого захотів! — вигукнув купець.— Продайте йому барана! Та з тебе покупець як із шила корабель! Ви тільки гляньте, люди добрі, на його пику І Справжнісінький грабіжник з битого шляху!
— Що це ви таке на мене кажете? — лагідно заперечив Панург.— Я всього тільки й прошу, щоб ви мені продали одного-єдиного барана! Скільки ви за нього хочете?
— А ти як думаєш? Хіба ж сам не бачиш — барани мої дрвгорунш!109 Це ж із них Ясон стриг золоте руно! Від них веде початок орден Бургундського дому! 110 Ти тільки глянь, які вони тілистії А які здорові — мов тури!
— Отож я прошу у вас милості: продайте мені одного баранчика,— смиренно правив своєї Панург.— Я заплачу дзвінкою монетою. Скільки ви хочете? Кажіть ванту ціну!
— Голубе, таж я не про це!
— А про що ж?
— А про те, що тебе часом не Робеном-бараном кличуть?
— Може, так і кличуть.
— А ти часом не королівський блазень?
— Блазень — то й блазень, коли ви так гадаєте,— зітхнувши, мовив Панург.
— Ха-ха-ха! — зареготав купець.— То ти — королівський блазень, і звати тебе Робен-баран! А глянь-но он на того мого барана! Його теж звуть Робен! Робен! Робен! Ро-о-бе-е-не-е!
"Бе-е-е-е!" — бекнув баран.
— Чудовий голос, авжеж? — сміючись, вигукнув купець.
— Чудовий, ще й який чудовий!
— Ну, приятелю, слухай, що я скажу! Ось терези: на одну я мого Робена поставлю, на другу станеш ти. Ладен закластися на сотню бушських слимаків — ти вмить підскочиш так високо, як того дня, ноли тебе повісять вгору чи вниз головою.
— Та я й на іншого барана згоден, не таког-о> вгодованого та тонкорунного!— торочив Панург, мовби й не чуючи клинів купця.— Продайте мені баранчика, благаю!
— Ой, чоловіче, знав би, про що просиш! Та з руна моїх баранів тчуть тільки руанські сукна!111 Із шкури виготовляють такий сап'ян, що куди тому турецькому! А з кишок роблять струни на арфи та скрипки! І ти хочеш, щоб я тобі продав такого чудового, такого незрівнянного барана?!
— Ну, продайте, зробіть божеську ласку! Ось гроші! А я вам довіку дякуватиму і в молитві згадуватиму!