Враз усе сколихнулось. Галаганчик почув, як загуркотів, під'їхавши, автомобіль, заметушилися гості, почувся в сінях веселий батьків голос. І тоді двері розчинилися навстіж і ввійшла мати. Вдарив гул голосів, тітка Явдоха кинулась уперед і простягла матері квіти, дід Оверко хутко запихав у кишеню шапку. Але мати спинилась на порозі, і Галаганчик побачив, як її очі когось шукали. І враз вона побачила його. Тоді, легко розштовхуючи натовп, не звернувши уваги навіть на тітку Явдоху з квітами, мати кинулася до сина. Вона обняла його, з силою притиснула до себе, зазирала йому в вічі, а Галаганчик цілував її обличчя, і воно було таке свіже й холодне знадвору, але рідне і кохане обличчя матері.
— Мамо, чому ти так довго не приїздила? Мамо, я тебе так чекав...
І тут він побачив на грудях у матері металевий значок з червоною розеткою, з маленьким портретом Леніна в овалі.
— Мамо, Ленін! Як сяє! Мамо, що це?
З неприхованою гордістю, з великою любов'ю мати глянула синові в вічі:
Орден, сину. Мій орден.
Зненацька заграв оркестр. Щасливий, як ніколи, Галаганчик сидів за столом поряд з матір'ю, дивився на її обличчя, на усміхнені очі, і, торкаючись пальцем до її ордена, поважно поясняв усім присутнім:
— Це орден нашої мами Уляни.
І, схвильований зустріччю, захоплений почуттями, які сповнювали його дитяче серце, він зовсім забув за приготований матері подарунок.
Забутий очеретяний млинок весело крутився на воротях під подихом осіннього вітру.