Таким вербувальником у Києві і ватажком гайдамаків був запорожець Найда. Походження і дитинство цієї людини носять на собі печатку легендарності. Ніхто не знав ні батька, ні матері Найди, а ще менше міг знати їх сам Найда. Його знайшли нібито дитиною чумаки біля криниці, в степу, і віддали на виховання запорожцям. Запоржці охрестили дитину, назвали його Найдою і доручили годування майбутнього гайдамака якомусь кашовару. Ще у дитинстві Найда вирізнявся незвичайною непосидючистю та непокірливістю, з яких згодом утворився буйний запорожець. Переказ говорить, що коли Найда ще був дитиною, кашовар, вихователь його, боявся чим-небудь образити мстивого вихованця. Якщо Найда був сердитий на кашовара, то він зазвичай кидався на казани, в яких той варив запорожцям кашу, і перекидав їх, за що маленького Найду нещадно били запорожці, та завжди при цьому зауважували, що з цього хлопчика неодмінно вийде "песиголовець" , гірше, ніж розбійник, ще будучи юнаком, Найда показував таку силу, що мало хто з запорожців міг з ним побитися навкулачки. Коли став "козакувати", то не було козака храбріше за Найду, а сила в його руках була така, що він заковував і розковував свого коня без коваля голими руками.
Переказ не говорить, що було причиною вигнання Найди з Запорожжя. Треба думати, непокірливість і буйство довели його до того, що товариші змушені були якось позбутися Найди. Найда пішов на Дон, до донських козаків, але й там не прижився. Він убив дванадцятеро козаків і втік до Києва замолювати свої гріхи. У Києві Найда поступив до монастиря і протягом дванадцяти років жив суворим чернецьким життям, замолюючи щороку по одній загубленій ним душі людській. Через дванадцять років він таємно пішов з монастиря і зробився ватажком гайдамаків.
Що спонукало його після дванадцяти років самітництва кинутися у таку страшну крайність, як гайдамаччина, — невідомо. Та найшвидше ним керували ті самі нерозгадані мотиви, які примусили Стеньку Разіна ходити на богомолля у Соловки, а потім розорити весь південний схід Росії і загубити десятки тисяч душ, за які він, можливо, перед тим молився у Соловках. У пристрасних, сильних характерах минулого часу проявлялась якась незбагненна для нас двоїстість і якесь незрозуміле протиріччя одних моментів життя з іншими. З богомольного Степана Разіна вийшов страшний отаман розбійників, для якого нічого не значило брати на спис міста і вбивати у них все живе, який не задумуючись, кидав у море свою коханку, яка ще далеко не набридла йому. Рідко можна було знайти людину, більш лагідну, добру і симпатичну, ніж Пугачов, коли він був у Казані перед появою у полі в якості претендента на російський престол, і цей же Пугачов холоднокровно махав рукою, коли до нього підводили десятки і сотні жертв, питаючи в нього дозволу повісити їх або розстріляти, і байдуже дивився, коли палали перед ним міста, пограбовані ним і підпалені. У монастирі, кажуть, довго жив і Залізняк, справа якого — уманська різня — поставила його в історії в одному ряду з вельми значними винищувачами людських життів. Пристрасна, поривчаста натура таких людей, які, як видно, не знаходили задоволення своїм внутрішнім пориванням, примушувала їх кидатися з крайності у крайність: всередені багато запитів, а життя не дає відповідей, — звідси й ці крайності: з монастиря під град куль і під різню, а з різні знову у монастир.
До таких особистостей, багатих за натурою і безмежно вимогливих, разом зі Стенькою Разіним, Пугачовим, Залізняком і "чудовиськом" Замітаєвим, належав і Найда, "песиголовець". Протягом кількох років він водив на Польщу свою зграю, і щороку повертався із багатою здобиччю. Найду часто бачили у Києві і на околицях цього міста, і щоразу він з’являвля у новому вигляді. Найчастіше він тинявся по Києву та сусідніх поселеннях у костюмі ченця, і чернецька ряса відводила від нього будь-які підозри. Але становище його було за Дніпром, на польській землі. У дрімучому лісі, в середину якого вела тільки одна вузька стежка з глибокого, вкритого лісом яра, на невеличкій галявині були вириті землянки, в яких гайдамаки могли жити літо і зиму, отже з приходом холодів не треба було розходитися у різні боки у пошуках притулку, як це робили інші зграї, які не мали добре влаштованого і укріпленого кубла. У тому ж лісі, який розкинувся на кілька десятків верст, на інших галявинах паслися гайдамацькі коні. У цьому розбійницькому кублі були й гармати, відбиті Найдою у поляків. Гущина лісу не дозволяла нікому пройти у його глибину, а відтак притулок Найди не був відкритий. Щоразу після погрому поляків, зграя його пропадала, ніби провалювалась крізь землю, тоді як вона безпечно відпочивала у своєму неприступному становищі.
Одного разу Найда пройшов зі своєю зграєю майже через усю польську землю, творячі шаленства. Особливо жорстоко вчинив він з одним польським поселенням, де поляки замучили двох гайдамаків з його зграї. Наближаючись до того поселення, він з сусіднього лісу послав туди свого лазутчика, який мав роздивитися, у якому стані перебуває це поселення, чи є там військо і з якого боку зручніше на нього напасти. Лазутчика послали у ніч, але до ранку він не повернувся. Найда перечекав цей день і у ніч послав другого лазутчика. Але й той не повернувся. Не було жодного сумніву, що лазутчики або зрадили, або потрапили у полон, що в обох випадках було вельми невигідно для гайдамаків: якщо лазутчики зрадили і виказали їх, то поляки могли несподівано напасти на зграю і загнати її у складне становище; якщо ж лазутчики потрапили у полон, то і цьому випадку гайдамаки повинні були невдовзі чекати нападу з лісу або засідки біля самого поселення. Не довіряючи спритності інших гайдамаків, Найда на третю ніч сам відправився у поселення на розвідку. Вночі він підійшов до поселення з такою обережністю, що його ніхто не помітив, а коли почало розвиднятись, він підповз до самої царини і побачив, що вартові, поставлені біля брам поселення, поснули. Але тут же він знайшов і розгадку того, чому не повернулись його посланці. Біля самої царини, на високій шибениці, гойдалися два трупи, повішені за ноги, і у трупах цих Найда впізнав своїх товаришів. Трупи були без голів. На воротах, на двох загострених частоколинах, бовваніли уткнуті голови.