Зовсім не те було на Україні. Південна російська людина, доведена непривітною суспільною обстановкою до безвиході і до необхідності шукати порятунку поза рутинним суспільним ладом, звалювала накипілу у серці злість і винесені за життя образи і горе бідності не на те суспільство, що її так чи інакше виховало і вигодувало, хоч і не вберегло від горя і образ; навпаки такий нещасний чи навіть зіпсований українець знав на кого напасти, тому що історичними кривдниками своїми він, як і його дід і батько, вважали ляха і єврея, котрі, як і татари, жили у нього під боком, і на них він і зривав свою злість і їхнім добром живився. Кожний гайдамак бачив у собі носія легенд батька Хмельницького, Наливайка, Косинського, Півторакожуха та інших героїв, які боролися з ляхами, євреями і татарами за свою рідну Україну, і кожний такий гайдамак вважав себе однополчанином Хмельницького та інших українських героїв, як Пій IX вважав, що має право надіти на свою ногу сандалію з ноги апостола Петра. Назвати гайдамака злочинцем, розбійником, "злодієм", на його думку, було те саме, що назвати так Хмельницького чи Наливайка, і хоч начальство у XVIII столітті переслідувало будь-які сутички з поляками як злочини, а в тому числі і гайдамацькі напади, однак гайдамаки розуміли, що як політичний захід з боку свого начальства, змушений москалем і німцем. Через це ігумен Мельхіседек благословляв Залізняка і все його гайдамацьке воїнство на битву з ляхами і окропив святою водою ножі, якими гайдамаки мали різати своїх історичних ворогів. Ножі ці називались "свяченими ножами", як "свячена паска" і "свячене яйце". Через це гайдамака чекала "лядська неволя" і "лядська темниця", і вішали його на лядській шибениці з вірьовкою, звитою з лядських клоччів, або пробивала його наскрізь лядська "паля" (кіл). Через те рідна мати не зрікалася гайдамака, як зрікалися російського завзятого доброго молодця. Через те південно-російська народна поезія представляє нам пісні колискові, любовні, весільні, сімейно-родинні, поминальні, веснянки, русальні, купальські, петрівочні, косарські, гребецькі, зажнивні, осінні, пісні і думи повчальні, думи і пісні билинні (історичні) — до часів козацтва, з козацтва до унії, від унії до Хмельницького, потім XVIII століття з невеликим циклом гайдамацьких пісень, врешті пісні козацькі, чумацькі, бурлацько-сирітські, солдатські, промисловські і жартівливі, але не уявляє тих пісень, які у великоросійських збірниках пісень називаються завзятими, розбійницькими, злодійськими. Українському доброму молодцю не було сенсу ставати злодієм чи розбійником: він міг бути тільки "лицарем" або "гайдамакою" — пізніший час. Він не крав і не грабував, а воював, руйнував лядську і татарську бусурманську землю, як землі ворожі і "шарпав" ворожі ворота і села. Замість "купецьких людей", яких грабував великоросійський добрий молодець, він обирав євреїв, вважаючи їх нехристю, христопродавцями. Замість же панів і воєвод, яких ненавидів його великоросійський собрат, він ворогував з "паном", розуміючи під цим словом неодмінно поляка, хоч свої пани були у нього набагато гірші за польських. Через те, якщо гайдамак похваляється тим, що він здобув коня недозволеними засобами, то він зізнається, що здобув цього коня у "пана", тобто у поляка, вбивши самого пана.
Ми того коника в того пана купили,
В зеленій діброві гроші полічили,
В холодній криниці могорич запили,
Під гнилу колоду пана підкотили.
Ще й досі у деяких домах південно-російських зберігається старовинна картина із зображенням доброго молодця. Добрий молодець сидить під явором і грає на бандурі. Голова голена, чуприна (оселедець) за вухом, довгі вуса. Сам він у багатій червоній куртці із золотим позументом і китицями, і в "широких, як море, шароварах". Біля нього на траві пляшка і склянка. На яворі висить його червона феска с китицею, порохівниця, а за плечима рушниця. Тут же у землю уткнутий спис і до нього прив’язаний кінь. Під картиною підпис: "А що ти на мене дивишся? Хіба не вгадаєш, відкіль родом і як звуть — нічичирк не знаєш. І мене ім’я не одне, а є їх до ката: як попадеш на якого свата. Як хочеш назви, на все дозволяю, тільки крамарем не називай, бо за те полаю. Я ніколи не міряю по аршину, хіба кому із гвинтівки гостинця подарую у спину. Та правда, случалось ярмаркувати і з ляхами кожухи на жупани міняти, та і горілочку добре куликати. Гай, гай! Як я молодий бував, що то в мене за сила була, що, ляхів борючи і рука не мліла, а тепер здається, що і вона сильніша, ніж козак: з ляхами тільки день побитися, плечі і кіхті болять".
Як картини ці, так і зображені на них добрі молодці користуються пошаною у південно-російського простолюдина.
Таким чином з поняттям про гайдамака ніяк не можна поєднувати поняття про завзятого доброго молодця понизової вольниці. Якщо між гайдамаками і були розбійники і злодії у повному значенні цього слова, то це тільки виняток, але по відношенню до поляків і євреїв навіть і ці останні не вважалися ні злодіями, ні розбійниками. Вони так само не можуть зватися розбійниками, як усі військові люди, серед яких, звичайно, зустрічається значний відсоток зданих у рекрути за порочне життя, за злодійство та інші провини, нетерпимі у громадянському суспільстві.
З цього само по собі виходить, що заходи, до яких вдавались поляки для утримання південноросійського народу від гайдамацтва, як-от втикання на кіл гайдамацьких голів і розсилка по містах і селах відрублених у гайдамаків рук і ніг, не тільки не втримували цей народ від походів на Польщу, а ще більше розпалювали в ньому почуття помсти до панів, які вживали такі ганебні заходи. Г. Скальковський говорить навіть, буцімто поляки намалювали ту картину із зображенням козака з бандурою, про яку ми говорили, і на якій для страхання народу, намальований був повішений на дереві гайдамак з відрубленими руками і ногами — зображення долі, яка буцімто чекає у Польщі на кожного гайдамака. Цю картину нібито поляки намагалися розповсюдити у країні і тим втримати народ від гайдамацтва, та, як видно, всі зусилля їхні були даремними, тому що народ зовсім інакше, ніж поляки, дивився на подвиги своїх добрих молодців, що й висловив у своїх піснях і легендах про головних діячів гайдамаччини.