Гадючник

Страница 45 из 47

Франсуа Мориак

Такі думки снувалися в мене в голові того вечора. Пригадую, я підвівся, так рвучко штовхнувши крісло, що Жаніна здригнулася. Тиша, що запала в Калезі цієї пізньої години, якась щільна, майже тверда, сковувала, притлумлювала її горе. Вогонь примеркав, у вітальні помалу холоднішало, Жаніна все ближче присувала стільця до коминка, її ноги майже торкалися приску. Вона простягла до жару руки, схилила голову. Лампа, що стояла на коминку, освітлювала згори її низько зігнуту огрядну постать, а я блукав довкола, в сутінках кімнати, захаращеної меблями з палісандрового й червоного дерева. Я безсило снував круг її застиглого, нерухомого тіла.

– Дитино моя…

Я добирав і не знаходив слів. Як мені душно цього вечора, коли я пишу ці рядки, як болить моє серце, ніби от-от розірветься, бо воно сповнилося любов'ю, і я знаю нарешті ім'я обож…

…………………………………………….

…………………………………………….

…………………………………………….

…………………………………………….

Юбер до Женев'єви

Калез, 10 грудня 193…

Люба моя Женев'єво, закінчую на цьому тижні розбирати папери, що ними напхано тут усі шухляди. Але обов'язок велить мені негайно познайомити тебе з одним дивним документом. Як тобі відомо, батько помер біля робочого столу. Коли Амелія зайшла до нього вранці двадцять четвертого листопада, то побачила, що він сидить, уткнувшись обличчям у зошит, той самий, що я тобі пересилаю рекомендованою бандероллю.

Тобі, певне, важко буде розібрати, що там написано, я теж немало поморочився… однак добре, що письмо таке нерозбірливе, слуги, звісно, нічого не вчитали. Спершу я з делікатності хотів не давати тобі читати цей щоденник: батько пише про тебе так різко, говорить образливі слова. Але хіба я маю право приховувати від тебе документ, що належить тобі так само, як мені? Ти ж знаєш мою делікатність щодо всього, що так чи інакше є спадщиною наших батьків. Тому я передумав.

А втім, кого тільки батько не образив на цих сторінках, просяклих жовчю! Нам усім перепало. На жаль, ми давно знаємо, як він до нас ставився, це для нас не новина. Вся моя юність отруєна тією зневагою, що її чомусь викликала в батька моя персона. Через те я довго не вірив у себе, в свої сили; я щулився, відчуваючи на собі його безжальний погляд; збігло немало років, поки я віднайшов нарешті почуття власної гідності й непересічності.

Я йому все дарував, скажу навіть, що саме синівський обов'язок спонукав мене ознайомити тебе з цим документом. Хай хоч яка думка складеться в тебе про ці записи, де відверто висловлено страшні почуття, – безперечно одне: образ твого батька постане перед тобою, не смію сказати, благороднішим, але, мабуть, людянішим (я думав і про його любов до нашої сестри Марі, і до маленького Люка; ти побачиш зворушливі докази цієї симпатії). Тепер я краще розумію його скорботу, що прорвалася біля маминої труни. Пам'ятаєш, які ми були вражені? Ти думала, він трохи прикидається. Навіть коли ці сторінки відкриють тобі одне: які муки таїло серце цієї несхитної і несамовито гордої людини, то вже хоча б заради цього, люба Женев'єво, варто прочитати їх, хай як гірко тобі буде.

Завдяки цій сповіді я віднайшов душевний спокій, та й ти відчуєш те саме заспокоєння. Я на вдачу делікатна людина. Хоч матиму тисячу підстав вірити у свою правоту, досить якоїсь дрібнички, щоб збити мене з пантелику. Ох, нелегко живеться тому, хто має загострене моральне чуття, як я! Батько ненавидів і кривдив мене, а я, цілком природно, стаючи на свій захист, щоразу відчував душевне сум'яття, коли не сказати – докори сумління. Якби я не був главою сім'ї, я волів би відмовитися від боротьби з батьком, аби тільки не знати цих мук, цього душевного розладу, – ти ж була не раз свідком моїх мордувань.

Славлю господа бога, його ж бо волею ці батькові зізнання мене виправдують. І насамперед вони підтверджують усе, що ми й так знали: він сам признався, до яких тільки махінацій вдавався, аби позбавити нас спадщини. Соромно за батька, коли читаєш, як він підгорнув під себе і повіреного Буррю, і того Робера. Накиньмо на ці ганебні каверзи Ноїв плащ[24]. Тут ясно одне: моїм обов'язком було розладнати будь-що ці мерзенні плани. Я так і вчинив, і то успішно, й не соромлюся свого вчинку. Отож повір мені, сестро, своїм багатством ти завдячуєш мені. В цій сповіді бідолаха намагається переконати себе, що ненависть, яку він почував до нас, раптом померла, і величається своїм несподіваним зреченням усіх благ земних (признаюся, я не міг утриматися від сміху, читаючи цей пасаж). Але я прошу, завваж, коли саме стався цей раптовий поворот: тоді, як його вивели на чисту воду, бо його позашлюбний син продав нам таємницю. Приховати таку велику маєтність нелегко: план мобілізації, ретельно розроблений за кілька років, не переробиш за два-три дні. Істина проста: бідолаха відчував, що його кінець близький, а він не має ні часу, ні можливості позбавити нас спадщини якимсь іншим способом, крім тієї змови, що ми її, з ласки провидіння, розкрили.

Не бажаючи програти процес ні перед самим собою, ні перед нами, цей адвокат вдався до облуди, може, несвідомо, допускаю й таке: він надумав обернути свою поразку на моральну перемогу: заволав про свою безкорисливість, про своє зречення всього… Еге! А що ж йому було робити? Ні, мене так у дурні не пошиєш, і я певен: як людина розважлива, ти погодишся зі мною. Нам нема чого мліти від захвату і вдячності.

Але ще в одному ця сповідь мене дуже втішила, і тепер на душі в мене спокійно. Я особливо суворо розглядав себе перед судом свого вимогливого сумління і, визнаю, довго не міг віднайти спокою. Я маю на увазі мої спроби, правда марні, віддати батька на обстеження психіатрів – незважаючи на заперечення моєї дружини, – щоб визначити стан його розумових здібностей. Ти ж знаєш, я звичайно не надто зважаю на її думку, вона особа дуже нерозважлива. Але тут вона мені всі вуха протуркала і, щиро кажучи, таки заронила сумнів своїми доказами. Зрештою вона переконала мене: наш великий правозаступник, ділок, меткий фінансист і глибокий психолог – найврівноваженіша людина у світі. Певна річ, дуже легко виставити нелюдами дітей, які, боячись позбутися спадщини, з усієї сили намагаються запроторити старого батька до божевільні… Бачиш, я не боюся прикрих слів… Я провів немало безсонних ночей. Один бог цьому свідок.