ФРЕДЕРІК-НОБЛЕКУР (суворо). Шикуйсь!
Під натиском авторитету Фредеріка, чоловіки стають у потрібну позицію.
ФРЕДЕРІК-НОБЛЕКУР. Ви чуєте мене, мої орли?
ОБОЄ ЖАНДАРМІВ. Так, мій генерале!
ФРЕДЕРІК-НОБЛЕКУР (знову ліричним тоном). О! Вартові порядку! Вартові миру! Ангели! Палкі серця! О, якби я мав таких синів! Хлопчики мої, візьміть оцю труну і обережно віднесіть її на бульвар.
Жандарми виконують з натугою.
Фредерік примушує їх перетнути зал "Фолі-Драматік".
ФРЕДЕРІК-НОБЛЕКУР. Так, несіть її сюди, відкрито, і хай лунають оплески їй навздогін, аби вшанувати цю дитину, принесену у жертву безглуздим ревнощам батьківським.
Керує аплодисментами залу, потім падає, отруєний.
ПАННА ЖОРЖ (імпровізує). О, нещасна! А мені ж пророкували, що у той самий день я втрачу сина й чоловіка. О, я не винесу таких страждань! Скоріш, отруту!
Дістає флакончик з отрутою і випиває одним ковтком. Потім, як і належить досвідченому майстру сцени, не поспішає помирати, тримає паузу. За мімікою її обличчя видно, як смертельна рідина розливається по тілу.
ФРЕДЕРІК (пошепки, роздратовано). Жорж, не примушуй нас чекати, поки ти перетравиш. Кінчай!
ПАННА ЖОРЖ (страждає від болю для публіки, але кепкує з Фредеріка). Ти сам нарвався, старий, катюзі по заслузі. (Голосно). А…
ФРЕДЕРІК-НОБЛЕКУР (публіці, щоб переграти зірку). О… я вмираю.
ПАННА ЖОРЖ (сильніше). Я вмираю.
Несподівано Фредерік знову показує передсмертні конвульсії.
ФРЕДЕРІК-НОБЛЕКУР. А-а!
ПАННА ЖОРЖ (та ж гра). А-а!
ФРЕДЕРІК (та ж гра). А-а!
ПАННА ЖОРЖ (та ж гра). А-а!
Сцена перетворюється на конкурс передсмертних хрипів, кожен із двох акторів хоче, щоб його останнє зітхання було справді останнім.
Закінчується тим, що Фредерік притискає панну Жорж до підлоги, затискаючи її рот власноруч.
ФРЕДЕРІК. Вона померла.
ПАННА ЖОРЖ. Ммм…
ФРЕДЕРІК (крізь зуби). Замовкни, це я вмираю. (Звільнений, він випускає передсмертний крик на зал). А-а…
Звучать аплодисменти, завіса опускається. Але в ту мить, коли вона торкнулася рампи, Панна Жорж видає останню надривну конвульсію, яка знову привертає увагу до неї.
Закрита завісою від публіки, панна Жорж нарешті дає волю своїй люті.
ПАННА ЖОРЖ. Бовдур нещасний! Поможи мені встати!
ФРЕДЕРІК. Я думав, ти померла.
Втім, подає їй руку. Вона підводиться, готова його вдарити.
Але завіса підіймається.
Вони змушені дуже граціозно кланятись, усміхаючись публіці.
Завіса знов опускається.
ПАННА ЖОРЖ. Який ґедзь тебе вкусив?
ФРЕДЕРІК. Потім усе поясню.
ПАННА ЖОРЖ. Такого я ще не бачила за всі сорок років своєї кар'єри.
ФРЕДЕРІК. Жорж, ти розслабилась: виказуєш свій вік!
Цього разу вона таки б'є його.
Але знову підіймають завісу, і вони змушені повернутися до публіки і граціозно кланятися їй.
Завіса знову опускається.
ПАННА ЖОРЖ (стукнувши його віялом). Я почала грати з п'яти років, у ролі Луїзон в "Уявному хворому"!
ФРЕДЕРІК. П'ять років! А скільки ж ти граєш на сцені?
Вона знову його стукає.
Завіса підіймається. Вони розкланюються.
ПАННА ЖОРЖ (крізь зуби). Мерзенна пика!
ФРЕДЕРІК (та ж гра). Комедіантка!
Потім Фредерік віддаляється, даючи знак решті трупи вийти поклонитися разом із панною Жорж.
Він кличе Антуана.
ФРЕДЕРІК. Антуане, усе гаразд?
АНТУАН. Так. Жандарми винесли скриню з театру. Щоб віддячити за їхні зусилля, Піпле поставив їм пляшку. А в цей час його дружина випустила Максиміліана.
Фредерік зітхає з полегшенням.
Він знімає з себе перуку в ту мить, коли елегантний і жвавий чоловік входить за куліси.
ГЕРЦОГ ЙОРКСЬКИЙ. Дорогий друже! Браво!
ФРЕДЕРІК (здивований). Герцог Йоркський?!
Розкланюється перед герцогом.
ГЕРЦОГ ЙОРКСЬКИЙ. Мій дорогий Фредерік, щоразу, як я залишаю Париж, я везу з собою чудовий спогад про вас, і щоразу, як я вертаюсь, я кажу собі, сівши у своїй ложі: "Чи буде він на висоті моїх спогадів?" І ви їх перевершуєте.
ФРЕДЕРІК. Якби мені доводилося боротися лише з власними привидами…
Запрошує його до себе в гримерку.
КАРТИНА ЧЕТВЕРТА
Гримерка Фредеріка Леметра у "Фолі-Драматік".
ФРЕДЕРІК. Як справи в Англії?
ГЕРЦОГ ЙОРКСЬКИЙ. Без мене, очевидно, краще. Мої подорожі спричиняють дивний ефект: щойно я перестаю одержувати газети, Англія поринає у повну летаргію. А після мого повернення, достатньо резюме на півгодини, щоб ввести мене в курс усього, що відбулося протягом місяця. І я себе запитую, про що ж пишуть журналісти за моєї відсутності.
ФРЕДЕРІК. Хотілося б мені побути англійським актором.
ГЕРЦОГ ЙОРКСЬКИЙ. Це мене дуже тішить. Але чому?
ФРЕДЕРІК. Причина — ваш клімат. Тут сонце і спека спустошують театральні зали.
ГЕРЦОГ ЙОРКСЬКИЙ (сміється). Тоді як у нас…
ФРЕДЕРІК. …Дощ і туман створили публіку Шекспіра.
У коридорі чути голос помрежа і шум від ударів палицею об підлогу.
ГОЛОС ПОМРЕЖА. Панна Жорж! Панна Жорж!
ФРЕДЕРІК (кричить через двері). Антуане, скажи, хай до мене прийде Піпле!
ГОЛОС ПОМРЕЖА. Добре, пане Фредерік.
ФРЕДЕРІК (герцогу). Я вважаю вас корінним парижанином.
ГЕРЦОГ ЙОРКСЬКИЙ. Уявіть собі, я закохався у французьку красуню.
ФРЕДЕРІК. Серйозно?
ГЕРЦОГ ЙОРКСЬКИЙ. Фривольність — єдине, що пом'якшує мою серйозність. Сьогодні вранці я просив її руки. У батька, ясна річ. Батьки завше першими отримують освідчення в коханні.
ФРЕДЕРІК. Я певен, що ваша пропозиція була прийнята схвально.
ГЕРЦОГ ЙОРКСЬКИЙ. Ліпше не буває. Лишається отримати згоду дівчини.
ФРЕДЕРІК. Не хвилюйтесь, вона погодиться.
ГЕРЦОГ ЙОРКСЬКИЙ. Побачимо. Дивно, але після обіду дівчина зникла.
ФРЕДЕРІК. Вочевидь, їй захотілося порадитися з якоюсь старою тітонькою чи юною подружкою… Я не сумніваюсь у її згоді. Сподіваюся, ви мене їй представите.
ГЕРЦОГ ЙОРКСЬКИЙ (сміється). Ви небезпечний чоловік, тож я покажу її вам лише з обручкою на пальці. Прощавайте, дорогий друже, прощавайте і ще раз браво.
Він виходить, входить Піпле.
ФРЕДЕРІК (тихо). Ну, що?
ПІПЛЕ. Він у безпеці. Ми відвели його до мого кузена, котрий живе на околиці Парижа, на Монпарнасі. Нікому не спаде на думку шукати його так далеко.
ФРЕДЕРІК. Чудово!
ПІПЛЕ. Пане Фредерік, ви були неперевершені!
ФРЕДЕРІК. Як і щовечора, старий, як і щовечора. Тихо! Не варто дякувати мені за те, що я маю ті ж погляди, що й ти.