БЕРЕНІКА. Тоді я стану вас зраджувати з усіма Фредеріками Леметрами, яких ви мені представите.
ФРЕДЕРІК. В мені немає сталості, я навіть не впевнений, що існую. Напевне я став актором, тому що був прозорим, я не бачив себе у дзеркалах, я навіть не помічав сина прачки…
БЕРЕНІКА. Ви не схотіли залишатися сином прачки, може, тому що надто сильно любили прачку, а вона вас не любила…
Фредерік дивиться на неї здивовано. Вона відчиняє в ньому потайні дверцята. Він приголомшений.
Нарешті вони цілуються.
Потім Фредерік клацає пальцями і, нібито завдяки магії, диван, на якому вони сидять, легко підіймається до колосників.
Вони зникають у високості театру, як пара міфічних богів.
Сцену раптово заповнює натовп поліцейських, цього разу справжніх поліцейських, які кидаються все обшукувати. Арель, у паніці, бігає за ними.
АРЕЛЬ. Панове, панове, що сталося?
НАЧАЛЬНИК СЛУЖБИ БЕЗПЕКИ. Ми шукаємо молоду дівчину, яку щойно викрали.
АРЕЛЬ. Але чому ви шукаєте її в моєму театрі?
НАЧАЛЬНИК СЛУЖБИ БЕЗПЕКИ. Є свідок. За його свідченням, вона знаходиться тут.
АРЕЛЬ. Як її звуть?
НАЧАЛЬНИК СЛУЖБИ БЕЗПЕКИ. Береніка де Ремюза. Єдина дочка Міністра внутрішніх справ. Уся поліція Франції збилася з ніг.
АРЕЛЬ. Береніка? Шлях би мене трафив!
І поки поліцейські перевертають все на сцені догори дригом, опускається завіса.
КІНЕЦЬ ПЕРШОЇ ДІЇ
ДІЯ ДРУГА
ДЕСЯТА КАРТИНА
Сцена "Фолі-Драматік".
Закінчується вистава "Постоялий двір Адре".
Трупа вдесяте виходить кланятися. Деякі хочуть нарешті повернутися в куліси.
ФРЕДЕРІК (слухаючи аплодисменти). Залишіться. Залишіться, вони ще трохи аплодують.
Справді, завіса піднімається у відповідь на галасливі аплодисменти.
Актори знову кланяються.
Завіса опускається.
ФРЕДЕРІК (іншим). Цього разу вже можете розходитися, більше не буде.
Актори виходять.
ФРЕДЕРІК (Панні Жорж, пошепки). Зостанься.
Потім він робить Антуану знак підняти завісу.
Зал вибухає аплодисментами, коли бачить цих двох зірок на сцені.
Фредерік і Панна Жорж розкланюються, сп'янілі успіхом. Завіса опускається.
МАДЕМУАЗЕЛЬ ЖОРЖ (насолоджується, слухаючи зал). Ще аплодують.
Вона подає Антуану знак підняти завісу.
Але в той самий момент, коли завіса доходить до колосників, Фредерік зникає. Жорж лишається на сцені одна. Вона, радісна, розкланюється.
Проте, публіка після кількох вітальних оплесків їй, знову вимагає Фредеріка.
Жорж робить знаки в темряву, щоб Фредерік вийшов ще привітати.
Ясна річ, він не виходить миттєво, змушуючи себе почекати.
АНТУАН. Виходьте, пане Фредеріку.
ФРЕДЕРІК (спокійно). Нехай дозріють, Антуане, хай дозріють.
Публіка стомлена, шум поступово стихає.
Панна Жорж з приклеєною посмішкою помалу починає закипати.
Але в той момент, коли аплодисменти неначебто вже зовсім захлинулися, Фредерік вистрибує на сцену. І зал вибухає криками радості, топає ногами, стукає кріслами, і врешті-решт, встає на ноги.
Фредерік зображує здивування, вдає, що не вірить своїм очам, чим захоплює зал іще більше.
Нарешті, Фредерік і Жорж кланяються востаннє. Аплодисменти вщухають.
Виставу закінчено.
Береніка вискакує з куліс і кидається в обійми Фредеріка, як і щовечора.
Панна Жорж і молодий Дужі теж обнімаються.
ФРЕДЕРІК (зітхає). Ах, наскільки краще ми б грали комедію, якби не гналися за аплодисментами.
Жорж підтверджує це нахилом голови, Дужі пристрасно дивиться на неї.
ДУЖІ. Щойно, в останньому акті, тієї миті, коли ви взнаєте правду, ви були такі гарні…
ЖОРЖ (червоніючи). Справді? Перепрошую, мій милий Дужі, я зробила це ненавмисне.
ФРЕДЕРІК. Скажи мені, Дужі, малий, ти, часом, не закоханий?
Дужі стає пурпуровим. Жорж також.
ЖОРЖ. Ах, я починаю старіти, молодість мене лякає.
Арель входить дуже веселий, з вулиці, у вуличному пальто.
АРЕЛЬ. Як пройшла вистава?
БЕРЕНІКА. Дуже добре.
ФРЕДЕРІК. Але де ти був?
АРЕЛЬ. Ах, друзі мої, я був змушений вас зрадити, я мав піти до Порту-Сен-Мартен. Але, зізнаюся, що не шкодую: Бокаж зворушив мене до сліз.
ФРЕДЕРІК (з гримасою). Бокаж?
АРЕЛЬ. Так, великий Бокаж.
Фредерік удав, що не помітив, як вихваляють його суперника.
ДУЖІ. Дивно, що ви говорите про нього, якраз учора я бачив його у своєму екіпажі.
ФРЕДЕРІК. Його найкраща роль.
АРЕЛЬ. І як там справи з "Робером Макером", цим продовженням "Постоялого двору "Адре""?
ФРЕДЕРІК. Завтра ми будемо готові. Я примусив Кюссонне переробити фінал.
ПАННА ЖОРЖ (песимістично). Безнадійне завдання. Він дурний, як пень.
ФРЕДЕРІК. Під пнем іноді заховані скарби.
Вони сміються. Арель виходить. Фредерік пристрасно дивиться на Береніку.
ФРЕДЕРІК. Ви тільки погляньте на мій коханий гріх, вона ще прекрасніша, коли сміється.
ЖОРЖ. Так, але якби я мала таку зовнішність, я б ніколи не зробила кар'єру.
БЕРЕНІКА. Ви не маєте права так говорити, Панно Жорж, вічно ви себе недооцінюєте і лаєте, а я, навпаки, вважаю, що…
ФРЕДЕРІК. Ні, Жорж хоче сказати, що у театрі врода — це майже недолік. Бо фізична краса здатна розказати нам лише одну історію, одну-єдину.
ЖОРЖ. В кожному разі, після кількох років гри обличчя актора більше не має рис, воно стає піском, на якому пишуть і потім все стирають різні персонажі. (З симпатією дивиться на Береніку). Я вами захоплююсь, моя маленька, я співчуваю вам, але ж і ви захоплюєтеся мною. А якби я була вами, то була б страшенно ледачою, і ніколи б не стала тією старою курвою Панною Жорж. (Бере себе в руки). Добре, досить базікати про театр. (Підіймається). Дужі, чи не поможете мені трохи розпустити корсет?
ФРЕДЕРІК (сміється). Хіба у тебе немає служниці?
ЖОРЖ. Вона ще колючіша за нього.
Виходить під руку з Дужі. Фредерік ніжно цілує Береніку в губи.
БЕРЕНІКА. Я щаслива.
ФРЕДЕРІК. Чому ти мені це кажеш?
БЕРЕНІКА. Тому що ти збирався спитати мене про це. (Вони знову цілуються). Я приготувала нам вечерю закоханих. Перевдягайся швидше!
ФРЕДЕРІК. Чому першого дня ти приховала від мене, що ти — дочка барона де Ремюза?
БЕРЕНІКА. Мені здається, якби я проголосила себе дочкою Міністра внутрішніх справ, це б не сприяло створенню збудливої атмосфери між нами. (Вони цілуються). Мені хотілося, щоб ти вважав мене жінкою твого кола, я не хотіла тебе лякати.