Флорентіна

Страница 13 из 16

Джеймс Крюс

Напевно, це можна пояснити приказкою: протилежності притягуються.

А може бути й зовсім інакше пояснення. В усякому разі, тітонька безперечно мала саме таку вдачу. І найщасливіша від того була невтомна Флорентіна. [290]

Завжди понура кицька Олівія тепер, відколи тут поселилася Флорентіна, гасала по хаті, як мітла. І часто терлась об ноги дівчинки. Бо Флорентіна була дуже щедра на крихти кексу, обрізки ковбаси й сиру.

Вставмо ж мерщій у нашу розповідь вірш із повного зібрання творів Флорентіни, щоб показати, що дівчинка любить котів. Ось він:

ПІСНЯ ПРО МОЮ КИЦЮ

Голубів люблю я змалку,

і котів я теж люблю.

Як пташок годую зранку,

то свою кицюню Нявку

навкруг шиї почеплю.

Добре їй тримаю лапи,

щоб не вирвалась ніяк.

Бо я знаю, що котяка,

як дай волю, то подряпа

всяку пташку тільки так!

Ці коти ще й хапуняки.

Я своїй скажу:-Не смій! —

І моя кицюня Нявка

вже на голубів не нявка —

ні до чого птахи їй.

Оце й годі про любов Флорентіни до котів. Повернімося знов до тітоньки Рози Райбісль.

Після того, як Флорентіна перебралася до неї, меблі в її помешканні були переставлені ще раз, уже втретє. Тітонька Роза допомагала Флорентіні з невичерпним, радісним терпінням. Великодньої неділі її домівка була опоряджена так мило й затишно, як ніколи досі.

Цього ранку сонце всім зичило добра. Воно розсіяло по небу трішечки хмарок, начебто хто накидав дрібних [291] жмутиків вати, й обливало теплим золотим уранішнім світлом село й пагорок.

Коли тафернвізівці поверталися від утрені, з сусіднього села й простували через пагорок, то побачили своє село внизу перед собою у нових, свіжих барвах. Сонце й лагідний весняний вітер позлизували останні снігові латочки.

У садку крамарки поміж кущами форсиції в мідяно-жовтому цвіту миготіло щось кольору марципана. Це була Флорентіна у своїй рожевій святковій сукенці з пишними шлярками. Вона ховала великодні писанки, великодні гніздечка і великодніх зайців із шоколаду.

Час од часу вона гукала:

— Тітонько, мені треба ще три писанки із нуги!*

Або:

— Тітонько, відірвалося ліве вухо. Мені треба нового зайця!

І щоразу Роза Райбісль несла в садок ті ласощі, що їх вимагала Флорентіна, несла терпеливо й усміхалась.

Коли Щульце-Нойберги показались на сільській вулиці, Флорентіна вже все ретельно позаховувала. Залишилось тільки одне — пов'язати киці Олівії небесно-голубу стрічку.

Це легко казати, та не легко зробити. Бо саме цього дня кицька дуже побоювалася Флорентіни. Все ж дівчинці пощастило прибрати Олівію по-великодньому. На жаль, не обійшлося без подряпин. На лівій руці був добре помітний довгий червоний рубчик. Та це дівчинку не турбувало. Набагато цікавіше було спостерігати, як Шульце-Нойберги шукають великодні гостинці.

Першою щось знайшла Флорентінина товаришка Боббі. Вона знала Флорентіну й знала, що та могла скористатися найдивовижнішими сховками. Тому вона вилізла на драбину, яка була прихилена до ринви пральні.

[* Н у г а — ласощі з солодких горіхів. [292]]

І справді, вгорі у ринві щось сяяло на сонці — синьо, червоно й жовто. То було гніздечко з нуговими писанками, загорненими у фольговий папір.

Інші сховки були не набагато простіші. Пан Шульце-Нойберг, похитуючи головою, признався, що в його житті це таки найважчі великодні пошуки.

Шоколадний заєць, обгорнений цупким папером, був запханий у кротячу нору, з якої виглядав тільки край його лівого вуха; одна лілова писанка була так спритно захована серед грядочки лілового шафрану, що треба було дуже пильно придивлятися, щоб її знайти; а писанка з начинкою, перев'язана стрічкою, спокійнісінько лежала собі у поштовій скриньці, яка висіла на воротях саду.

Та нарешті з делікатною допомогою Флорентіни були виявлені геть усі сховки, і Шульце-Нойберги, навантажені ласощами, подалися до своєї дачі.

А Флорентіна була така схвильована того дня, що склала кумедну абетку, до якої на пакувальному папері додала примітку: "Написано великодньої неділі на кухні Рози Райбісль".

Щоб показати, в якому грайливому настрої перебувала Флорентіна, наводимо оцей вірш:

МОЯ АБЕТКА

Аґрус — ягода смачна,

якщо є в саду вона.

Бабця бігає у льох.

Що, як бігати удвох?

Віл такий, як всі воли,

а осел — як всі осли.

Голуб має власний дім,

та сидить не часто в нім. [293]

Дощ надовго задощив,

є дощити йому чим.

Егегекало летить.

"Еге-ге!" —усім кричить.

Єгер ходить по гриби,

як немає що робить.

Журавель — як пастушок,

вигнав жабку на лужок.

Зошит в школу не попав,

бо пролежав і проспав.

"Й" пишу у слові "кит",

"І" пишу у слові "кіт".

Інге Зандерс молодець,-

чимчикує навпростець.

їжу носять їжачки,

бо на те в них голочки.

Йорж у гості б завітав,

коли б сам дорогу знав.

Качур дибає на став,

хоч од качечки відстав.

Луг цвіте, буяє луг,-

линуть пахощі навкруг.

Мама варить на свій лад

маринад і шоколад.

Небилицю знай таку:

стіл купається в ставку. [294]

Острів став — ні верть, ні круть,

не боїться й потонуть.

Птах три дні писав листа,

але хто його вчита?

Руки зовсім не болять,

як матусю обіймать.

Стежка вибігла у сад,

та їй сад чомусь не рад.

Торт смакують залюбки

і дорослі й малюки.

Уве й Карі — сміхуни,

реготять усе вони.

Флорентіна теж така,

ще й, мов скіпочка, тонка.

Хмара, хмарка, хмареня —

одне одному рідня.

Цуцик має справжній хист —

ворушити куций хвіст.

Чашко, чашко, вибачай,

я не буду пити чай.

Шевчик любить шевцювать,

так, як я вірші писать.

Щука хитра, бач, яка —

не клює на черв'яка.

Юнга — хлопець хоч куди,

не посидить без води. [295]

Я абетці бачу край,

тож берися і читай.

Після кумедної Флорентіниної абетки повернімося знов на дачу Шульце-Нойбергів.

Драбина там уже давно була почеплена на завіси, намальований слоник вигравав розкішними свіжими барвами без жодної тобі непотрібної цяточки, а плакат із жовтими картопляними галушками на голубому тлі лежав у картонному рулоні з написом: "Рекламний відділ фірми "Кнедель-Меєр", Менхгаузен, Лебергассе, ІЗ", хоч зараз віднось його на пошту.

За обідом родина розбалакалась про Флорентіну. Напередодні вони одержали лист. і посилку від її мами з озера Гарда.

Мама писала: "Я рада, що моя донька перебуває в такому спокійному сільському куточку. Вона там, напевне, й сама стане спокійнішою".