Коли машина Шульце-Нойбергів проїздила повз селянські будинки, Флорентіна, міська дитина, аж рота роззявила з дива.
— Дивіться, як розмальовані стіни будинків! — вигукує вона.— Не вулиця — а справжнісінька тобі дитяча книжка з малюнками!
— Тільки в цій книжці з малюнками є що понюхати, покуштувати, послухати й помацати,— додає пан Шульце-Нойберг, який за кермом автомобіля.
Він зупиняє машину, щоб Флорентіна могла краще роздивитися село. Але тієї миті дівчинка прикипає очима до єдиної точки — блакитної металевої таблички над вітриною, на ній білими старомодними буквами із закрутками написано: [276]
ТОРГІВЛЯ МІШАНИМИ ТОВАРАМИ РОЗИ РАЙБІСЛЬ
— Що таке торгівля мішаними товарами? — питає Флорентіна.
— Це така крамниця, в якій є все, що хочеш,— пояснює їй Боббі.
І перелічує — навперебій зі своєю сестрою Монікою — оте "все, що хочеш":
— Мило, чай і жіночі блузки.
— Перець, ром і ручні годинники.
— Морозиво на паличці й картини.
— Копчена риба й попільнички.
— Папір поштовий і туалетний.
Це звучить майже як вірш. У вухах Флорентіни — навіть, як пісня. Над усе вона любить місця, де є скільки завгодно товарів.
А тут ще й блакитна табличка з білими химерними літерами й чарівним ім'ям Рози Райбісль.
Коли машина рушає і їде до дачі Шульце-Нойбергів, Флорентіна мовчки, захоплено дивиться в заднє вікно на табличку, аж поки та зникає за поворотом.
Навіть уже на дачі її думки все повертаються до тієї крамнички. Такою слухняною, як оце по обіді, ШульцеНойберги Флорентіни ще не бачили.
Та тільки-но поклавши нічну сорочку на ліжко, валізку на кухонний сервант і ляльку Мері-Гелену на кроляче хутро, вона вийняла свій гаманець, зшитий у вигляді маленьких шкіряних штанців, і оголосила, що їй треба піти щось купити у крамничці мішаних товарів Рози Райбісль.
І от вона вже простує вулицею, вимахуючи руками, й завертає ліворуч.
Мабуть, дівчинка накуповує всього дуже багато, бо до сьомої не повертається додому. Коли зозулька на стіні кує пів на восьму, Шульце-Нойберги починають непокоїтися.
— Може, вона пішла до лісу й заблукала,— каже Моніка. [277]
— А може, її покусав собака,— мовить Боббі. (Боббі полюбляє страшні пригоди.)
Пані Шульце-Нойберг, що тепер відповідає за Флорентіну, зітхаючи, натягає на себе червоний светр, який вона носить лише у Тафернвізі, й каже, що сходить до крамарки, однаково їй треба купити хліба й масла.
Але крамничка, в яку вона заходить через вхід до пральні, порожня. Якийсь грюкіт і гомін нагорі свідчать, що крамарка вдома. Тож пані Шульце-Нойберг вибирається вузькими сходами нагору й у коридорі горішнього поверху стукає в двері.
— Стривайте! Одну хвилиночку! Увага: знімаю! — гукає зсередини схвильований голос.
То безперечно голос Флорентіни.
А тоді знову щось посунулось, грюкнуло й двері прочинилися. Звідти показалася голова Флорентіни, ЇЇ волосся ще більше скуйовджене, як завжди, а обличчя аж пашить.
— Ой, даруйте мені, що я так забарилася,— залебеділа вона.— Бо сталося так... що...
— Добре, добре, Флорентіно,— перебиває її пані Шульце-Нойберг,— головне, що ти жива-здорова. А крамарка дома?
— Еге ж, дома. Та ви заходьте. Тільки обережненько!
Гостя протискується через шпарину в дверях і вражено озирається навколо: завжди така затишна вітальня Рози Райбісль перетворюється на склад меблів. Крісла, стільці й столи стоять де попало і як попало, а в найзахаращенішому кутку сидить у кріслі огрядна пані Роза й радісно гукає:
— А ми тут наводимо лад!
— Я так собі й подумала,— каже пані Шульце-Нойберг.— Але... чому тут усе догори дном?..
Не встигає вона докінчити, як Флорентіна відповідає:
— Тітонька Райбісль дала мені задарма вершкових карамельок. І тоді я сказала, що коли тітонька Райбісль обставлятиме квартиру, я їй теж поможу задарма. І тітонька Роза сказала, що давно хотіла все попереставляти. [278] То я й лишилася, і ми заходилися роздивлятись, куди що ставити.
Флорентіна якусь мить передихає і править далі:
— Аби ви тільки бачили, що тут було! Усе стояло не там, де годилося б! М'яке квітчасте крісло було на кухні, а тверді дерев'яні стільці — у вітальні. Тепер усе тут зміниться. Я вже знаю, як і за що братися.
— Все це дуже добре, Флорентіно,— зітхає пані Шульце-Нойберг.— Але нам пора вечеряти. А мені ще треба купити масла й хліба.
— Зараз іду! — чути з-за стелажа для квітів, і пані Роза пропливає поміж меблями до дверей, нічого й не зачепивши, хоч яка вона огрядна.
— Флорентіно, завтра ми порядкуватимемо далі,— каже вона.
— Глядіть же, самі нічого не переставляйте! — нагадує дівчинка.
Крамарка обіцяє і протискується в двері.
Стрункіші пані Шульце-Нойберг і Флорентіна вільно проходять за нею.
Вони одна за одною спускаються вузькими сходами в крамницю, купують, що треба, і ось уже Флорентіна дріботить поруч пані Шульце-Нойберг до дачі й докладно розтлумачує їй, як можна зручно й затишно обставити помешкання Рози Райбісль.
Флорентіна не була б Флорентіною, якби переставляння меблів не лишило ніякого сліду в її душі.
Тож у повному зібранні творів є вірш і про обставляння квартири. Ми не хочемо його приховувати. Називається він:
ПІСНЯ ПРО ОБСТАВЛЯННЯ КВАРТИРИ
І дорослі, й малюки
розставляють залюбки
і столи, і крісла, й скрині,
і стільці, оббиті синім, [279]
і полиці, і сервант
раз — отак, а другий — так.
Помалесеньку стає
все на місце на своє.
Так ховають щипці й мітли,
щоб ніхто їх не помітив,
а на кухні — тарілки,
ложки, склянки і чашки.
У вітальню для краси
кришталеве все неси,
та ще вази і картини,
і вазони, й скатертини.
Керамічних зайченят
на серванті став у ряд.
В спальні — ліжко і нічник,
як читати в ліжку звик.
А м'яке ведмеже хутро
постели додолу хутко,
збоку десь комод постав,
щоб ходить не заважав.
І дорослі, й малюки
порядкують залюбки.
А як годі обставлятись,
тоді стануть роздивлятись.
Коли знову щось не так,
то радіють хтозна-як.
РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТИЙ,
у якому йдеться про зіпсований малюнок, про жахливе падіння, неживу кицьку та кінець світу
Про те, що сталося протягом двох наступних днів, краще розповідати в минулому часі; тоді все те звучатиме не так тривожно. [280]
Але спершу, щоб пояснити вдачу Флорентіни, наведемо вірш лікаря Бойтельбаха. Він у цій книжці ще зіграє свою роль.