Я ліг подрімати. До кого ж спочатку дзвонити? Мені привиділося, що по той бік вулиці відбуваються народні збори, виблискують білим смужки тканини, схожі на гасла, на яких нічого не написано. Виступають якісь люди, гримить музика. Немов би підходжу туди, хочу піднятися на трибуну, а сходи такі високі, що йду, йду і ніяк не наближаюся.
Ні, треба вставати й телефонувати, доки всі не поприходили додому.
— Ало, це штаб партії "Рід"? Попросіть до телефону кандидата в депутати Ковальчука.
— Він на зустрічі з виборцями.
— А начальник штабу?
— Поїхав з ним. Як ваше прізвище, що ви хотіли?
— У мене є секретна інформація для пана Ковальчука.
— Про наших опонентів? Дзвоніть за годину. Що ви за це хочете? Ні, не говоріть, нас можуть прослуховувати. Краще приїдьте до штабу.
Поклав слухавку і плюнув зозла. Набрав номер приймальні мера, відповіла якась лисиця з гугнявим голосом. Кажу їй, я вчений, хочу розповісти про своє відкриття пану Уроді. Лисиця помовчала, а потім проляпотала: "Он на совіщаніі". Кажу, це напряму стосується, чи оберуть його на наступний термін. Лисиця знов помовчала, далі кинула: "Говоріте, у вас трі мінути".
Урода знає мого сина, вони разом байдикували й тягалися за дівчатами. Щоб якось продовжити три хвилини, я назвався своїм прізвищем — Гніт-старший. Урода пролив трохи люб’язностей, а тоді порадив питання магнітного коливання і серцебиття планети вирішити вкупі з моїм сином. А конкретні рекомендації роздрукувати в трьох примірниках і подати на наступну сесію міськради. Бо йому, бачте, сміття немає на чому вивозити. Свій апокаліпсис у місті! Номера телефону президента він мені не дав. Сучий син! Хотів йому закинути, що з такими бородавками на носі повторно в мери не проходять, але він завчасно кинув трубу.
Я знову пішов до брами, ліг на Землю і став слухати серце. Серця не було. Не було чутно серця Землі! Чим далі рухається час, тим усе частіше не чути, як воно б’ється. Земля — єдиний організм, вона стомилася, змучилася. Може, вона попросила допомоги у Всесвіту, і він летить їй на допомогу. Через два роки, як звір, струсить усе, що на ній учепилося. І тихою ходою почимчикує собі далі, щоб загоїти рани. Вільна, спокійна, чиста. Без нас.
Коли о 16.23 я зайшов до своєї кімнати, то побачив, що фікус набагато підріс. Рослина дотяглася до половини вікна. Тоді мені здалося це добрим знаком. Колись чув по телевізору, що листя фікуса вбирає токсини. А тут сама отрута навколо, невістка чого варта! Їй під шістдесят, а вона ще має коханця! Має, має, хай не вибріхується. Чув, як вечорами амури крутить по телефону з якимось ґевалом. Баба вже, троє внуків на п’ятиденку позапихали, а своєму абоненту співає: "Набери мене, зайчик, як доїдеш, я хвилююся". Які тепер зайчики на сьомому десятку, тільки вуха та хвіст.
У будинку дванадцять кімнат, вранці бігають родичі, якісь люди. Син з роботи не вилазить — то вибори, то збори, то зітхальниці з мажоритарних округів. Внук і внучка з парами в роз’їздах. У них такі справи — ого! Долари і євро колотять, машини міняють, з банками судяться. Тільки прокинуться і в коробочки базікають, не доступишся. Я писав їм листи про те, що діється з Землею. Внук до мене вранці постукав, п’є каву з сигаретою, сьорбає й проголошує: "Діду, що ти там мутиш, яке серце Землі? Займися краще служницею, розсобачилася геть, з холодильника все повижирала".
Що маю робити? Я взявся писати свою біографію із сардонічними відступами про те, що коїться з навколишнім середовищем. На Землі живе десять мільярдів ротів, сідниць, удвічі більше рук і ніг, які з дня на день знищують нашу планету. Всі жеруть, рвуть, риють, копають, рубають, підривають, стріляють. Земля перестала родити, наступає кліматичний апокаліпсис. Он цього літа картопля дала тільки гичку, бульб не було.
І все, що живе, переходить на синтетичну їжу. На прилавках ікра лосося з поміткою "G", тверді сири, м’ясо, молоко, все з одним знаком — "G". Молокозаводи більше не завозять молока, все робиться з нафтопродуктів.
У хвилини дикого розпачу мені спало на думку обґрунтувати демографічну теорію. І я її написав, суть у тому, що давати потомство мають тільки високорозвинені особистості. Так син прочитав і жбурнув її до каміна.
Уже спав вечір. Сиджу біля вікна у своїй кімнаті і намагаюся спіймати момент, як росте фікус. Хитрий же бестія! Я вже картаю себе, що приволік цю рослину до помешкання. Уранці він був сантиметрів тридцять, а тепер його виперло до самої кватирки. Темно-зелене листя з прожилками нагадує людське тіло — ті ж вени артерії й судини. У фікуса рівні лінії, такі рівні, що, здається, над ним попрацював кресляр. Кожен новий листок народжується з-під сухої шкірочки на верхівці стебла. Щось там усередині крутнеться, набухне і вивершиться гострим списом. Спис поволі розгорнеться в салатовий стручок. Якщо так піде, то увечері треба підрізати стебло, бо на вікні у висоту йому буде тісно. А завтра пошукати нову посудину, не рости ж такому велетневі у квітковому горщику.
Мої розмірковування несподівано перервав стукіт у двері.
— Татко (ох, це огидне татко з наголосом на останньому складі!), повечеряєте з нами чи принести сюди? Чому мовчите, знову не подобається, як вас називаю?
— Називай, як хочеш. Мені ніколи розходжувати по будинку.
Уявіть собі чоловічий напружений голос цієї курійки в дешевому пончо. Дивиться на мою кімнату, як на ледь підсвічений басейн. Вона б тут поплавала! Якби тільки їм мене спекатися, тут би зробили гардеробну для її нікчемного барахла. Я засунув штору біля фікуса, і стало майже темно.
— Цитриновий сік для мене ніщо і твої приндики теж. Принеси сала!
— Але…
Вона підійшла і демонстративно поторкала мою голову, чи немає жару. Коли за нею вискнули двері, я зітхнув з полегшенням. Ось такими інфузоріями перенаселена планета! Коли відкинув штору, побачив, що з фікусом твориться диво. Він розкриває нові й нові листки, як у навчальному фільмі з біології. Друже, ти що так уподобав мою невістку?
Рано-вранці я прокинувся від жовтизни за вікном і шереху. Осипався клен якраз біля того місця, де слухаю серце Землі. За одну ніч дерево пожовкло. А кажуть, людина не може посивіти за короткий час.