Про інженерну діяльність на Місяці ще переконливіше свідчив отой вогник плазми, однак сам Місяць мовчав; не мав він і магнітного поля, й Стіргард зважився на посадку. Якщо там і жили.якісь істоти, то тільки в підземеллях, глибоко під скелястим панцирем, подірявленим кратерами й кальдерами. Вилискували моря застиглої лави, які величезними колами розбігалися від найбільшого кратера.
Стіргард вирішив .сідати,, обернувши "Гермеса" на комету. Корпусні кінготони, відкриті вздовж бортів, почали випускати з резервуарів піну; вона оповила весь корабель великим коконом з нерівномірно затужавілих пухирів. У цій губчастій масі "Гермес" стримів, як кісточка в плоді. Навіть зблизька він скидався на довгасту брилу, вкриту воронками кратерів. Лопнуті пухирі зробили його оболонку схожою на астероїд, справіків бомбардований хмарами пилу й метеоритами. Шлейф вихлопних газів мав прибрати подобу хвоста комети, що в міру її руху до перигелію відхиляється з орбіти в афелій. Цю ілюзію створювали дефлектори тяги. Щоправда, детальний спектральний аналіз виявив би імпульс і склад газів, який не зустрічається в комет. Але такої можливості важко було уникнути.
"Гермес" із гіперболічною швидкістю перейшов від Сексти до орбіти Квінти — врешті-решт трапляються, хоч і рідко, такі спритні позасистемні комети, — після двох тижнів навігації, загальмувавши за Місяцем свій стрімкий рух, висунув назовні маніпулятори з телевізійними очима. Ілюзія старої, пощербленої скелі була просто-таки чудова — тільки під енергійним ударом псевдовалуни еластичне вгиналися, мов повітряна куля. Самої посадки приховати не пощастило. Входячи кормою в атмосферу Місяця, "Гермес" вогнем спалив кожух своїх сопел, решту довершило тертя об атмосферу. З корабля здерло розпечений камуфляж, і голий броньований велет, спресовуючи під собою полум'я, шістьма розчепіреними лапами став на грунт, попередньо випробувавши його міцність серією снарядів.
З корабля дощем посипалися рештки кожуха. Коли цей дощ ущух, люди оглянули місцевість аж до обріїв. Від плазмового маятника їх відділяв випуклий край великого кратера. При тискові в чотириста гектопаскалів, який тут існував, для повітряної розвідки можна .було застосувати вертольоти, і то відкрито: починалася гра за невідомими правилами, хоча й з відомою ставкою.
Вісім вертольотів, розісланих у тисячомильному радіусі, ніхто не зачепив. З їхніх знімків склалася карта, яка охоплювала вісім тисяч квадратних кілометрів. Карта типового безповітряного небесного тіла з хаотичним розписом кратерів, частково заповнених вулканічним туфом. Тільки на північному сході відеомагнітофони зафіксували вогняну кулю, що носилась над скелястим грунтом, розтопленим у неглибоку улоговину. Цей район вертольоти обстежили повторно, щоб зробити спектральний аналіз під час польоту й після посадки. Один з вертольотів навмисне наблизили до плазмової кулі. Перше ніж спалахнути, апарат устиг передати докладно її температуру й силу випромінювання порядку тераджоуля. її живило й спрямовувало змінне магнітне поле, яке сягало 1010 гауссів.
Після глибоких зондувань магнітного підґрунтя улоговини Стіргард звелів ГОДові скласти схему виявленої там мережі з вузлами, від яких глибоко під літосферу вели численні вертикальні шахти. І не дуже здивувався, ознайомившись із поданим висновком. Призначення цієї гігантської установки було незрозуміле, однак не виникало сумніву, що роботи перервано в повному розпалі, і всі входи, які вели до штреків та шахт, було закрито чи, точніше, засипано з допомогою вибухів, після того як у тунель і колодязь скинули все важке устаткування. Плазматичне мікросонце живили термоелектричні перетворювачі з допомогою системи магнетоводів, черпаючи енергію з глибин літосфери, — близько 50 кілометрів під зовнішньою оболонкою місячної кори.
Хоч Стіргард і послав туди важкі всюдиходи для ґрунтовніших досліджень і дочекався їхнього повернення, однак він звелів швидко стартувати. Зачаровані розмірами "підземного" енергетичного комплексу, фізики раді були б залишитися тут надовше, можливо, навіть відкрити засипані тунелі, та Стіргард не дозволив. Його пантеличили спіймані супутники, бентежило й будівництво, розпочате на пустищі з таким розмахом; але ще незрозумілішим було, чому припинено ці роботи. "Наче в панічній евакуації", — подумав він, однак фізикам не сказав нічого. Думку, яка раптом сяйнула йому в голові, залишив при собі.
Детальне дослідження невідомої технології було марною справою, її фрагменти, як скалки розбитого дзеркала, не давали суцільного зображення. Вони стали невиразним наслідком того, що його розбило.
Дилема полягала не в знаряддях цієї цивілізації, а в ній самій. І саме в ту хвилину, коли Стіргард, усвідомлюючи це, відчув на своїх плечах усю вагу дорученого йому завдання, Араго запитав через інтерком, чи можна зайти на розмову.
— Якщо ненадовго, то можна: менш як за годину ми стартуємо, — відповів Стіргард, хоч і не мав ніякого бажання зараз розмовляти з ченцем.
Араго з'явився буквально за хвилину.
— Сподіваюсь, я вам не завадив...
— Звичайно, завадили, ваше преподобіє, — відповів Стіргард, не підводячись, і показав духовному отцеві на крісло. — Однак, враховуючи характер вашої... місії, я слухаю.
— Я тут без виняткових повноважень і не виконую жодної місії. Мене просто послано на моє місце, так само як вас на ваше, — спокійно відповів домініканець. — З однією лише різницею: від моїх рішень не залежить нічого. А від ваших залежить усе.
— Я про це знаю.
— Жителі цієї планети — все одно, що живий організм, який можна всіляко досліджувати, але який не можна запитувати про сенс його існування.
— Медуза на таке запитання справді не відповість, зате людина...
Стіргард глянув на домініканця більш ніж зацікавлено, немовби чекаючи серйозної відповіді.
— Людина — так, але не людство. Медузи не відповідають ні за що. А кожен з нас відповідає за все, що робить.
— Я здогадуюсь, що має на увазі ваше преподобіє. Ви хочете знати, яке я прийняв рішення.
— Так.
— Ми піднімемо забороло.
— Вимагатимете контакту?
— Так.
— А якщо вони неспроможні виконати цю вимогу?