Якраз перед початком засідання болометр, спрямований у середину планети, показав раптовий спад температури, порядку ста вісімдесяти градусів за Кельвіном — 3 поступовою релаксацією, Холодна пляма захопила площу, рівну Австралії, й водночас над плямою зник шлейф хмар, оточуючи її з усіх боків надзвичайно яскравою облямівкою. Поки хмари не повернулися і пляма була відкритою, болометр локалізував "джерело холоду" точкових розмірів у самому центрі. Отож, раптове охолодження поширювалось із джерела, природа якого була невідома, круговим фронтом.
На великому Місяці Квінти — на ного темній півкулі, відвернутій од Сонця — з'явився точковий спалах, який тремтів так, ніби рухався незалежно від Місяця. Неначе; над самою поверхнею супутника ч радіусі однієї десятитисячної секунди палало вогнище ядерної плазми з температурою в мільйони градусів за Кельвіну.
На початку засідання холодна пляма зникла за хмарами, хмарність на Квінті •зросла, вкривши 92 відсотки поверхні планети.
Не важко уявити, як розійшлися думки фахівців. Перша гіпотеза стверджувала, що це серія ядерних вибухів, чи тс. випробувальних, чи військових. Її можна було відкинути одразу, без обговорення. Спалахи за своїм спектром не мали нічого спільного ні з вибухами уранід.ів, ні з термоядерними реакціями. Винятком була ота плазматична іскра на Місяці, однак її термоядерний спектр був постійний. Це наштовхувало на думку про відкритий водневогелієвий реактор у магнітних лещатах. Для ядерників призначення такого реактора було загадкою. Спалахи в біляпланетному просторі могли виникнути або внаслідок роботи спеціально налагоджених лазерш, які мали влучити в якийсь металевий об'єкт (можливо, в нікелево-магнетито'аі метеорити), або спричинялися зіткненням тіл з великим умістом заліза, нікелю й титану, при фронтальних зіткненнях і швидкостях порядку 80-100 кілометрів на секунду. Однак не можна було виключити й того, що джерело спалахів — дзеркала-перетворювачі з поглиначами частини сонячних хвиль.
Засідання перетворилося на запеклу суперечку, розділивши спеціалістів на два табори. Одні говорили про регуляцію клімату за допомогою надзвичайно великих фотоконверторів, про фотоелектричні елементи, що однак не узгоджувалося з наявністю джерела, холоду біля екватори. Найдивнішими, однак, виявилися результати аналізу всього радіоспектру Квінти за методом Фур'є. Сліди будь-якої модуляції зникли, водночас потужність передавачів зросла. Радіолокаційна карта планети вказувала на сотні передавачів білого шуму, що зливався у безформні плямки. Квінта емітувала цей шум на всіх. діапазонах хвиль. Він означав або передавання сигналів ткпу "білого шуму", або різновид зашифрованого зв'язку, замаскованого вдаваним хаосом, або штуфний радіобезлад.
Бар-Гораб вимагав негайної відповіді на запитання, ЩО слід передати на "Гермес" протягом найближчих кільканадцяти годин — пізніше зв'язок з ним припиниться зовсім. А ще точніше: ДО ЧОГО повинні бути готові розвідники, отже ЯК мусять діяти, опинившись у системі Дзети?
Програма розвідки була розроблена вже давно, але не передбачала щойно виявлених феноменів. Передбачити це було абсолютно неможливо. Ніхто не хотів першим брати слово. Врешті астроматик Туїма, представник дорадчої групи ЗЕТІ, з явною неохотою заявив, що жодних конкретних порад на "Гермес" передавати не треба, натомість слід передати перелік фактів їхню гіпотетичну інтерпретацію і покластися на розважливість самих розвідників.
Бар-Гораб хотів вислухати всі гіпотези, попри їхню взаємну суперечливість.
— Хоч би чим були викликані зміни на Квінті, їх не можна сприймати як сигнали, спрямовані до нас, — сказав Туїма. — З цим ми всі згодні. Дехто вважає, що Квінта помітила нашу присутність і готується, по-своєму прийняти "Гермес". Це припущення не спирається на реальні дані. На мою думку, це просто вияв неспокою, або, просто кажучи, страху. Дуже старого, первісного страху, який породив колись поняття космічного вторгнення як катастрофи. Я вважаю подібне пояснення цих явищ безглуздим.
Бар-Гораб зажадав конкретних доказів. А те, чи варто їм боятися, чи ні, розвідники вирішать самі. Йдеться про механізм нових явищ.
— Колеги астрофізики мають конкретні гіпотези, отож можуть їх представити, відказав Туїма, не зважаючи на приховлну іронію в словах командира, бо вона була адресована не йому.
— А саме? — спитав Бар-Гораб.
Туїма вказав на Ністена й Ла-Піре.
— Перепади температури й альбедо могли спричинитись вторгненням у систему Квінти рою метеоритів, які стикалися зі штучними супутниками. Це могло викликати спалахи, — мовив Ністен.
— А як ти пояснюєш подібність спалахів на поверхні Квінти зі спектром Дзети?
— Можливо, частина супутників Квінти — це крижані брили, відколені од зовнішніх країв кільця. Вони відбивають сонячне світло в наш бік лише годі, коли кут падіння і відбиття збігається випадково: це можуть бути брили неправильної форми з різними обертовими моментами
— А що ви скажете про пляму інею, — спитав командир. — Хто мас припущення щодо її походження?
— Цього ми не розуміємо, хоча якийсь вірогідний механізм можна знайти...
— Як гіпотезу ad hoc , —перебив Туїма.
— Я говорив про це з хіміками, — озвапся Лаугер. — Там могли виникнути ендотермічні реакції. Мені, щоправда, таке пояснення не до вподоби, хоча й існують сполуки, здатні поглинати тепло, вступаючи в реакцію. Явища, якими супроводжуються ці спалахи, примушують шу кати інше пояснення — небезпечніше.
— Яке? —спитав Бар-Гораб
— Неприродне, хоча це й не обов'язково свідчить про свідомі дії. Припустімо, це може бути велика аварія на якихось велетенських холодильних кріотронових установках. Подібно до пожежі на промисловому підприємстві, тільки зі знаком мінус. Але мені це також здається малоймовірним. Я не маю жодних конкретних доказів, щоб стверджувати це. А втім, ніхто їх не має. Проте, вже сам незначний розрив у часі між усіма цими змінами вказує на те, що між ними є якийсь зв'язок.
— Цінність цієї гіпотези також мінусова, — зауважив хтось із фізиків.
— Не думаю. Приведення ряду невідомих де спільного невідомого знаменника — це набуток, а не втрата інформації, — всміхнувся Лаугер.