Стояла пекарня край панського дворища на межі з густю-щими заростями шелюгу. Вечорами в шелюги стягалися хлопці, як безаківці, так і нечаївці, висилали до пекарні розвідку, бо пекарнянськими дівчатами цікавились також панські конторщики, писарчуки, практиканти, сини управителя, старших службовців і їх приятелі, що з'їжджалися на літо в Шахіз-ку на вакації. Здорові лотри, запеклі! Сенченка Петра упіймавши на пекарні, посмугували так, що чи не з два тижні він поводив плечима, обшмуглюючи засохлі рубці. В це діло на боці писарчуків встряв шахівський чоловік Тимофій Крученко, що служив на червокоградській станції жандармом. Члени пекарського клубу віддячили Тимофієві. Били його залізними палицями з вісімками вгорі; одходив він після цього в червоноградській земській лікарні чотири місяці.
Бачите, яке заплутане становище утворилося в Шахівці, які тут події відбувалися, а надто вечорами, коли додому, в Шахівку, поверталися хвостовики від безаківських волів, броварники з пивоварні Вуліха Василя-Вільгельма Васильовича, мукобої з млина Кричевського. Не раз тоді тріщали перелази, гупали по людських частиках тіла притики. Цьвохкали залізні палиці з вісімкою з верхнього ..інця.
Коли Фесько вискочив з двору, безаківці — Штеменко Кіндрат, Сенченко Лазур, Прихідько Прокіп саме здіймалися до зеніту. Нечаївці — Височин Кузьма, Денис Бардак, Лари-вон Чорновіл лазили рачки; біля них валялися вербові наколи, старі, трухлі, несмертельновбивчі. Було тут таке: Штеменко Кіндрат поцілив Дениса Бардака впоперек голови; Бардак Денис спромігся пригостити Лазура Сенченка ломакою поміж вухами, несмертовбивчою; обидва впали, рачкуючи, знову до зброї хапалися; невситимі, жадібні!
З п'ять хвилин Фесько Кандиба озирав поле бою, далі згріб за плече Лазура Сенченка, відштовхнув коліном Ларивона Чорновола, Прокопові паколи швиргонув через тишківський тин. Ті, обеззброєні, криво всміхнулися і почали витирати мазку, якою були помальовані їхні непогані на вроду обличчя. Розлютовані нечаївці Височин Кузьма і безаківець Штеменко Кіндрат крикнули: "Де два б'ються, третій не встрявай!" — і накинулися на Феся.
Коли б хоч один із них належав до мукобоїв або хоч мішко-носів з млина Кричевського, Феськові запевне довелося б погано. Та, на щастя, обоє належали до хвостовиків від безаків-ських волів. Крутити волам хвости не таке вже й силове заняття; хвіст мускулатури в хвостовиків не викохує, і тому здоровецькі зовні хлопці не являли собою особливої небезпеки. Фесько підставив ногу Височинові Кузьмі. Це був хлопець рудий, гінкий; перечепившися через Феськову ногу, він полетів сторч під губенківський тин і потрапив якраз у кропиву.
У Губенчихи, баби Килини, за хатою ріс невеличкий садок. Садок цей дуже принаджував до себе хлопців. Тоді баба Кили-на додумалась і насадила вздовж тину кропиви два ряди. Один ряд кропиви високої, широколистої, з майже непомітними жигальцями; в другому ряду вона використала кропиву гуса-ківську — низеньку, з дрібненьким листом і з такими величезними жигальцями, що їх здалеку видно неозброєним оком. Цю кропиву дід Гусак розплоджував на межнику знову-таки від хлопців; його баба — баба Гуска варила з цієї кропиви напровесні гарні борщі; ну, і крім того, дід Гусак був знавцем лікарського зілля й ту кропиву і ламав, і викопував, і сушив, і в'язав у пучки, і підвішував під стріхою разом з іншим сушеним зіллям.
Обидві кропиви дуже злі, проте дрібнолиста ще начебто лихіша, ніж ота висока, з широким листом. Що ж молена сказати про бідолашного Кузьму Височина, який потонув у зіллі з носом і вухами?!
"Ой, ой, лишенько!" — скрикнув він і запалав так, що ледь-ледь не зайнявся.
Кузьмина поразка викликала благородний гнів двох інших учасників баталії. "Га! То ти так?!" — аж підскочив приборканий перед тим Лазур Сенченко і накинувся на Феська з правого боку. Прихідько Прокіп пішов на супротивника з лівого. Від Лазурового поштовху Фесько подався вліво; від
Прокопаного — вправо; урівноважився. Тоді згріб за чуприну Лазура, згріб за чуприну Прокопа, розвів в обидва боки голови буйні і з розгону буцнув тими головами так, що вони водночас на одній ноті вигукнули. Лазур Сєнченко: "Ой!" Прихідько Прокіп: "Ой, ой!"
— То це ти, Фесю? — пізнавши братню жменю, спитав Лазур.
— Я,— відповів Фесько.
— Еге? — протяг' Прихідько Прокіп.— Так же ж можна і голови порозвалювати!
— Ну тебе к чорту,— вилаявся Лазур Сєнченко і взявся за лоба.— Мислене діло, таку ґулю нагнати!
Так би це й скінчилося, бо хлопці, відсапнувши, починали набирати своєї постійної форми, коли б у справу не втрутився практикант-агроном безаківської економії. Спосіб, яким бувалий солдат нейтралізував підпилих шахівських парубків, припав йому до душі. Яким скарбом у добрих руках може бути цей солдатюга! Так орудувати мужицькими чубами — треба уміти!
Практикант Охрім Денисович походив з довколишніх хуторян, був правою рукою управителя Олександра Григоровича Матісона і в теоретичних поглядах своїх вважався максималістом. Прогрес у нашу країну якщо й прийде коли, то не через нужденне і мізерне мужицьке господарство, а через велетенські латифундії, хоч би отакі, як оця в Безака. Три тисячі десятин! Отут є де розгулятися. Більше таких важелів, і країна зробить гігантський стрибок, щоб знайти своє справжнє місце в шерензі інших великих держав. Але для організації такого стрибка потрібні люди — сміливі, діяльні, ось такі, як оцей голоштанько Фесько.
Господарство мало п'ятдесят десятин лісу — Дубові Гряди особливого призначення.
Дуби найвищого бонітету, як каліфорнійські секвойї, підпирали тут небо. Йшли вони на шпали на вагу золота, і залізничні компанії за щире золото щирим золотом відплачували! Насадження розбите далеко від населених пунктів, тому й вирішено було обійтися тут одним об'їждчиком. Об'їждчиком узяли свого чоловіка — Караїма Явдокима, батько яїсого п'ятдесят років працював на безаківському хуторі прикажчиком і мав славу запопадливого панського" слуги — шахівчани звали його посіпакою. Та Явдоким у батька не вдався, пішов кривою стежкою, від чого в голові у нього створилося сум'яття, яке позначалося тим, що людина була неспроможна відрізнити кишені своєї від панської.