Оскільки ж Всесвіт вічно відтворює сам себе, то в ньому немає ні початку, ні кінця. Він вічний і юний водночас.
А тому питання що було до виникнення Всесвіту, зайве, адже нічого не було такого. Не було поняття часу, як і поняття "раніше".
Так спеціалісти моделюють нам картину Всесвіту, що вибухає.
Можливо природа (Бог) і "намагалася багато разів створити Всесвіт з найрізноманітнішими властивостями. Ми живемо в "найбільш вдалому" (для нас) варіанті цього вічного творіння. В нашому Всесвіті фізичні властивості й умови виявилися найбільш сприятливішими для виникнення життя. І ми виникаємо, і будемо виникати. Вічно.
…ЯКА ЗІГРІВАЄТЬСЯ ЗІРКОЮ ТИПУ НАШОГО СОНЦЯ
"Річ у тім, що розумне життя у нашому Всесвіті могло зародитися не у всі епохи еволюції. Воно не могло виникнути в далекому минулому, коли не було ні планет, ні зірок, а температура була надто висока. Здається, відомі нам форми життя не можуть зароджуватися і в далекому майбутньому, коли згаснуть зорі чи взагалі розпадеться вся речовина. Всесвіт в прийдешньому, коли почне стискуватися, буде зовсім не схожий на сьогоднішній. Очевидно, в тих умовах, якщо якісь там форми розумного життя і будуть можливі (а я в це вірю), то вони будуть досить сильно розвинуті і такі, що зміняться, зовсім не схожі на сьогоднішні. Варто врахувати, що наша цивілізація дуже молода і життя у відомій нам формі зародиться тільки на планеті, яка зігрівається зіркою типу нашого Сонця. Необхідно ще врахувати, що існування таких зірок і планет можливе тільки на стадії розширення Всесвіту, коли є запас ядерної енергії і речовина, з якої формуються зорі.
Ми, як молода цивілізація, можемо існувати тільки у стадії розширення Всесвіту".
І. Новиков. "Куди тече річка часу".
"У Всесвіті йде незворотний процес — перетворення водню в гелій за термоядерних реакцій в надрах зірок. У значній частині Всесвіту, що спостерігається нами, вже кілька десятків процентів атомів водню перетворилися в атоми гелію. На цей процес могло піти найбільше, як кілька десятків мільярдів років. Якщо б Всесвіт в тому приблизно вигляді, у якому ми спостерігаємо його зараз, існував більше сотень мільярдів років, то він був би майже "гелієвим".
Адже водень давно б "вигорів", світність зірок, що утворюють галактики, була б мала. Та цього немає. Іншими словами, Всесвіт, що нами спостерігається, термодинамічно досить молодий".
Але хто все це створює і хто за усім цим спостерігає і слідкує аби все було саме так, як і запрограмовано?
Відповіді лише дві: сам Всесвіт (розумний) і — Бог-Творець, Архітектор Всесвіту і головний його Конструктор.
І. С. Шкловський
БОЖЕСТВЕННИЙ ПЕРШОПОЧАТОК
Пологи були передчасними, дитя народилося занадто маленьким і всі думали, що воно не виживе. Але Ісаак, як назвали хлопчика, не лише дожив до глибокої старості, а й завжди — за винятком одного-двох випадків, — відзначався добрим здоров’ям.
… Лорд Ісаак Ньютон, англійський вчений, один із засновників сучасного природознавства, творець телескопа— рефлектора, законів всесвітнього тяжіння, що носить його ім’я, автор "Математичних начал натуральної філософії", що є вершиною його багатогранної — механіка, оптика, математика, де йому належить фундаментальне відкриття, наукової діяльності, він — творець законів тяжіння, механіки, що теж носять його ім’я, автор знаменитого постулату "Працювати добре — це значить працювати багато".
А ще він любив повторювати, що "геній є терпіння думки, зосередженої у відомому напрямку".
Ньютон заклав основи нової галузі астрономії — небесної механіки, що сьогодні вивчає рух планет і дозволяє вирахувати їхнє положення в космосі.
Шкільна наука не давалася Ісааку.
В Кембриджі, де він навчався, Ісаак був "субсайзером" — так називалися бідні студенти, які не мали чим платити за навчання і ще недостатньо були підготовлені для слухання справжнього університетського курсу.
У двадцять чотири роки, рятуючись від епідемії чуми в селі, Ісаак Ньютон зробив одне з геніальних своїх відкриттів — вчення про всесвітнє тяжіння. За легендою він, сидячи в саду гарного літнього дня, звернув увагу на яблуко, що впало — і тут його осінило. Закон було відкрито. Звичайно, не все так просто і легенда з яблуком, що впало — всього лише дотепна легенда, не більше. Але знаменита яблуня довго зберігалася як повчання потомству, а коли засохла від старості, з неї зробили історичний пам’ятник у вигляді садової лави.
Все життя він був бідним і лише наприкінці його, коли став головним директором монетного двору й отримував 15 тисяч на рік, вирвався з нужди. Тоді вже не рахував грошей. Мав велику квартиру, шестеро слуг і багатий виїзд, але все одне залишався одиноким. Щедрість його — допомагав бідним та неімущим — не знала меж.
В день його похорон в Англії було оголошено національний траур. Його прах покоїться у Вестмінстерському абатстві, поруч з іншими найвидатнішими людьми Англії (сам король увів його в лицарське достоїнство).
Все життя вчений майже ніколи не відпочивав, не гарцював верхи, що було вельми престижно серед людей його кола (вищої аристократії), не грав у модні кеглі, майже не приймав гостей, спав не більше п’яти годин, старався навіть менше витрачати часу на їжу, він лише трудився, трудився, трудився, працюючи до сьомого, як кажуть, поту. Але всмак. У своє задоволення, вдовольняючи свій непомірний апетит до праці, виконуючи своє покликання — таким було його життя. (Прожив він за вісімдесят). Вчений майже не міняв своїх звичок, раз і назавжди встановлених правил. Вважається, що він був нелегкого характеру, дещо нелюдимий і потайний, але в той же час відзначався простотою і зовнішньо нічим не виділявся серед простих своїх співвітчизників, ніколи не говорив багато (навпаки, мова його була скупою), тим більше зайвого. Будучи від природи мовчуном, зосередженим у собі, він постійно думав-міркував — про свої науки, у яких він стільки зробив відкриттів.
А все тому, що беріг кожну хвилину свого часу (думання — щоденне і щомиттєве — теж було його напруженою працею), не розтринькувався на дріб’язки й суєту суєт (тому і встиг так багато зробити), на пустопорожню балаканину, що стільки дорогоцінного часу відчикрижує від нашого не такого вже й тривалого життя. Бодай і в стінах англійського парламенту, членом якого він довгий час був і який, як відомо, (а втім, як і всі парламенти світу, ради та думи) відзначався безконечною балаканиною. (До речі, в парламенті він таки виступив, але всього лише один раз, коли попрохав зачинити вікно, адже з нього тягло протягом). Вважається — принаймні, в нас, — що "визначальним у поглядах Ньютона на природу був стихійний матеріалізм. Як вчений— природознавець, він визнавав об’єктивне існування матерії, простору і часу, об’єктивність законів природи та їх принципову пізнаваність, Проте, виходячи з метафізичних позицій, Ньютон не міг пояснити причину виникнення руху і зводив її до акту "божественного першопочатку". (УРЕ, т. 7, стр. 445). Основоположники марксистської філософії, панівної в колишньому СРСРі називали це "історичною обмеженістю його світогляду".