— Аллане, я хочу просити у вас пробачення за те, що наговорила стільки неприємностей.— Їй це коштувало неабияких зусиль.
— Нічого, тепер усе гаразд,— одказав я.
— Ні, ні... я довго думала про те, що ви говорили... про нещасних діток, які їздили до школи з тренером джіу-джитсу... і зрозуміла, що дядечка Джорджа час було спинити.— Болісна пауза.— Ви нітрохи не завинили в смерті тітоньки Деб. Не гнівайтесь на мене.— I зітхнула, немовби виконала важкий обов'язок.
— Ви так далеко їхали, щоб це сказати?
— Атож. Мене мучило, що я так несправедливо повелася.
— Кет, люба моя,— зрадів я.— Я віддав би все на світі, щоб це був хтось інший, а не ваш дядечко.— I глянув їй у вічі.— Ви вже щось їли сьогодні?
— Ні,— тихо одказала вона.
— Тоді ходімо.— Я взяв її за руку й повів до буфету, З радістю стежив, як вона їла, спершу ледве торкаючись, а потім з апетитом і смаком; як розквітало її обличчя, і тихе відлуння колишньої життєрадісності задзвеніло в голосі дівчини.
Кет узяла другий шмат пирога з м'ясом і весело сказала:
— А ви?
Я відповів:
— Мені ж треба скакати.
— Знаю. Я читала в газеті. Сьогодні на Безнадійному?
— Еге ж.
— Будьте обережні. Прошу вас. Він ще такий необ'їжджений.
Я глянув на неї з захопленим подивом, і Кет почервоніла.
— Люба моя...
— А я думала, що ви ніколи не пробачите мені ту брутальність... Я провела найжахливіший тиждень у своєму житті. Зате зрозуміла, як ви мені потрібні. Намагалася вмовити себе, що буду тільки щаслива, коли вас більше не побачу, а натомість ставала все нещаснішою. Я... думала, що ви мене й бачити не захочете, отож вирішила їхати та одверто признатися, як я шкодую...
— А як, по-вашому, я мусив би все сприйняти?
— Я думала, що, мабуть, задерете носа й обдасте мене крижаним холодом...
— Хочете вийти за мене, Кет?
Вона з радістю відповіла:
— Так! — I продовжувала ласувати пирогом. Я терпеливо ждав.
— Коли ви востаннє їли?
— Не пам'ятаю.— Вона глянула на мене з одвертою радістю, і, судячи з цього та з її застереження про Безнадійного (адже вона вперше виявила таку щиру турботу про мене!), я зрозумів, що Кет змужніла за ці дні.
Я не витерпів:
— Мені б хотілося вас поцілувати.
— На іподромах не передбачено зручностей для наречених... Хіба що кінські фургони.
— Лишилося десять хвилин. Я беру участь у другому заїзді.
Ми полізли до фургона Піта. Я стиснув кохану в обіймах, і її губи жадібно ловили мої.
Десять хвилин промайнули, як одна мить. Я помчав до вагарні й зодягнув форму, зоставивши трохи очманілу Кет на осонні.
Сьогодні вперше скакав після розгляду справи дядечка Джорджа. Отож крадькома роздивився в роздягальні добре знайомі обличчя, не бажаючи вірити, що хтось із них причетний до смерті Джо. Лодж, мабуть, правду каже: просто я не хотів цього знати. Колись мені подобався й дядечко Джордж. А тепер не вистачає духу бачити, як іще чиюсь машкару буде зірвано й під нею виявиться чудовисько!
Клем простягнув мою, напхану свинцем форму. Я глянув на його зморшкувате обличчя й подумав: "Ні, не ти. Зовсім не ти".
Негоже навіть думати про це, хоч Клем міг чути та бачити все до найменших подробиць. Оракул — так прозивали його на іподромі...
Дужий стусан привів мене до тями,
— Ну, Шерлок Холмс, як твої справи? — вигукнув Сенді, зігнувшись над сідлом, до якого пристібав попругу.— Винюхав щось?..
— Ні, подав у відставку,— осміхнувсь я,
— Що ти! Після таких гучних наслідків?
— Краще займуся стипл-чезом. Менше ризику.
Сенді ковзнув очима по шраму на моєму обличчі.
— Що ж, і це гарно,— підтримав він.— Тільки набридне, коли перетрощиш стільки кісток, як я.— Він обернув попругою сідло, запхнув пряжки під пітник, збив шолом набакир і пішов до виходу. Всі оберталися на його лункий голос, ніби притягнуті магнітом.
У протилежному кінці роздягальні я побачив Дена, що демонстративно одвернувся. Гомонячи з кимось біля воріт, він, як на лихо, помітив мене з Кет, коли ми поверталися від фургона. Палаючі погляди й щасливі усмішки сказали йому більше, ніж треба. Він поздоровив Кет двома скупими словами, а мене ніби й не знав.
Тепер я пройшов повз нього в паддок. Він сердито закрокував услід: Піт був нашим тренером, і обом ніяк без нього не обійтися.
Грегорі весело зустрів мене:
— Аллане, Кет розповіла мені все! Поздоровляю!
Він витримав лютий погляд Дена і перевів розмову на скачки. Щось там пояснював йому про коня, та я вже не чув.
За десять кроків від нас могутньо височів Кліффорд Тюдор, ганяючи сигару з кутка в куток свого масивного рота й даючи накази тренерові та жокеям. Дивно, подумав я, чому завжди він стирчить переді мною?.. А той важко підіймав і опускав дебелі бронзові руки, і молодий жокей, наступник Джо, нервово супився.
Я простежив за ним, аж поки Тюдор не досяг сера Кресвелла Стампе, котрий, перш ніж усістися в суддівську кабіну, допомагав своєму синові Девіду вмоститися в сідлі; за ними товпилися власники коней і тренери, що давали останні вказівки й підраховували можливі виграші.
Багатьох з них я знав! А скількох любив... Хто ж саме, хто був не тим, кого з себе корчив?..
Піт допоміг мені злізти на вузьку спину Безнадійного, я помахав рукою Кет, що стояла за огорожею, й поїхав риссю на старт.
Та ось мене обігнав Ден. Він повернув голову й, вороже глянувши, вигукнув:
— Щоб ти пропав! — I погнав щодуху, аби я не встиг відповісти. Та я й не збирався цього робити. Чи він пересилить себе, чи ні, яке це мало значення?
В заїзді було одинадцять вершників. Ми кружляли на місці, поки помічник натягав попруги, а стартер вигукував наші порядкові номери. Сенді попрохав дозволу злізти та поправити сідло, яке збилося на холку. Стартер кивнув, глянув на годинник і підігнав його. Саме цей розпорядник терпіти не міг таких фокусів і завжди дратувався з приводу найменшої затримки.
Сенді попустив попругу, пересунув сідло й закріпив. Я стежив за ним, замість того, щоб пильнувати Безнадійного, і те, що сталося, було моїм недоглядом.
Розпорядник махнув перед носом скакуна білим прапорцем, даючи знак готуватися до старту. Молодий жеребець злякався, став дибки, рвонувся й скинув мене на землю. Я упав навзнак, перевернувся й побачив, як кінь, хвицнувши задніми ногами, помчав геть.