Гелена
Узяв мене, десятилітню сарноньку.[94]
Сховав мене в Афідні-місті, в Аттиці.
Форкіада
Коли ж тебе звільнили Кастор з Поллуксом,
Геройства цвіт найкращий за тобою вивсь.
Гелена
Та підійшов під ласку перш, признаюся,
Патрокл одважний, побратим Ахіллові.
Форкіада
Тебе ж оддав твій батько Менелаєві,
Що був і морехід, і домолюб разом.
Гелена
Віддав йому дочку, а з нею й царство все,
І Герміона в шлюбі тім родилася.
Форкіада
А як пішов він в бій за крітську спадщину,
Прекрасний гість явивсь тобі, самітниці.
Гелена
Нащо ти згадуєш напіввдівство моє
І лихо, що мені потому скоїлось?
Форкіада
Бо в тій війні і я, критянка вільная,
У бранку обернулась, у невільницю.
Гелена
Шафаркою тебе він враз поставив тут,
Звіряючи на тебе все майно своє.
Форкіада
А ти його покинула і в Трої десь
Кохання насолодами впивалася.
Гелена
Не говори про насолоди! Безліч бо
Мені упало злигоднів на голову!
Форкіада
Ще славлять, ніби двійником являлась ти —
Тебе і в Трої, і в Єгипті бачили.
Гелена
Облиш химерні вигадки та вимисли,
Бо хто я є, уже й сама не тямлю я.
Форкіада
А ще говорять, що до тебе з Гадесу
Ахілл літав любовним перелесником,
Бо й за життя без долі був закоханий.
Гелена
Як тінь із його тінню я єдналася, —
То був лиш сон, те і слова потверджують:
Тепер уже й сама я тінню нидію.
(Омліває, падає на руки півхору).
Хор
Змовкни, змовкни,
Зловіснице, злорічнице ти!
Із пащеки однозубої,
Із гирла жахного
Тільки лихе можна почуть.
Бо та злоба, що вдає з себе добрість,
Вовче нутро під овечим руном
Більше лякають мене, як трьох —
головий той Цербер.
Ми тривожно слухаєм:
Чом? Як? Відки те взялось —
Тая лютість,
Що в потворі таїться десь?
Замість утішних, привітних, лагідних
Слів, що навіяли б нам забуття,
Ти із минулого згадуєш
Більше про нещастя,
Блиск теперішнього тим
Ти отьмарюєш разом
І в майбутнім
Світло надії криєш ясне.
Змовкни, змовкни!
Щоб душа із цариці
Геть не вилинула,
Щоб осталась надовго
В найпрекраснішім тілі,
Що понад нього в світі нема.
Гелена опритомніла і знову стає серед хору.
Форкіада
Із-за хмари, із-за тучі вийди, сонце золоте!
І сповите ти ясніло, а тепер — гори, палай!
Глянь ласкаво, як навколо розцвітає любо світ!
Хоч і звуть мене бридкою, я прекрасне визнаю.
Гелена
Хилитаючись виходжу я зі млосної імли;
І радніша б відпочити, бо вже втома всю змага,
Та годиться нам, царицям, як і людям взагалі,
Бадьоритись, не коритись несподіваній біді.
Форкіада
Нині встала перед нами ти у величі краси;
В тебе в зорі — повеління; що велиш нам? Говори!
Гелена
Що ви згаяли у сварці, надолужте нині враз!
Все зготуйте для офіри, як загадано царем!
Форкіада
Все готове вже в хоромі: триніг, чаші, гострий ніж,
Чим кропити, чим кадити — тільки жертву укажи.
Гелена
Не назвав і цар офіри.
Форкіада
Не назвав? О горе нам!
Гелена
Що за горе прочуваєш?
Форкіада
О царице! Жертва — ти!
Гелена
Я?
Форкіада
І решта.
Хор
Горе й лихо!
Форкіада
Ти поляжеш під ножем.
Гелена
Це жахливо! Чуло серце!
Форкіада
Неминучий той кінець.
Хор
Ах! А ми? Що з нами буде?
Форкіада
їй судилась гідна смерть,
Вам же всім упала доля — у піддашші на трямку,
Мов дроздам у западеньці, теліпатися рядком.
Гелена і хор стоять, уражені й перелякані, своєрідною мальовничою групою.
Привиддя! Так усі й поціпли злякано,
Тремтять за те життя, що вже немає в них…
Отак і люди — ті ж нікчемні привиди,
Не люблять з сонця світом розлучатися,
Та від кінця — ні випросу, ні визволу,
І всі те знають, хоч бодай не знать його!
Так, ви пропащі! Нум, пора заходитись!
(Плеще в долоні).
Де не взялись у дверях замасковані карлики, що жваво виконують усі загади.
Сюди, до мене, карлики кружалисті!
Підкочуйтесь! Тут досхочу нашкодите.
Ось місце вівтарю золоторогому;
На срібний пруг кладіть ножа блискучого,
Глеки поналивайте вщерть водою ви,
Щоб плями крові чорної було чим змить;
Долівку застеліть розкішним килимом,
Щоб жертві стать по-царському навколішки,
Нехай тоді її, обезголовлену,
Почесно, як годиться, поховаємо.
Панталіда
Стоїть цариця осторонь, задумавшись,
Дівчата в'януть, мов трава підкошена…
Між них найстарша я, і мій обов'язок —
З тобою, щонайстарша, перемовитись.
Досвідчена ти, мудра й мов зичлива нам,
Хоч та безмізка челядь і сварилася.
Скажи, як можна лихові зарадити?
Форкіада
Це легка річ; залежить од цариці лиш
Себе спасти і вас зарятувати всіх,
Тут треба тільки швидкості й рішучості.
Хор
Найчесніша поміж Парок, наймудріша між Сівілл,
Не вживай ти злотних ножиць, провісти нам довгий вік!
Бо мов чує вже гойдання, неприємне колихання
Наше тіло, що воліло б колихатись у таночку
Чи в обіймах любо мліть.
Гелена
їх страх бере; мені ж не страшно — боляче;
Даси рятунку, то прийму з подякою;
Бо мудрому, обачному стає не раз
Можливим неможливе. Говори мерщій!
Хор
Говори ж ти, не барися: як нам, бідним, увільниться
Від тих зашморгів жорстоких, що намистом ненависним
Нам от-от очеплять шиї? Вже ми чуєм, бідолашні,
Задихання, жах конання… Зжалься, змилуйся над нами,
Реє, мати всіх богів!
Форкіада
Чи стане ж вам терпцю на довгу оповідь?
Я б розказала вам про все, що трапилось.
Хор
Ой, стане! Поки слухатимем — житимем.
Форкіада
Той, хто добра пильнує, дома сидячи,
Хто стіни житла дбало зашпаровує
І лагодить покрівлю, щоб не капав дощ, —
Той вік звікує в щасті і в добробуті!
Хто ж кине те святе домове огнище
І легковажно у світи повіється, —
Хоч місце й найде той старе, вернувшися,
В нім змінено усе, коли не знищено.