ослінчику. По радіо чути бадьорий марш.
Т а р а н (не виймаючи рук з діжі, важко дихаючи). Господи, за які гріхи отака мука?! (Віддихується). Чи воно борошно погане, чи вчинив не так?..
Входить Онисько. На голові у нього хустка.
О н и с ь к о (весело). Видно, що Гапка млинці пекла, бо ворота в тісті.
Т а р а н. Невже в тісті? Будь другом — витри!
О н и с ь к о. Навіщо? Собаки злижуть. Я вчора теж замісив. Таке було, і не кажи: і на воротях, і на порозі, і на перелазі. А сьогодні вже й сліду не лишилось: то кури поклювали, то пси поласували.
Т а р а н. Віриш, дві години оце мучусь, а толку ніякого. То було рідке, підсипав борошна, стало таке, що рук не вирву. А чого це ти хустку нап'яв?..
О н и с ь к о. Щоб корови не лякались, думатимуть, що Уляна.
Т а р а н. Он воно що! Тоді візьми он Одарчину та й мене запни.
О н и с ь к о. Тебе як: на потилицю зав'язати чи під бороду?
Т а р а н. Давай під бороду: мухи кусають, а одганяти ніяк.
О н и с ь к о (зав'язує Тара нові хустку). Та в тебе, голубе, й вуса в тісті!
Т а р а н. От морока! Відріж їх! На біса вони мені! Онисько. Здурів, чи що? Ти ж сам говорив колись, що вся краса мужчини в вусах!
Т а р а н. А на дідька вона мені тепер — ота краса? Світ не милий. Ріж — і крапка!
О н и с ь к о (важко зітхнувши, одрізує вуса). Чи думав я коли, що доведеться тобі таку операцію робить?!
Т а р а н (глибоко зітхнувши). Погані наші справи...
О н и с ь к о. Води підлий!
Т а р а н. Нікуди.
О н и с ь к о. То міси жвавіше!
Т а р а н. Руки потерпли. (Насилу вириває руки з діжі, витирає об фартух). Будь другом, скрути мені цигарку, бо вже вуха попухли.
О н и с ь к о. Сам би радий закурить, та не можу.
Т а р а н. Чому?
О н и с ь к о. Пальців не зведу докупи. П'ятнадцять корів по чотири дійки — це шістдесят?! І кожну треба видоїти. Повіриш, вночі снилося вим'я таке, як клуня, а дійки, — як голоблі, а я маленький, наче комар, причепився на дійці та й гойдаюсь. Прокинувся від жінчиних стусанів. Кричить на мене: "Не щипайся, дурню!" Я змовчав. Що скажеш?
Т а р а н. Погані наші справи!
О н и с ь к о. Ой не кажи. Прийшов до тебе просити, чи не позичиш мені хоч паляничку, коли спечеш?
Т а р а н. Ти ж учора пік!
О н и с ь к о (махнув безнадійно рукою). Пік, та не допік... Взяв муки... Словом, ніякого хліба не вийшло.
Т а р а н (показує на діжу). Думаю пирогів спекти. Забажалося Одарці гостей привести. А хліб у мене в печі, зараз виймати буду.
О н и с ь к о. То виймай, мо', якраз вдався?
Т а р а н. Постій тут, щоб, бува, горобці не пожартували над тістом, а я зараз... (Іде в хату).
О н и с ь к о (заглядає в діжу, виймає звідти щось, розглядає). Збрехав, ідол! Курив же, ось і недокурок. (Придивляється уважніше). "Прима". Отак і довіряй людині! (Дивиться в каструлю, що стоїть на столі). Манку варив. Треба й собі таку страву практикувати. Проста річ: насипав крупи в молоко, і хай кипить.
Входить Таран. В руках тримає не то паляницю, не то корж.
Т а р а н. Що воно таке? (Простягає Ониськові паляницю).
О н и с ь к о (бере, роздивляється). Паляниця не паляниця, і корж не корж... А що ти хотів пекти?
Т а р а н. Кажу тобі — хліб!
О н и с ь к о (нюхае). Наче хлібом пахтить... (Подумавши). Не журись! Подаватимеш на стіл, наріж маленькими скибочками. Вони й не розберуть, яка в нього була форма.
Т а р а н. Спасибі, друже, виручив!
О н и с ь к о. Винахідливість у нашому положенні — перше діло. Зварив я вчора борщ. Подивився на нього, а він якийсь пришелепуватий: білий, кислий і горілим тхне. А тут жінка на обід має прийти. Що його робити? Недовго думавши, перекидаю в борщ глечик сметани, зверху склянку цукру, перемішав — подаю на стіл. Жінка питає: "Це що?" — "Борщ", — кажу. "Який же це борщ?" — "Загряничний". Я, мовляв, усяку страву готувати вмію.
Т а р а н (заздрісна хитає головою). І що ж — їла?
О н и с ь к о. Аж за вухами лящало.
Т а р а н. І нічого?
О н и с ь к о. Обійшлося. Правда, не без...
Чути шалений рев корів.
Це за мною!.. (Наче відповідаючи). Біжу-у!
Т а р а н. Чортів син, він скрізь викрутиться. А тут що скажеш, по-турецькому хліб спечено? А ще ж борщ варити та курку зозулясту різати, що не несеться. А як ти її взнаєш, коли вони всі зозулясті. (Виходить).
Спочатку тихо, а потім несамовито закудкудакали кури. Входить Оверко. В руках метр, під
пахвою жмут ситцю. Оглядає подвір'я.
О в е р к о (до себе впівголоса). І хата навстіж, і господаря немає... (Гукає). Миколо! Агов!
Т а р а н (виходить, весь у пір'ї). Чого репетуєш?!
О в е р к о. Люди на літо овець стрижуть, а ти курей скубеш?
Т а р а н. Виздихали б вони, щоб я їх скуб! Слухай, Оверку, порадь мені, як узнати, яка курка з яйцем, яка ні?
О в е р к о. Пустяк діло! Якщо знеслась, значить, у цей момент без яйця, і навпаки...
Т а р а н. Як же то взнати? Вони в нас, прокляті, всі в одне гніздо несуться.
О в е р к о. М-гу! Тоді залишається пощупать.
Т а р а н. Три дні щупаю, а толку ніякого. Будь другом, пощупай! Все ж — завптахофермою був!
О в е р к о. Думаєш, я там курей щупав? Здійснював загальне керівництво. А ти не роздумуй — ріж, яку впіймав!
Т а р а н. Одарка веліла, щоб тільки ту, яка не несеться.
О в е р к о. А квочка у вас є?
Т а р а н. Немає.
О в е р к о. Тоді ріж півня! Він точно не несеться.
Т а р а н. Не вийде, голубе. В мене півень учений. Як пізно Одарка прийде, тільки відчинить хвіртку — він одразу мені сигнал подає. Потім подумає, що я не почув, і ще... Краще корову заріжу, ніж півня.
О в е р к о. Ну, як знаєш, — ти хазяїн. Я за порадою до тебе. Покроїв дівчатам плаття, а рукава не виходять. Що його тепер придумать?
Т а р а н (змучено). Є вихід! Зараз літо, тепло... Поший їм сарафани — і модно, і зручно.
О в е р к о. Золота голова! (Згортає ситець). Біжу!..
Т а р а н. Що тобі ще?
О в е р к о. Слухай, твоя Одарка (робить характерний жест) той...
Т а р а н. Майже щовечора з Ониськовою Уляною.
О в е р к о. Моя теж. Що з ними робити? Як їх відучити від цього питва?
Т а р а н. Відучиш...
О в е р к о. Чув я від людей, ніби настій полину помагає. Напоїти тричі — і як рукою знімає.
Т а р а н. Вони таке п'ють, що тільки полином і закусювати.