Лео Гольдфані миттю розкрив гаманця й одрахував гроші.
Контролер притулився до стінки й задоволено виписав квитанцію, потім пришпилив до корінця "фалшивий" білет Лео Гольдфані.
— Прошу — квитанція. Але в Миргороді візьміть, бо будуть знову прикрості! — сказав він на останнє вже м'якшим голосом і навіть торкнувся пальцем дашка кашкета.
— Заработал человек сорок процентов! — кинув контролерові навздогін якийсь студент, але Лео Гольдфані не міг заспокоїтись. Упрілий, витираючи хусткою з брижів шиї крапельки поту, він підскакував на своєму місці й жестикулював перед нашими лицями.
— Але скажіть, je vous prie, pourquoi, білет — фалшивий? В Лубні радянський носильник купив мені в радянського касира білет. Я просив носильника — білет першої кляси, але носильник сказав: нема першої, тільки — твердий білет. Eh bien! Твердий, то твердий, але чому білет фалшивий? Всі брали білет, іншим носильник брав білет, ви теж брали в цього носильника білет! — зрадів Лео Гольдфані, показуючи на студента: — Чому в мене фалшивий, а у вас ні?..
1 Як на лотереї.
2 Тепер я збагнув.
Студент непорозуміло стиснув плечима:
— Да, мне тоже носильщик, номер восьмой, билет купил... Здесь, должно быть, какое-то недоразумение.— Студент подумав трохи й дістав із старої тютюнниці свій білет подивитись. Цей факт, що й студентові купував білет той самий носильник, ще більше розхвилював Лео Гольдфані.
— Voilà! Але вам дав правильний, а мені — фалш... Знаєте що?..— стукнув себе Лео Гольдфані по голому черепу й радісно, що знайшов, кінець-кінцем, причину, блиснув очима: — Може, радянський касир видає дев'ять білетів правильних, а десятий — фалш? Comme à la loterie !. Ну, то, значить, я виграв фалшивий білет. Maintenant je comprends2: влада Радянська мало платив гроші радянський касир, то касир заробляє ще par loterie. О, les Russes sont très comiques !! Моя фортуна між Рад нещаслива,— гірко зітхнув Лео Гольдфані й знову закурив цигару. Але в цю мить до нього, посміхаючися, звернувся студент:
— Вы знаєте,—носильщик ошибся: мой льготный он дал вам, а мне — ваш, обыкновенный.
— А-а-а, он як... Ну то що ж робити?
Йому порадили бігти до другого вагону наздоганяти контролера. Лео Гольдфані одяг капелюха, накинув на шию кашне й схопив у студента білет.
Проте, за півхвилини він повернувся захеканий назад:
— Слухайте: там на дверях написано — за переходити з вагону до вагону під час руху штраф, то це il encore une fois 2 правитиме штраф?
— Это ничего! Пустяки. Главное, чтобы не заметил. Вы — пулею из вагона в вагон! — порадив студент і Лео Гольдфані знову щез за дверима.
— Чи він обез'яну з себе корчить, чи таки насправжки малохольний? — здивувався дядько і тут же висловив свою сентенцію: — Ні, таки, мабуть, приставляється: з явреїв пошти-що й не видать, щоб були дурні. Явреї — розумний народ, ну тільки що котрий із них так дуже вже хитрий буває...
У цей час урочисто повернувся Лео Гольдфані. Його велика постать зайняла, поки він сунув, увесь коридорчик завширшки і в купе ніби навіть потемніло. Лео Гольдфані повернув студентові білет і, не без того, щоб пустити в слова трохи гонору, заявив:
— Контролер сказав: зараз прийде і буде питати, чи маєте ви право пільговий білет!
Він сів поважний і стрункий на своє місце чекати справедливого контролерського розсуду. Одначе контролер чогось забарився. Це збило Гольдфані пиху і знизило його з верховин величності на реальну радянську землю. Кінець-кінцем він почав знову хвилюватись.
1 О, росіяни великі коміки!
2 Він ще раз.
— Pourquoi il не йде? Чому досі нема контролера? Студент пояснив це дуже просто:
— Да разве ему интересно лишаться сорока процентов награды за штраф? Потому и не спешит!
— Але він сказав, щоб у Миргород новий білет брав,— пригадав Лео Гольдфані й посмутнів.
— їй-бо, сукин син, приставляється! — знову не втерпів дядько сказати пошепки сусідові. Пасажири заспокоїли Гольдфані.
— Ну, який там може бути Миргород! Тепер же все з'ясувалося. Ви тільки дивіться, щоб він вам штраф та білет повернув.
Лео Гольдфані сумлінно перепитав кожного з купе про ійого погляд щодо цієї справи й, коли дістав одностайну відповідь, поклав собі не йти купувати нового білета.
Контролер прийшов аж десь під самою Полтавою. Прийшов він вельми неохоче, мов до тещі на іменини, знаючи наперед, що приємного годі сподіватись, а прикростей — скільки завгодно. Своє незадоволення він замаскував трафаретною фразою:
— Пред'явіть білет! Студент швидко дістав квитка.
— Ну, що ж — трапилась помилка, нічого не поробиш. Білета ви вже не беріть тепер,— звернувся він до Гольдфані,— а в Харкові скажіть мені, я вас проведу через вихід.
Лео Гольдфані закліпав повіками.
— Oui, monsieur, але — штраф і білет? Ви мені гроші тепер — назад?
Контролер тужно потер долонею щоку й промовив у задум'ї:
— Гроші? Гроші, на жаль, повернути не можна, я вже виписав вам квитанцію й у корінець записав... Так само й білет; він, бачите, як доказ до корінця.
— Слухайте, monsieur, як же це так? Був фалшивий білет — штраф, став правильний білет — теж штраф!
— Ну, що ж поробите: помилка! — безнадійно розвів руками контролер.
— Але — квитанція n'est pas залізний, квитанція — папір. Можна викреслити, можна її, monsieur, підчистити...
— Ну, я через вас у бупр сідати не хочу! — сказав контролер, нишком радіючи, що знайшов влучну фразу закінчити цю безперспективну мороку.— Так у Харкові нагадайте мені,— я проведу з вокзалу,— кинув він наос-танне Лео Гольдфані й поспішив податись із вагону.
Лео Гольдфані сидів, як обікрадений. Він голосно обмірковував усі події, що оце з ним трапились, і не знаходив у них логіки.
— Радянський носильник узяв у радянській касі білет. Eh Wen! Але білет фалшивий,— très bien! Штраф! Але білет правильний — теж штраф! Pourquoi? "Квитанція не можна вирвать". Ah, 'je ne comprends pas 1 російські порядки!
Хтось із публіки пояснив Лео Гольдфані жартома, що він їде українською територією, а не російською, отож і порядки це українські.
— Ce sont les ordres ukrainiens? Qu'est ce que l'Ukraine 2? — похмурився Лео Гольдфані, силкуючись пригадати:—Ah, je n'en souviens, je n'en souviens,— враз пояснішав: — Це — Шварцбард і Петлюра. Oui, oui! C'est vrai6. Але Ukraine — то є погром, бандити, а це ne sont pas les ordres ukrainiens — це російські порядки,— авторитетно сказав він: — п'ятнадцять років тому я жив у Росії в Лубнах і maintenant пригадую: воно так само й тоді було — носильники, касир і вагони такі ж самі.