— Прошу слова! — кричав доктор Губка.
— То що, пане Бонді? — наполягав старий Розенталь. — Бачте, я за вас. Так, так, позичте мені один такий карбюратор! Пане Бонді!
— Бо сам бог сходить на землю! — екстатично провіщав Махат. — Слухайте заповідь його: "Будьте як святі й неімущі; відкрийте серце своє вічності; будьте чисті в любові своїй". Знаєте, панове...
— Прошу слова! — хрипів доктор Губка.
— Тихо! — гримнув голова правління Бонді, блідий, з вогнем в очах, і підвівся в усій своїй стокілограмовій величі. — Панове, якщо вам не до вподоби завод карбюраторів, я можу взяти його у свою власність. За дотеперішні витрати розрахуюся з вами до гелера. Я складаю з себе повноваження, панове. Бувайте здорові. Доктор Губка схопився з місця.
— Панове, я протестую! Ми протестуємо! Ми не продамо виробництво карбюраторів! Панове, це ж такий чудовий товар! Даруйте, ми нікому не дозволимо заморочити собі голову так, щоб ми зреклись такого прибуткового діла! Дозвольте, панове...
Пан Бонді задзвонив у дзвоник.
— Друзі, — промовив він засмучено, — облишмо це поки що. Мені здається, що наш колега Махат... м-м... трошечки нездужає. Що ж до карбюраторів, то я, панове, гарантую стоп'ятдесятипроцентний дивідент. Пропоную закінчити дебати.
Доктор Губка знову попросив слова.
— Я пропоную, панове, щоб кожному з членів правління надали один карбюратор, так би мовити, на експертизу!
Пан Бонді подивився на всіх присутніх; у його обличчі щось тіпалось, він хотів щось сказати, але тільки здвигнув плечима й процідив крізь зуби:
— Гаразд.
РОЗДІЛ VII
Go on
— Як там наш курс у Лондоні?
— Акції МЕАТ — учора тисяча чотириста сімдесят. Позавчора сімсот двадцять.
— Добре.
— Інженера Марека обрано почесним членом сімдесяти наукових товариств. Він напевне одержить Нобелівську премію.
— Добре.
— Потік замовлень з Німеччини. Понад п'ять тисяч карбюраторів.
— Ага.
— З Японії дев'ятсот замовлень.
— Ти диви!
— У Чехії зацікавлення невелике. Три нових замовлення.
— Гм... Можна було сподіватись. Розумієте, наші мізерні масштаби...
— Російський уряд замовив зразу двісті штук.
— Добре. А в сумі?
— Тринадцять тисяч замовлень.
— Добре. Як там з будівництвом?
— Цех атомних автомобілів уже перекрили. Секція атомних літаків через тиждень розпочне роботу. Кладуть фундаменти цеху атомних локомотивів. Одне крило цеху суднових двигунів уже працює.
— Стривайте. Запровадьте назви "атомобіль", "атомотор", "атомотив", розумієте? А як там у Крольмуса з атомною гарматою?
— Уже виготовляє модель у Пльзені. Наш атомний циклокар кінчає на брюссельському автодромі тридцяту тисячу кілометрів. Досяг швидкості двісті сімдесят кілометрів на годину. На ііівкілограмові атомоторки маємо за останні два дні сімдесят тисяч замовлень.
— А ви ж казали щойно, що всього тринадцять тисяч.
— Тринадцять тисяч стаціонарних атомних казанів. Вісім тисяч обігрівальних установок для центрального опалення. Майже десять тисяч автомобілів. Шістсот двадцять тисяч атомних літаків. Наш літак "А-сім" долетів з Праги до Мельбурна не заправляючись; усі на літаку здорові. Ось телеграма.
Пан Бонді підвівся.
— Так це ж чудово, друзяко!
— У відділі господарських машин п'ять тисяч замовлень. У відділі малих двигунів — двадцять дві тисячі. Сто п'ятдесят атомних помп. Три атомні преси. Дванадцять атомних печей для високих температур. Сімдесят п'ять атомних радіотелеграфних станцій. Сто десять атомних локомотивів — переважно для Росії. Ми заснували генеральні агентства в сорока восьми столицях. Американський "Steel-Trust" , берлінська АЕG, італійський ФІАТ, Маннесман , Крезо і шведські металургійні заводи пропонують об'єднатися. Крупп купує наші акції за будь-яку ціну.
— Як новий випуск?
— У тридцять п'ять разів перевищений. Газети пророкують двохсотпроцентний супердивідент. Між іншим, газети взагалі більше ні про що не пишуть — тільки про нас. Соціальна політика, спорт, наука, техніка — скрізь тільки карбюратор. Наш німецький кореспондент надіслав нам сім тонн газетних вирізок, французький — чотири центнери, англійський — цілий вагон. Наукова, фахова література про атомний двигун, що має вийти в цьому році, оцінюється в шістдесят тонн. Англо-японська війна припинилася через брак зацікавлення громадськості. В самій Англії дев'ять тисяч безробітних шахтарів. У бельгійському кам'яновугільному басейні стався бунт: чотири тисячі загиблих. Більше половини вугільних шахт на всьому світі припинили роботу. Переповнені нафтосховища в Пенсільванії загорілись. Пожежа триває.
— Пожежа триває, — мрійно повторив Бонді. — Пожежа триває! Боже, це ж тріумф!
— Голова правління Банської вугільної компанії застрелився. Біржа просто шаленіє. В Берліні сьогодні вранці наш курс піднявся вище восьми тисяч. Рада міністрів засідає без перерви: хочуть оголосити воєнний стан. Пане голово, це не винахід, це переворот!
Пан Бонді й генеральний директор МЕАТ мовчки дивились один на одного. Ні той, ні той не були поетами, але в ту хвилину їхні душі співали.
Директор присунувся зі стільцем ближче й сказав півголосом:
— Пане голово, Розенталь збожеволів.
— Розенталь?! — вигукнув Г. X. Бонді.
Директор невесело кивнув головою.
— Зробився ортодоксальним іудаїстом. Ударився в талмудичну містику, в кабалу. Пожертвував десять мільйонів на сіонізм. Недавно жахливо посварився з доктором Губкою. Той, бачте, записався в "чеські брати" .
— Вже й Губка!
— Так. Я гадаю, що цю заразу в наше правління заніс Махат. Ви не були на останньому засіданні, пане голово. То було страхіття — всі до самого ранку говорили тільки на релігійні теми. Губка запропонував, щоб ми передали свої заводи робітникам. На щастя, проголосувати про це забули. Всі були наче подурілі.
Пан Бонді гриз нігті.
— Слухайте, що мені з ними робити?
— Гм... А що тут зробиш? Це "якийсь епідемічний невроз. Уже й у газетах дещо проскакує, правда, всі газети заповнені самим карбюратором, і ні на що більше не лишається місця. Безліч випадків релігійного екстазу. Якась психічна інфекція, чи що. Я недавно бачив доктора Губку: він коло Промбанку проповідував перед натовпом щось у такому дусі, щоб ми просвітили свої душі й торували шлях богу. Страшенні дурниці говорив. І навіть творив чудеса. З Форстом — те саме. Розенталь зовсім здурів. Міллер, Гомола й Колатор виступили з пропозицією про добровільну бідність. Уже й правління скликати не можна. Це ж справжня божевільня, пане голово. Доведеться вам самому давати раду всьому.