Ежені Гранде

Страница 51 из 52

Оноре де Бальзак

Ежені"

Голова усміхнувся, почувши вигук, якого не міг стримати цей честолюбець, діставши документ в оригіналі.

– Ми можемо сповістити одне одному про наші одруження, – сказав він Шарлю.

– Ага! Ви одружуєтеся з Ежені? Ну що ж, я дуже радий, вона добра дівчина. Але, – вів далі він, раптом вражений приголомшливою думкою. – Виходить, вона багата?

– Чотири дні тому, – відповів голова насмішкувато, – у неї було близько дев’ятнадцяти мільйонів, а тепер тільки сімнадцять.

Шарль розгублено дивився на голову:

– Сімнадцять… міль…

– Сімнадцять мільйонів, так, пане. Одружуючись, я і мадмуазель Гранде матимемо разом сімсот п’ятдесят тисяч ліврів ренти.

– Любий кузене, – сказав Шарль, трохи отямившись, – ми зможемо підтримувати один одного.

– Згоден, – сказав голова. – Ось, крім того, скринька, яку мені доручено передати вам, – додав він, ставлячи на стіл скриньку, в якій був несесер.

– Любий друже, – сказала маркіза д’Обріон, входячи і не звертаючи уваги на Крюшо. – Нехай вас не турбує те, що вам щойно казав бідолаха д’Обріон. Його збила з пантелику герцогиня де Шольє. Повторюю, ніщо не перешкоджатиме вашому одруженню…

– Ніщо, пані,– відповів Шарль. – Три мільйони старих боргів мого батька вчора сплачено.

– Грішми? – спитала вона.

– Повністю, капітал з процентами, і я подбаю про те, щоб його пам’ять було реабілітовано.

– Що за дурниця? – вигукнула теща. – Хто це? – спитала вона свого зятя пошепки, помітивши Крюшо.

– Мій повірений, – відповів він стиха.

Маркіза зневажливо кивнула панові де Бонфону і вийшла.

– Ми вже починаємо підтримувати один одного, – сказав голова, беручи свого капелюха. – Прощавайте, кузене.

"Він сміється з мене, ця сомюрська мавпа. Так хочеться всадити йому шість дюймів сталі в черево".

Голова пішов.

За три дні пан голова де Бонфон, повернувшись до Сомюра, оголосив про своє одруження з Ежені. Через шість місяців його було призначено членом королівської судової палати в Анжері. Перед від’їздом із Сомюра Ежені віддала переплавити золоті речі, що так довго були дорогими її серцю, і разом з вісьмома тисячами франків свого кузена пожертвувала їх на золоту дароносицю для парафіяльної церкви, в якій вона стільки молилася за нього! Відтоді вона поділяла свій час між Анжером і Сомюром. Чоловік її, що довів свою відданість за важливих політичних обставин, став головою палати, а через кілька років – старшим головою. Він нетерпляче чекав загальних перевиборів, щоб дістати місце в палаті депутатів. Він уже мріяв, що стане пером, і тоді…

– Тоді сам король буде йому рідня, – казала Нанон, дебела Нанон, пані Корнуайє, сомюрська городянка, почувши від своєї хазяйки про майбутнє високе становище.

Однак пану голові де Бонфону (він нарешті скасував батьківське прізвище Крюшо) не судилося здійснити жодного з своїх честолюбних намірів. Він помер через вісім днів після того, як його обрали депутатом від Сомюра. Бог, котрий усе бачить і ніколи не карає несправедливо, покарав його, безперечно, за його розрахунки і за ту спритність у юридичних справах, з якою він склав accurante[31] Крюшо свою шлюбну угоду, згідно з якою подружжя віддавали одне одному, "в разі, коли не буде дітей, у повну власність усю сукупність свого майна, рухомого і нерухомого, нічого не виключаючи й не виділяючи, уникаючи навіть формального опису, причому відсутність вищезгаданого опису не може служити приводом для відведення їх спадкоємців або осіб причетних, з огляду на те, що вищезазначене віддання у власність…" і т.ін.

Це застереження робить зрозумілою глибоку і постійну повагу голови до волі й самотності пані де Бонфон. Дами ставили пана старшого голову за приклад найделікатнішої людини, шкодували його і часто засуджували скорботу і пристрасть Ежені, але так, як вони вміють засуджувати жінку, – з найжорстокішою обережністю.

– Мабуть, пані де Бонфон дуже хвора, що лишає чоловіка самого. Бідненька! Чи скоро ж вона видужає? Щo ж у неї таке, гастрит чи, може, рак? Чому вона не звернеться до лікарів? Останнім часом вона аж пожовкла; їй слід було б порадитися з найкращими паризькими лікарями. Як може вона не хотіти дитини? Кажуть, вона дуже любить чоловіка. І при його становищі не дати йому спадкоємця?! Знаєте, це просто жахливо! А якщо це тільки примха, то вона заслуговує всілякого осуду. Бідний голова!

Обдарована тонкою чутливістю, властивою самотній людині, завдяки постійним роздумам та спостережливості, Ежені, яку нещастя і досвід останніх років навчили все відгадувати, знала, що голова жадав її смерті, щоб стати власником величезного багатства, збільшеного ще й спадщиною дядька-нотаря та дядька-абата, котрих Богові заманулося покликати до себе. Бідна затворниця жаліла пана де Бонфона. Провидіння помстилося за неї на чоловікові, який через свої розрахунки ганебно байдуже ставився до неї; він вважав, що найпевніша гарантія збереження багатства – потурання безнадійній пристрасті Ежені. Дати життя дитині – чи не означало це вбити надії егоїзму, радощі марнолюбства, які плекав голова? І Бог кинув купи золота своїй байдужій до золота полонянці, яка прагнула до неба і жила, благочестива й добра, святими думками, потай не перестаючи допомагати нещасним.

Пані де Бонфон овдовіла в тридцять шість років, маючи вісімсот тисяч ліврів ренти. Вона була ще гарна, але так, як буває гарною жінка під сорок років. Обличчя в неї – біле, свіже, спокійне. Голос м’який і стриманий, манери прості. В ній – усі шляхетні риси страждання, вся святість людини, яка не забруднила своєї душі, стикаючись із світом, а водночас і сухість старої діви та дріб’язкові звички замкненого провінційного життя. Незважаючи на свої вісімсот тисяч ліврів ренти, вона живе так, як жила колись бідна Ежені Гранде, запалюючи вогонь у своїй кімнаті тільки в ті дні, в які її батько дозволяв запалювати камін у залі, і перестає топити відповідно до правил, котрі були в дні її молодості. Вона завжди одягнена так, як одягалася її мати. Сомюрський будинок, без сонця, без тепла, завжди в затінку, оповитий смутком, – такий прообраз її життя. Вона старанно збирає свої прибутки і, мабуть, могла б здатися дріб’язково ощадливою, коли б не спростовувала лихослів’я благородним використанням свого багатства. Засновувані нею богоугодні доброчинні заклади, притулок для старих і християнські школи для дітей, багата публічна бібліотека щороку свідчать проти скнарості, в якій її дехто звинувачує. Сомюрські церкви завдячують їй численними оздобами.