Етюди про звичаї

Страница 125 из 128

Оноре де Бальзак

– Погляньте-но, Дервілю, – мовив до супутника Годешаль, – оце стариган! Хіба не схожий він на одну з тих кумедних дерев’яних почвар, що їх привозять із Німеччини? І це створіння живе, воно, може, навіть щасливе!

Дервіль вийняв лорнет, поглянув на сердегу і, не стримавшись від здивованого жесту, сказав:

– Друже мій, цей старий – ціла поема, або, як кажуть романтики, справжня драма. Ви пам’ятаєте графиню Ферро?

– Звичайно. Вельми розумна і мила дама, хіба що надто побожна.

– Цей старезний мешканець Бісетра – її законний чоловік, граф Шабер, колишній полковник; це вона, поза всяким сумнівом, запроторила його сюди. І якщо він живе тут, а не у власному будинку, то тільки тому, що нагадав чарівній графині Ферро: він купив її на вулиці, як купують фіакр. Ніколи не забуду того погляду тигриці, яким вона тоді на нього подивилася.

Після такого вступу в Годешаля пробудилася цікавість, і Дервіль розказав йому історію, що її ми розповіли вище.

Через два дні, в понеділок, друзі повертались до Парижа, і, коли проминали Бісетр, Дервіль запропонував Годешалеві навідати полковника Шабера.

Проїхавши чималий шмат дороги, вони побачили старого – той сидів на пеньку і костуром креслив на піску якісь візерунки. Приглянувшись до нього, друзі зрозуміли, що він уже поснідав і, безперечно, не в своєму притулку.

– Доброго дня, полковнику Шабер, – привітався до нього Дервіль.

– Не Шабер! Не Шабер! Мене звати Іакінф! – відповів старий. – Я тепер не людина, а номер сто шістдесят четвертий, сьома палата, – додав він, дивлячись на Дервіля з тривогою й страхом; так лякаються тільки діти та старі люди. – Ви прийшли подивитись на засудженого до смерті? – мовив він за якусь мить. – Він не жонатий! Він щасливий.

– Бідолаха! – сказав Годешаль. – Може, вам потрібні гроші на тютюн?

Полковник із наївною жадібністю паризького хлоп’яка простяг руку спершу Дервілеві, тоді Годешалеві, і ті дали йому двадцять франків; він подякував безтямним поглядом, сказавши:

– Молодчаги, хлопці!

Прибрав войовничої постави, націлився в них костуром і, усміхаючись, вигукнув:

– Вогонь з обох гармат! Слава Наполеонові!

І намалював костуром у повітрі якийсь химерний закрут.

– Через свою рану він геть утратив розум, – сказав Дервіль.

– Це він утратив розум? – озвався ще один старезний мешканець Бісетра, що спостерігав цю сцену. – Овва! Буває, не знаєш, на якій козі до нього й під’їхати. Цей старий плутько – справжній філософ і несусвітний вигадник! Та сьогодні він справив понеділок – що поробиш? Він живе в Бісетрі з тисяча вісімсот двадцятого року, пане. Того року проїздив тут прусський оціфер; його коляска їхала нагору до Вільжюїфа, а він ішов пішки. Я та Іакінф під ту годину сиділи край дороги. Офіцер теревенив зі своїм супутником, росіянином, таким же грубіяном, як і він. Побачили вони Іакінфа й вирішили пожартувати з нього. От пруссак і каже: "Цей старий стрілець воював іще, мабуть, під Росбахом". А Іакінф у відповідь: "Для цього я був іще замалий, зате мені довелося воювати під Йєною". Пруссак – ані пари з вуст і вмить ушився.

– Оце доля! – вигукнув Дервіль. – Вийти з притулку для сиріт, бути приреченим на смерть у притулку для старих, а в проміжку допомагати Наполеонові підкоряти Єгипет та Європу… – Дервіль замовк. – Знаєте, друже, – сказав він за якусь хвилину, – представники трьох професій у нашому суспільстві – лікар, священик і юрист – не можуть поважати людей. Вони і вбираються в чорне – це, либонь, жалоба по всіх чеснотах та ілюзіях. Але найбільший серед них нещасливець – це повірений. Коли людина звертається до священика, її спонукують до цього каяття, муки совісті, віра; такі почуття облагороджують, підносять і її душу, і душу посередника, чиї обов’язки якоюсь мірою навіть приємні – адже він дає розгрішення, він указує шлях, він умиротворює. А ми, повірені, стикаємося з одними й тими самими ницими почуттями, і ці почуття годі змінити; наші контори – ями для нечистот, що їх неможливо випорожнити. Чого я тільки не надивився, справляючи свої обов’язки! Я бачив, як на горищі вмирав зубожілий батько; його відцуралися дві дочки, а він же дав їм вісімдесят тисяч ліврів річної ренти! Бачив, як палили духівниці, бачив, як матері розоряли своїх дітей, як чоловіки обкрадали дружин, як дружини поволі вбивали чоловіків, користаючись з їхнього кохання, щоб довести їх до божевілля чи до недоумкуватості, а самим утішатися з полюбовником. Я бачив жінок, які прищеплювали своїм дітям такі звички, що приводили їх до неминучої загибелі, – щоб забезпечити маєтністю незаконну дитину. Мені незмога розповісти про все, що я бачив, бо я був свідком злочинів, проти яких правосуддя безсиле. Як по правді, то всі страхіття, що їх описують автори романів, – ніщо порівняно з дійсністю. Ви теж побачите все це; що ж до мене, то я вирішив оселитися з дружиною в селі. Париж мене жахає.

– Я уже встиг надивитись на все це, працюючи з Дерошем, – відповів Годешаль.

Париж, лютий-березень 1832 р.

ПРИМІТКИ

Гобсек

"De viris illustribus" ("Про видатних мужів") – книга римського історика Корнелія Непота (І ст. до н.е.), яка складається головним чином з біографій полководців; була посібником для вивчення латинської мови в школах.

Талейран Шарль Моріс, князь (1754–1838) – політичний і державний діяч Франції, міністр закордонних справ у 1797–1799 рр. за часів Директорії і в 1799–1807 рр. у період Консульства та імперії Наполеона І.

Метсю Габрієль (бл. 1630–1667) – нідерландський художник-жанрист.

… за прикладом Фонтенеля… – натяк на надзвичайно врівноважений характер французького письменника Бернара Ле Бов’є де Фонтенеля (1657–1757), автора оперних лібрето, галантних віршів і пасторалей.

Шкіряна Панчоха… – Мається на увазі прізвисько мисливця Натті Бумпо, героя серії романів американського письменника Фенімора Купера (1789–1851).

Він знав адмірала Сімеза, пана де Лаллі… – Бальзак називає імена військових і політичних діячів Франції, Англії, Індії періоду боротьби між Англією та Францією за владу в Індії (50–60-х рр. XVIII ст.). Серед них наведено також імена літературних персонажів Бальзака (Кергарует, де Портандюер та ін.).