Мілета та Потідеї. Були захоплені в полон і брати Філіппа Аррідей та Менелай. їх привезли в Македонію і там за наказом царя привселюдно стратили — на страх всім македонським вельможам. Як цар вчинив за зраду із своїми братами, так на випадок чого буде вчинено з кожним із знатних і можних.
Повернувшись до Пелли, Філіпп гучно відсвяткував перемогу над Олінфом — небезпечний противник Македонії перестав існувати. Віднині ніхто не міг протистояти Македонії — після взяття Олінфа про політичну незалежність халкідських міст не могло бути й мови. За велінням Філіппа частину мешканців Халкідіки переселили до Фракії, де й було засновано кілька колоній. На звільнені місця в Хал-кідіку Філіпп велів поселити македонських колоністів, щоб зменшити вплив греків на морському березі. В результаті перемоги Македонія збагатилася десятками тисяч рабів, яких відправили в македонські господарства, а сам Філіпп міцно утвердився в Греції.
І все ж для повної перемоги ще потрібно було взяти Афіни.
Третя філіппіка Демосфена
Для Олімпіади настали чорні дні. А як вона просила богів — щодень і щоночі,— аби проклятий македонець навіки щез під Олінфом!
"Під Мефоною зрадливець втратив око, хай під Олінфом втратить голову,— прохала цариця богів у якомусь тремтливому і гарячому маренні-збудженні.— Тільки зі смертю Філіппа запанує у світі справедливість і буде мені добре із сином моїм царювати... О боги, пошліть Олій фу побіду, бо надто вознісся невірний Філіпп! Хай щезне він, як щезає учорашній сніг!"
Не щез... Боги не прислухалися до її палких молитов — під Олінфом Філіпп не втратив голови і додому повернувся в ореолі ще однієї перемоги. Кілька днів і ночей Пелла гучно святкувала та славословила свого царя, якому як раніше, так і тепер незмінно покровительствували боги — і македонські, і грецькі. Коли Олімпіада прохала небожителів, щоб чоловік не повернувся з поля битви, то відчувала: з'явиться! Попри все з'явиться. Бо щасливець! Повернеться, як до того повертався з усіх своїх походів і битв, чим і отруїть її подальше життя. Якщо й зовсім його не погубить. Бо вона йому, здається, почала заважати. Особливо своїми докорами та звинуваченнями у зраді. Ось він і повернувся, щоб укоротити їй віку,— в цьому вона не сумнівалася й на мить. То, може, краще буде, якщо вона йому вкоротить віку? Своє життя завжди дорожче. Навіть за життя чоловіка. Крім того, він стає просто небезпечним для неї. Аби здихатись її, нелюбої своєї епірської дружини, Філіпп ладен на все...
Втрачала сон, бо в кожному шерхоті вчувалися убивці, підіслані ним, всемогутнім царем, улюбленцем богів. Все-державне гульбище на чолі з самим царем не втихало кілька днів і ночей. А на сторожі царства, як завжди, в подібних випадках залишався постійно тверезий ворог її Антіпатр, найдосвідченіший і найвпливовіший радник Філіппа, його тверда права рука. А з батьком на тих гульках і син був. Причарував його Філіпп за час походу до Олінфа та його штурму, перетягнув Александра на свій бік. І син вже до неї забігав лише зрідка, на мить-другу, аби відбути своє. Засмаглий, якийсь чужий, ніби геть уже дорослий. До всього ж став нестерпно впертим. Вже не слухав її покірно, як раніше, бо — подумати тільки! — вже уявляв себе царем. І навіть з нею, матір'ю і царицею, не збирався ділитися майбутньою своєю монаршою владою. Це вона бачила по його холодних очах. Гм... Не чекала такого від рідного сина. А втім, влада є влада, і нею ніхто не хоче ділитися. Навіть рідні з рідними. Бо за владу навіть рідні знищують рідних. Хоча... ні, ні, на рідну матір свою Александр руки не підніме. Це вона теж відчула. Хоч і холодний він, і жорстокий, але рідну матір захистить. Проте ще один-два таких походи — і Александр остаточно перейде на бік батька. Бо що вона йому дасть? А Філіпп все може дати. Ні, Філіппу треба щезнути з цього світу. Хай не гніваються на неї боги за помисли її лихі й недобрі, але доти, доки Філіпп у цьому світі,— не матиме вона ані царства, ані спокою, ані, можливо, й самого життя. Як не міркуй, як не крути, а буде таки краще, якщо він щезне з цього світу раніше, аніж вона. Буде краще, якщо не він її, а вона його... Ну, скажімо, випередить... Ось тільки хто їй допоможе, на кого, надійного, обіпертися? У руках Філіппа вся Македонія і добра половина Греції. Це сьогодні. А завтра він може захопити увесь світ. Вже сьогодні його прибічники орудують у всіх грецьких містах. Бо Філіпп ніколи не шкодував для них золота — тож найманці служать йому вірно. Але Демосфена, великого грека і найбільшого, найзатятішого противника Македонії, Філіппу так і не вдалося купити. Виходить, і царське золото не всесильне? Слава богам, що є такі люди, як Демосфен. Але чи зуміє він підняти Афіни проти Македонії? Як доходили до неї вісті, в Афінах після взяття Філіппом Олінфа загострилася боротьба тих, хто був за Філіппа, і тих, хто виступав проти нього. Поки що боротьба не принесла переваги ні тим, ні тим. Оскільки скарбниця була порожньою, Афіни вирішили запропонувати Філіппу мир — бодай недовгий, але перепочинок, щоб з урахуванням минулих помилок підготуватися до нових битв.
Все зваживши, Філіпп прийняв афінських послів, <вимо-лювачів миру. В основному то були прихильники Македонії, багатьох з них Філіпп і раніше щедро нагороджував за вірну службу — не поскупився й цього разу. А що вже наобіцяв їм! Посли повернулися в березні 346 року в Афіни, зачаровані македонським царем. Виступаючи в Народному Зібранні, вони навперебій прикрашували свої промови захопленими словами то про чарівну буцімто силу Філіппа, то про його мужню зовнішність, лагідність, сердечність та дотепність в розмові, щирість і навіть.богобоязли-вістьі Не македонський цар, тиран і варвар, руйнівник еллінської демократії і волі, а рідний батько усіх греків! І дарма Демосфен дорікав послам та їхнім довірливим слухачам, що вони займаються казочками і не хочуть бачити справжнього стану речей, дарма. До нього не прислухались, йому не повірили.
Особливо старався у вихвалянні тирана відомий оратор Есхін. Як послухаєш його, то виходить, що Філіпп і не ворог, і не загарбник, а ясне сонечко для Греції. За Есхіном стояла сильна промакедонська партія — цим він, на глибоке переконання Демосфена, був особливо небезпечним для Греції. Есхін та його прихильники, переконував афінян Демосфен, хочуть за допомогою Філіппа знищити (щоб покращити своє хистке становище) демократичний устрій Греції з його грошовою допомогою неімущим, податками на багатих тощо. І Демосфен невтомно переконував афінян: промакедонська партія хоче "обдурити і звести своїх власних співгромадян", бо кожний з тієї партії вже "завдав великої шкоди своїй батьківщині". Самого ж Есхіна Демосфен в пориві праведного гніву ким тільки привселюдно не називав: і безсовісним, і крохобором, і майданним крикуном, і жалюгідним писакою, і негідником від природи, і поганою та злостивою людиною. До того ж Есхін у Демосфена це — лисиця, справжня мавпа, що веде життя зайця, він також справжній злодюга, та ще й бого-ненависна людина.