У ті дні в місті тільки й згадувалося ім'я цариці — прибрала, мовляв, Олімпіада суперницю, щоб її син, а не Філіни став спадкоємцем трону. Шепотілися в закапелках, бо остерігалися донощиків. Тому вголос ніхто про те не зважувався говорити — та й доказів причетності цариці до смерті Філіни не було. Все у волі богів, їм видніше, кому який вік жити. А бовкнеш зайве, то й власного віку не дорахуєшся. Та й македонців нова цариця не любить, то краще триматися подалі від лиха.
І хоч покійниця за свого життя була дружиною царя, доки він з нею не розлучився заради Олімпіади, та все ж поховали Філіну тихо й непомітно. Тіло спалили, а бронзову урну з прахом приткнули десь на околиці некрополя. Державні особи участі в похоронах не брали — цар охолов до фессалійки давно, царицею її ніколи не проголошував, а коханок у нього вистачало. До того ж Пелла вже мала царицю Олімпіаду, а тому приділяти увагу колишній коханці її царственого мужа не зовсім і безпечно.
Розкішний палац, подарований свого часу Філіппом фессалійці, спорожнів — у покійниці не виявилося в Пеллі рідні чи інших спадкоємців. Слуг та рабів (а вони свого часу були подаровані фессалійці царем) з наказу намісника Антіпатра повернули державі як її особисту власність. Палац зачинили, позамикали всі двері і поставили варту. Приїде цар, він і вирішить, як бути з палацом.
Цар приїхав.
Олімпіада чекала Філіппа з внутрішнім неспокоєм, який намагалася загнати вглиб душі: як цар сприйме звістку про раптову смерть своєї колишньої дружини? Ніде правди діти, після одруження з Олімпіадою і проголошення її царицею Філіпп частенько — щоправда, після доброго застілля — опинявся в постелі жагучої й палкої фессалійки, котра була і щедрою, і жадібною до любові — цим вона і манила до себе царя.
Філіна сама себе прирекла на смерть і сама собі винесла присуд. Прирекла тими словами, яких до кінця свого віку не могла б забути цариця Олімпіада: "Я хоч і царська коханка, але спадкоємцем царя стане мій син, бо він старший у Філіппа!" І тому Філіна мусила піти з цього світу. І, зрештою, пішла.
Все було зроблено аж надто просто. Люди Олімпіади підкупили покоївку Філіни, рабиню, пообіцявши їй волю, якщо вона підсипле у їжу своїй господині сірий порошок. Всього тільки щіпку сірого порошку і — воля. Ну хто з рабів відмовиться від волі, коли її продають так дешево? А вранці, переконавшись, що Філіна мертва, задушили її убивцю, рабиню-покоївку,— це теж було передбачено
зарані. Отож рабиня й отримала обіцяну волю, щоправда, на тому світі.
Спершу Олімпіада вирішила піти на похорони — щоб одвести од себе підозру, та вчасно схаменулася. Вона, цариця, піде ховати якусь там коханку свого чоловіка? Це вже занадто! З неї ж і сміятимуться. Коханок у Філіппа було й буде — не бігатиме ж вона по їхніх похоронах — щоб вони всі на той світ пішли!
Але сина покійної ("Тепер уже назавжди покійної!" — мстиво думала) суперниці, її малого Аррідея, вирішила забрати. По-перше: у покійної не було рідні, а по-друге: мало що може в житті трапитись. Аррідей все ж таки син (хоч і побічний) царя Філіппа. Раптом її вороги викрадуть Аррідея і згодом, як виросте, нацькують його на македонський трон? І свої подібне можуть утнути, особливо знать Верхньої Македонії, яка й досі мріє про самостійність і має зуба на Філіппа, що відібрав у неї ту самостійність. А фракійці, пеонійці, іллірійці, не кажучи вже про греків, теж можуть використати Аррідея в своїх цілях — ворогів у Філіппа пребагато. Ні, розумніше й обачніше, й безпечніше тримати Аррідея у своєму гінекеї під надійною охороною і наглядом. А там — видно буде. Та й" Філіппу буде приємно, що вона потурбувалася про його сина, як про свого... Оцінить...
Все зваживши, Олімпіада забрала сина покійної Філіни.
І зробила це в такий час, коли на вулицях Пелли було особливо людно. І всі бачили, як вона, цариця Македонії, в супроводі двох рабинь та загону ефебів, ставши вище жіночих чварів, вела до себе в дім сина своєї суперниці, котрий так рано осиротів. Йшла спокійно і рівно, нарочито вбрана просто, але гарно.
Велична і горда цариця неспішно вела за руку малого сина Філіни, і всі те бачили, і схвально кивали добрій цариці... Малий Аррідей, шморгаючи носом, плакав (його матір, завжди веселу і добру, чомусь теперь холодну і закляклу, зжер страшний вогонь), і цариця сама — те всі бачили — витирала малому сльози. І ніжно гладила його по чорнявій голівці...
— Не плач, сину,— лагідно заспокоювала.— Я тебе догляну як рідна мати. Виростеш з моїм сином, з Александром, ви ж єдинокровні брати. А батько-цар приїде, гостинця привезе...
Батько-н.ар приїхав, але гостинця Аррідею чомусь не привіз.
Олімпіада все ще чекала царя з внутрішнім неспокоєм: як Філіпп зустріне звістку про раптову смерть Філіни?
5 в. чемегис 129
Але філіпп тільки поглянув на царицю (щоправда, якось дивно, ніби здивовано, наче вперше побачяв свою жону), а тоді сказав:
— Померла Філіна, то й померла. Всі, зрештою, помирають. Та й не до Філіни мені зараз, коли Македонія стоїть на порозі нових звершень.
Олімпіада вдячно і водночас набожно подивилась на нього і сказала з розчуленням у голосі:
— Сина твого Аррідея, хоч він і незаконно народжений, але я, клянуся богами, а найперше незрівнянною ясноликою Герою, догляну як рідного. Твій син — мій син.
— Дякую, люба.— О, як він у ту мить хотів бути ґречним і вишуканим! І коли хотів, то й був ним.— Я не забуду твоєї доброти!
— А я твоєї, мій любий, мій єдиний царствений муже. В його світлих очах було стільки доброти, що Олімпіада
заспокоїлась, притулилась лицем до його лиця, відчуваючи щокою шовковисту м'якість його русявої борідки, і глибоко та полегшено перевела подих, бо здалося, що нарешті — нарешті! — всі непорозуміння залишилися позаду, а попереду у них тільки злагода і любов.
І знову, як і після весілля, у них були безсонні ночі, щедрі на любов і взаємні пестощі, і обоє вони почували себе щасливими і молодими. І тоді ж — з великої любові й щастя — зачали вони свою другу й останню дитину.
Священна війна
Священні війни в Греції — хоч і називалися священними, але по суті своїй ніколи не мали релігійного забарвлення — породжувалися соціально-економічними причинами. А для того, хто бажав втрутитись у грецькі справи, вони були чи не найзручнішим приводом.