Того ранку на молоду востаннє наділи весільне покривало, вона востаннє вийшла в ньому до гостей у супроводі мужа свого. У пишно прибраній залі, де столи знову гнулися від яств та вин і де гості з нетерпінням позиркували на ті яства, під співи пісень з молодої вже назавжди зняли весільне покривало, котре вона врочисто піднесла в дарунок цариці богів, повелительці хмар і бур, блискавок і грому, знаменитій жоні батька богів та людей Зевса, що завжди посилає людям врожаї, незрівнянній богині Гері. Даруючи цариці богів своє весільне покривало, молода просила Геру послати їй сімейне щастя, допомогти стати зразковою жоною мужу своєму, доброю господинею його царського дому.
Гості, вітаючи молоде подружжя, навперебій підносили йому багаті та щедрі дари, які слуги складали у великі скрині, оздоблені золотом та сріблом.
А ще через день, теж вранці, Філіпп, як і велить звичай предків, помолився і разом з молодою жоною своєю здійснив богам жертви.
— Прохаю вас, домашні боги: прийміть мою жону і царицю царства мого, навчіть її всьому, шо треба знати й уміти жінці в заміжжі.
Обоє вони були раді; Олімпіада, що нарешті позбулася свого принизливого становища при дворі дядька-царя в Епірі. І не просто позбулася, а вийшла заміж за царя і сама стала царицею.
Філіпп теж був радий. Олімпіада подобалась йому. Водночас цей шлюб відповідав і політичним цілям: нарешті Македонія отримала обраницю не просту, а царської крові! Хоч дітей від перших дружин Філіппа і зараховували до знаті (дружини ті були простого походження), але спадкоємцями македонського престолу вони не могли стати. А після одруження з Олімпіадою і проголошення її царицею попередні дружини Філіппа ставали просто його наложницями, законною жоною була віднині тільки Олімпіада.
Вони подобались одне одному, адже в обох характери сильні, самолюбиві, обоє мріяли про необмежену владу і панування над іншими народами, тож у всьому підходили одне одному. Ночі минали в пестощах. А в любові цнотлива і соромлива на вигляд Олімпіада виявилася пристрасною, дещо навіть, як для жінки її звання, аж грубуватою, далеко не цнотливою у поводженні. Це Філіппу теж подобалось, бо сам такий був — грубувато-нахабний, безсоромний, а моральних рамок чи пристойностей ніколи не визнавав. Навіть в інтимі. Олімпіада пестила його ночами гаряче, рвійно, ненаситно, вимагаючи і від нього таких же гарячих, рвійних і ненаситних пестощів.
— Ти ж мій... мій... єдиний... жаданий... незрівнянний,— шепотіла вона в солодкому й хмільному маренні, в нуртуючій, жагучій пристрасті зближення.
Філіппу теж здавалося, що й вона у нього єдина, незрівнянна, жадана, що, крім неї, більше й жінок немає у світі білому.
То було їхнє недовге, як час покаже, подружнє щастя, були злагода і мир, за якими досить швидко почнуться чвари, і він збайдужіє до неї, а вона його люто зненавидить. Але перші свої спільні ночі вони-не спали, ще і ще впиваючись щастям, поринаючи на дно солодкої, очманілої зваби-прірви...
І пили вино, змішане з медом диких бджіл
Непомітно минув перший місяць їхнього спільного життя, Філіпп не залишав її саму ні на день. Завжди разом і тільки разом — дні і ночі. О, як він умів бути чарівливим та ввічливим, що, між іншим, не заважало йому бути ще й брутальним та цинічним — такий він уже вдався, македонський цар! Всі дні проводив тільки з нею і тільки на неї дивився теплими, усміхненими очима, закоханими, світлими і такими добрими очима. Він був жадібним до неї і часто ночами не давав їй спати до ранку, вимагаючи любові й любові, і Олімпіада, щасливо втомлена і щасливо знемо-жена, засинала під ранок на якусь там часинку, а прокидалася, як ніколи, свіжою та бадьорою. І ледве розплющувала очі, як уже чувся його лагідний, ніжний голос:
— Доброго ранку, моя люба царице.
Так тривало до місяця анфестеріона *, до одинадцятого його дня, коли починалося велике свято Анфестерій ** — повернення весни, квітів і нового вина.
Перший день Анфестерій називався "Бочки" — день, коли відкривали великі глиняні глечики, пробували вино нового урожаю і розливали його для продажу. І починався він врочистим жертвоприношенням у колі сім'ї та святковим обідом. Другий день називався "Кухлі" — найвеселі-ший день Анфестерій. Увечері при світлі факелів у Пеллі, як і в більшості грецьких міст, здійснювалися святкові церемонії. Вели їх цар з царицею — македонські царі завжди брали участь у всіх виставах і грищах нарівні із своїми підданими. Олімпіада ще в Епірі уподобала різні, здебільшого релігійні, церемонії та процесії, тож у Пеллі не втрачала нагоди пройтися вулицями у збудженому натовпі. Щодо Філіппа то він взагалі любив будь-яке свято, що неодмінно закінчувалося гульками, і ніколи — якщо тільки не воював чи не ходив куди походом — не пропускав нагоди погуляти. Тож обоє вони почувалися на святах як у рідній стихії. Особливо подобались Олімпіаді сцени, коли під звуки флейт і тимпанів проносились у вакха-нічному танку німфи і менади, яких переслідували Пан із сатирами. На ослах їхали бородаті сілени, мелодійно заливалися дзвоники, лунали пісні, там і тут люд пускався в танок...
* Анфестеріон — лютий — березень. і:* Анфестерії— (грецьк.) від "анфе" — квіти.
Процесія прямувала в міський театр, де учасників свят чекали накриті столи. Там і починався бенкет кухлів. За звичаєм, їжу кожний приносив з собою, здебільшого то були довгі хлібці, намащені гострим соусом. Коли вгамовували перший голод, починалися змагання. Всі зводились і високо піднімали кухлі з вином. І як тільки звучала труба, кожний намагався якомога швидше спорожнити свій — переможець отримував загальне схвалення і бурдюк вина. Лунали сміх і жарти. Але такого пияка, як цар Філіпп, ніхто не міг перевершити. Цар кілька разів оголошу-
вався переможцем, і біля нього виросла ціла гора бурдюків з вином, яким тут же владика і пригощав підданих. А ті на всі лади вихваляли свого повелителя.
З театру розходились під ранок з піснями й галасом. Під звуки флейт і тимпанів веселі, хмільні процесії ходили зі смолоскипами по місту, нікому не даючи спати.
Так і минув місяць після весілля. А тоді в один день все чомусь різко змінилося. Філіпп наче занудьгував від постійного, цілодобового щастя, відчуваючи якийсь щемний неспокій в душі, з дещо винуватими нотками в голосі казав дружині: