— Не бачу, щоб я коли-небудь скористалася словом "самопожертва", — сказала Емма. — У жодній із моїх кмітливих відповідей, моїх делікатних відмов немає й натяку на те, що я жертвую собою. Маю таке відчуття, що для мого щастя він не потрібен. Тим краще. І не треба переконувати себе, що в мене сильніші почуття, ніж насправді. Я закохана якраз достатньою мірою. І слава Богу, що не більше.
У цілому, вона була так само задоволеною і своїми уявленнями про його почуття.
— Щодо нього, то він, безперечно, закоханий дуже сильно — все свідчить про це — він дійсно дуже, дуже сильно кохає! А якщо, коли Френк Черчілль повернеться, його любов до мене не зміниться, то мені треба бути на сторожі, щоб не заохочувати його почуттів. Якщо вчиню інакше, то це буде вкрай нерозважливо, оскільки я вже все вирішила. Не думаю, що йому здалося, наче я заохочувала його раніше. Ні, він не був би таким нещасним, якби вірив, що я хоч трохи розділяю його почуття. Здалося б йому, що його заохочують, то при розставанні він би виглядав і говорив по-іншому. Це якщо виходити з припущення, що його любов до мене триватиме; але ж я не знаю — триватиме вона чи ні. Мені здається, що Френк — не зовсім та людина, і не слід узагалі розраховувати на сталість чи твердість його вдачі. Його почуття — щирі, але дозволю собі взяти під сумнів їх незмінність. Коротше кажучи, з якого боку не поглянь на цю проблему, я вдячна долі, що моє щастя не надто залежить од усього цього. Мине небагато часу — і я знову почуватимуся прекрасно, а незабаром усе це взагалі минеться. Кажуть-бо люди: любиш тільки раз у житті, тож можна буде вважати, що я дешево відбулася.
Коли місіс Вестон отримала від нього листа, то Емма прочитала його дуже уважно; причому ті задоволення і захват, з якими вона це зробила, змусили її взяти під сумнів свої власні почуття й переконатися, що недооцінила їхню силу. Це був довгий, у гарному стилі написаний лист, де змальовувались особливості його мандрівки та його вражень, висловлювалися такі природні й варті всілякої поваги почуття як вдячність, пошана і любов, а також жваво й детально описувалися краєвиди дальні та ближні, що він їх вважав вартими уваги. Там не було нещирих квітчастих вибачень і висловів турботи; це була мова непідробних почуттів до місіс Вестон; про перехід від Гайбері до Енскума, про відмінність між цими місцевостями в деяких фундаментальних поглядах на життя йшлося якраз достатньо, щоб показати, наскільки гостро вони відчувались, і що про них можна було розповісти набагато більше, якби не обмеження, зумовлені правилами пристойності. Не бракувало у листі й шарму її власного імені. Ймення міс Вудхаус з'являлося не один раз і завжди у зв'язку з чимось приємним — або з похвалою її смаку, або зі згадкою про щось нею сказане; і коли воно потрапило їй на очі востаннє, то вона — попри пишний вінок, сплетений із люб'язностей і галантних виразів — змогла-таки розгледіти результат свого впливу й віддати належне можливо найбільшому компліментові на свою адресу. У незаповнений простір у нижньому куточку листа були втиснуті ось такі слова: "Як вам відомо, у вівторок я не мав жодної вільної хвилини, щоб попрощатися з гарненькою подругою міс Вудхаус. Будь ласка, передайте їй мої вибачення та моє "до побачення"". Емма не сумнівалася, що це призначалося саме їй. Гаррієт згадувалася лише як її подруга. Повідана ним інформація стосовно перспектив ув Енскумі була не кращою й не гіршою, ніж очікувалося: місіс Черчілль поволі одужувала, а він не смів навіть здогадно визначити час свого наступного приїзду до Рендоллза.
Яким би приємним і підбадьорливим не був цей лист у матеріальній своїй частині, Емма, проте, відчула, склавши і повернувши його місіс Вестон, що в частині емоційній він зовсім не додав її почуттям ніякого сердечного тепла, і що так само, як і раніше, вона цілком здатна обійтися без його автора, а йому доведеться привчитись обходитися без неї. Її наміри не змінилися. Навпаки, їй додалося рішучості відмовити йому, бо в неї виник план подальшої розради й ощасливлення Френка Черчілля. Його згадка про Гаррієт і ті слова, в які цю згадку було вбрано — "гарненька подруга" — підказала Еммі ідею про те, щоб Гаррієт стала її наступницею у Френкових уподобаннях. Чи є це таким уже й неможливим? Ні. Певна річ, Гаррієт значно поступається йому розумовими здібностями, але ж його надзвичайно вразила краса її обличчя та щиросерда простота її манер; вона ж — тільки виграє від його становища та його кревних зв'язків. Для Гаррієт таке знайомство було б дійсно захоплюючим та перспективним.
— Не слід мені про це думати, — сказала собі Емма. — Не слід на цьому зосереджуватись. Я вже знаю, наскільки небезпечно вдаватися до подібних міркувань. Але траплялись і дивовижніші речі; а коли ті взаємні почуття, що ми плекаємо їх нині, зникнуть, це стане засобом утвердження між нами тієї безкорисливої дружби, до якої вже тепер я починаю прагнути з великим задоволенням.
Це було гарно — мати про запас утіху для Гаррієт, хоча мудріше було б не дозволяти своїй фантазії торкатися цієї теми надто часто, бо в цьому відношенні небезпека була не за горами. Так само, як заручини містера Елтона поступились у гайберійських плітках місцем приїзду Френка Черчілля, так само, як перша тема була цілком поглинута другою, так і тепер — відомості про справи містера Елтона набували форми надзвичайно цікавої: був призначений день його вінчання. Незабаром він знову з'явиться серед них — містер Елтон із молодою дружиною. Не встигли вдосталь наговоритися про перший лист із Енскума, як у всіх на вустах були "містер Елтон із молодою дружиною", а про Френка Черчілля забули. Від цих слів Еммі стало погано. Цілих три тижні вона щасливим чином була позбавлена містера Елтона і сподівалася, що останнім часом душевний стан Гаррієт поступово поліпшувався. Принаймні під час підготовки до балу, що його організовували Вестони, на все інше зверталося мало уваги; але тепер стало надто очевидним, що Гаррієт іще не досягла того стану самовладання, який би здатен був протистояти реальному наближенню неминучого: нова карета, дзеленчання дзвіночків і все таке інше.