Розділ 4
Невдовзі Гаррієт Сміт зробилась у Гартфілді своєю. Всі питання Емма звикла вирішувати швидко і не вагаючись, тому вона не витрачала марно часу на запрошення, заохочення та умовляння приходити якомога частіше; чим більше вони дізнавались одна про одну, тим міцнішою ставала їхня взаємна симпатія. Ще на початку знайомства Емма відчула, що міс Сміт може бути дуже приємною компаньйонкою в піших прогулянках. Із цього погляду відсутність місіс Вестон була серйозною втратою. Її батько ніколи не заходив за чагарникові насадження, і тому їхньої ближньої чи дальньої межі цілком вистачало для тривалої чи — в залежності від пори року — нетривалої прогулянки. Після того ж, як міс Тейлор вийшла заміж, Еммі стало бракувати моціону. Якось вона відважилася сходити сама до Рендоллза, але це їй не сподобалося, і тому Гаррієт Сміт, яку вона могла покликати на прогулянку будь-коли, видавалася їй цінним здобутком. Чим більше Емма бачилася з міс Сміт, тим більше та подобалася їй у всіх інших відношеннях і тим більше вона впевнювалась у всіх своїх добрих задумах.
Так, Гаррієт не була надто розумною, проте мала лагідний, поступливий і схильний до вдячності характер. Вона не знала, що таке марнославство і воліла радше користуватися порадами тих, кого шанувала. Дуже зворушливою була її симпатія до Емми, виявлена у перші ж дні їхнього знайомства, а схильність до гарного товариства і здатність розрізняти елегантне та розумне демонструвала присутність смаку, хоча на глибину розуміння сутності речей очікувати не доводилося. Загалом же Емма була абсолютно переконаною, що Гаррієт Сміт — це саме та юна подруга, якої вона прагнула і саме те, чого бракувало її домівці. Певна річ, що вона не зможе стати такою ж подругою, якою була місіс Вестон. Іншої такої не буде ніколи. Іншої такої вона і не бажала. То було щось зовсім відмінне — зовсім інше і несхоже почуття. Місіс Вестон була гідною пошани, основою якої були вдячність та любов, а Гаррієт вона любитиме як людину, котрій зможе принести користь. Місіс Вестон не потребувала нічого; Гаррієт — усього.
Її перші спроби бути корисною полягали в намаганні дізнатися, хто батьки Гаррієт, але дівчинка нічого не знала достеменно. Вона б радо розповіла все, що могла, але розпитування на цю тему були марними. Еммі доводилося лише здогадуватися — проте вона була абсолютно переконана, що змогла б дізнатися правди, якби опинилась у подібній ситуації сама. Гаррієт не відзначалася допитливістю. Вдовольняючись тим, що місіс Годдард вважала за потрібне їй говорити, та вірячи цьому, вона й не намагалася довідатися більше.
Цілком природно, що розмовляла вона в основному про місіс Годдард, про вчительок, про дівчаток та про шкільні справи в цілому, і коли б не її перебування у Мартінів на млинарській фермі в Донвелл-Еббі, то цим би і вичерпувалися теми її розмов. Але Мартіни займали її думки значною мірою; з ними Гаррієт провела два щасливі місяці й тепер залюбки розповідала про отриману під час відвідин насолоду, змальовуючи всі ті дива та побутові комфорти, які вона зустріла під час відвідин. Емма заохочувала її говірливість, захопившись цією картиною життя незнайомих людей. Їй подобалася та підліткова простодушність, з якою так екзальтовано розповідалося про те, що місіс Мартін має "аж дві вітальні — правда! Цілих дві вітальні; одна з них така ж велика, як і вітальня у місіс Годдард; а ще вона має старшу служницю, що прожила з нею двадцять п'ять років; а ще в них вісім корів, дві з яких — олдернійської породи, а одна невеличка — валлійської, така собі гарненька валлійська корівонька; а місіс Мартін казали, що дуже ту корівку люблять, і називали її моя корівонька] а ще у них в садку — чепурненький літній будиночок, де одного дня наступного року всі вони неодмінно питимуть чай: пречудовий літній будиночок, у якому вистачить місця дюжині людей".
Певний час це просто розважало і тішило Емму без будь-яких задніх думок; але коли вона пізнала цю родину краще, з'явилися зовсім інші почуття. Раніше вона мала хибне уявлення, що це були мати і дочка, син та його дружина, які всі жили разом. Але потім виявилося, що містер Мартін — одинак. А він посідав значне місце в розповідях і завжди згадувався з повагою, оскільки виявляв велику милість, зробивши те чи інше. Це означало, що молода місіс Мартін зовсім не була його дружиною. Емма виразно відчула небезпеку для своєї бідної маленької подруги, і ця небезпека крилася саме в гостинності та доброті Мартінів. Вона зрозуміла, що коли про Гаррієт не потурбуватися, то на ній назавжди доведеться поставити хрест.
Усвідомлення цього спонукало Емму до дії, і вона почала більше і докладніше розпитувати дівчинку; навмисне підводила її до розмов про містера Мартіна — і та говорила про нього з явною охотою. Гаррієт з готовністю розповідала, наскільки часто він брав участь у їхніх прогулянках місячними ночами та у вечірніх розвагах; при цьому вона не забувала згадати про його добродушність та ґречність. "Одного разу він об'їздив довкола аж три милі, щоб добути їй горіхів, бо вона сказала, що дуже їх полюбляє, — і у всьому іншому він був такий чемний! Якось увечері він спеціально привів до вітальні сина їхнього пастуха, щоб той для неї поспівав. Вона дуже любила співи. Він мав добру отару; і поки вона з ними перебувала, він отримав більше пропозицій продати вовну, ніж будь-хто в окрузі. На її думку, він користується загальною повагою. Матір та сестри дуже його люблять. Якось місіс Мартін сказали їй, зашарівшись, що кращого сина годі й бажати; і тому вона переконана, що коли він ожениться, то стане добрим чоловіком. Але не схоже на те, щоб вона дуже хотіла його одруження. Вона не надто цим переймається".
"Чудова робота, місіс Мартін! — подумала Емма. — Ви добре розумієте, чого прагнете".
А коли вона поїхала, то місіс Мартін виявили велику милість і прислали місіс Годдард чудову гуску: кращої місіс Годдард ніколи і не бачили. Якось у неділю місіс Годдард приготували цю гуску і запросили до вечері всіх трьох учительок — міс Неш, міс Прінс та міс Річардсон.
— Гадаю, що з містером Мартіном нема про що поговорити, окрім його власного бізнесу. Він, мабуть, не любить читати?