— Так, так,— задоволено мовив він.— Немає кращих ліків за валер'янові краплі.
Після обіду, коли всі ще сиділи за столом, прийшов капітан Шмаух. Він привітав "копенгагенців", потім дістав свіжу газету і сказав:
— Ну, хлопці, ви пішли на все! Підняли на ноги мало не половину узбережжя заради цього Джеккі. До речі, де він зараз?
— У Ганса, вашого небожа.
Капітан дав газету дорослим, хлопці їх оточили. Всі втупилися очима в Професорове звернення. Тільки автор не зрушив з місця, хоч йому найдужче в світі кортіло глянути, як виглядає його творіння.
Потім капітан показав велике оголошення кінотеатру "Маяк" про те, що Еміль і детективи виступатимуть на всіх сеансах протягом тижня і що всі гроші за перший день призначені Джеккі Байронові.
Поні була в захваті.
— Що ж мені вдягти? — схвильовано спитала вона.— Може, хай пришлють із Берліна мою нову сукню?
— Хіба це має якесь значення? — обурився Густав.
— Жахливо! — вигукнув Професор.— Скільки я про це думаю, то все мені здається, що ми матимемо вигляд блазнів.
— Іншої ради немає,— сказав Еміль.— Мета виправдовує засоби.
Поні підвелася.
— Ти куди? — спитала бабуся.
— Напишу додому. Про нову сукню.
— Сядь на місце,— звеліла бабуся.— І не втрачай глузду.— Тоді похитала скрушно головою і додала: — Часом жінки бувають аж надто дурні.
— А справді,— втрутився Густав.— Вона вже уявляє себе Гретою Гарбо10.
— Телепень! — буркнула Поні. Він удав, що не чує, і повів далі:
— Якби я був дівчиною, то з горя пішов би в монастир.
— А якби я була хлопцем,— відказала Поні,— то дала б тобі добряче по шиї.
Капітан Шмаух пішов до готелю, щоб побалакати з Джеккі. Але хлопець був не в готелі, а на тенісному корті, й капітан подибав туди. Хлопець бігав за м'ячами і подавав їх гравцям.
Грета Гарбо — відома американська кіноактриса.
Побачивши капітана, Джеккі радісно крикнув:
— Привіт, капітане!
— Привіт,— відповів старий Шмаух.— Можна хвилину з тобою поговорити?
Джеккі кинув одному гравцеві два м'ячі, підняв ще три, що попадали за кортом, а тоді сказав:
— На жаль, зараз я ніяк не можу. Ви бачите, я тут працюю. Одержую п'ятдесят пфенігів на годину. Треба ж якось жити, правда? А ледарів я терпіти не можу.
— Так, так. А коли ти закінчиш роботу?
— Не пізніш, як за годину. Якщо мене не затримають.
— Тоді за годину приходь до мене. Якщо тебе не затримають.
— Гаразд, капітане!
Джеккі знову кинувся підіймати м'ячі.
— Бувай, хлопче! — сказав капітан і подався додому.
Бабуся, Еміль і Поні пішли на прогулянку в ліс. То був прегарний ліс. Поміж деревами росли папороті, кущі дроку, суниці, чорниці, братки. А жимолость плелась аж до верховіття дерев.
Поні збирала квіти і трохи відстала.
— Чи ти регулярно пишеш мамі? — спитала бабуся в Еміля.
— Звичайно. Вона теж пише мені через день.
Вони посідали на траву. На березовій гілці гойдалася вівсянка, а на дорозі заклопотано походжали трясогузки.
— Я теж написала твоїй мамі,— сказала бабуся.— З Копенгагена.— Вона стежила очима за жуком, що сидів на стеблині, потім розправив крила й полетів геть.— Чи тобі до вподоби обер-вахмістр Єшке, мій хлопчику?
Еміль злякано звів очі.
— Хіба ти про це знаєш?
— Невже ти проти, щоб моя дочка питала в мене, чи виходити їй знову заміж?
— Та вже давно вирішено, що вони поберуться.
— Нічого не вирішено,— заперечила бабуся.— Нічого не вирішено.
Аж тут прибігла Поні, показала свій букет і оголосила:
— Здається, я хочу стати садівницею.
— Про мене,— відказала бабуся,— про мене, ставай садівницею. Минулого тижня ти хотіла стати медсестрою. Два тижні тому — провізором. Вигадуй іще, моя люба, вигадуй! Я тільки не дозволяю тобі стати пожежником.
— Як важко знайти собі фах до вподоби,— зітхнула Поні.— Якби я могла купити літака, то стала б пілотом.
— А якби в твоєї бабусі були колеса, вона стала б автобусом,— посміхнулася старенька.— Віднеси-но мерщій квіти додому і постав їх. у вазу. Ну ж бо, прегарна садівнице!
Та Поні зовсім не збиралася йти з лісу.
— Іди! — наказала бабуся.— У нас із Емілем серйозна розмова.
— Страшенно люблю серйозні розмови,— запевнила Поні.
Бабуся суворо подивилася на онуку. Поні знизала плечима й продекламувала:
— Йоганна йде і не повернеться ніколи! І пішла.
Еміль довго мовчав, дослухаючись, як уже десь далеко співає Поні. Тоді він спитав:
— А чому це ще не остаточно вирішено?
—*■ Не знаю. Ну, то чи подобається тобі той жандарм?
— Я не можу сказати нічого поганого. Ми вже говоримо один одному "ти", я кажу йому "Генріх". Але головне, що він подобається мамі.
— Авжеж,— погодилася бабуся.— Тільки мені здається що саме це тобі й неприємно. Не заперечуй! Коли маєш такого чудового, відданого сина, як ти, то чоловік не потрібен. Так тобі здається.
— Трохи правди в цьому є,— визнав Еміль.— Але у тебе це вийшло якось надто гостро.
— Так і треба, хлопче, так і треба! Бо коли один не хоче говорити, то другому доводиться перебільшувати.
— Мама ніколи про це не дізнається,— сказав Еміль.— Тільки я уявляв собі все інакше. Я гадав, ми довіку будемо разом. Тільки вдвох. Але мама його любить. І це все вирішує. А я і знаку не подам.
— Насправді? — спитала бабуся.— А ти при нагоді подивись у дзеркало. Той, хто приносить жертву, не повинен удавати* з себе жертовну лань. Я короткозора стара жінка. Але не треба ніяких окулярів, щоб усе прочитати на твоєму обличчі. Коли-небудь твоя мати теж це побачить. Але тоді буде запізно.
Бабуся понишпорила в своїй торбинці й видобула звідти якийсь лист і окуляри.
— Це лист твоєї матері до мене. Я прочитаю звідти одне місце. Можливо, я не маю права цього робити. Але я хочу тобі показати, як погано знаєш ти свою маму.
Бабуся старанно почепила окуляри й почала читати:
"Єшке насправді дуже приємний, надійний і добрий. Я не знаю, крім нього, жодного чоловіка, за якого я могла б вийти заміж, коли вже надумала виходити. Люба мамо, тільки тобі я можу зізнатися, що найкраще я зосталася б удвох із Емілем. Він цього не знає і ніколи не знатиме. Та що мені робити? Будь-якого дня зі мною може щось статися, а що тоді буде з Емілем? Або коли зароблятиму менше? Правду сказати, то воно вже так і є. На базарі відкрилася нова перукарня, і всі торгівки ходять тепер туди, бо перукарева жінка завжди в них щось купує. Я повинна подумати про Емілеве майбутнє, для мене немає нічого важливішого за це. А Єшке я буду доброю дружиною, я так собі обіцяла. Він цілком цього заслуговує. Але люблю я тільки мого єдиного, хорошого хлопчика, мого Еміля".