— Правильно! — вигукнув Герольд.
— Йому напевне краще буде віддати гроші, ніж увесь час відчувати за собою сотні дітей, що галасуватимуть доти, поки збіжиться все місто і поліція його затримає,— уголос міркував Еміль.
Хлопці на знак згоди закивали головами.
Раптом біля брами щось задзеленчало, і на подвір'я, радісно сяючи, в'їхала Поні Капелюшок.
— Доброго ранку, тубільці! — вигукнула вона.
Дівчинка зіскочила із сідла, привіталася з кузеном Емі-лем, з Професором та іншими хлопцями й відчепила від багажника невеличкого кошика.— Я привезла вам каву й пундики! Навіть гарненька чашка в мене є. Ой, вушко відбилося. Завжди якась прикрість!
Хлопці вже всі до одного снідали. Снідав і Еміль у готелі "Крайд".
Але нікому не хотілося псувати дівчинці доброго настрою. І вони всі по черзі пили каву з молоком із чашки без вушка і наминали пундики так, наче чотири тижні нічого не їли. )
— Ой, як смачно! — вигукнув Крумбігель.
— А які хрумкі пундики! — бурмотів Професор з повним ротом.
— Справді? — зраділа Поні.— Отож добре, коли в хаті є жінка.
— На подвір'ї,— уточнив Герольд.
— Як там у вас на Шуманштрасе? — спитав Еміль.
— Усе гаразд, спасибі. Бабуся особливо тебе вітає. Тільки щоб скоріше прийшов, а то будеш покараний — вона щодня годуватиме тебе рибою.
— Фе, гидота! — скривився Еміль.
— Чому гидота? — спитав Мітенцвай-молодший.— Риба дуже смачна.
Усі здивовано втупилися в нього, бо він не мав звички балакати. А хлопець спаленів по самі вуха і сховався за старшого брата.
— Еміль не може з'їсти і шматочка риби,— пояснила Поні Капелюшок.— А коли хоч трохи з'їсть, то його відразу нудить.
Отак вони перемовлялись, і настрій у всіх був чудовий. Хлопці поводились якнайуважніше. Професор тримав Капелюшків велосипед. Крумбігель пішов помити термос і чашку, Мітенцвай-старший старанно згорнув папір від пундиків. Еміль знову прив'язав кошик до багажника. Герольд помацав шини, чи добре їх надуто. А Поні Капелюшок стрибала на подвір'ї, виспівуючи пісеньку і водночас розповідаючи, що тільки спадало їй на думку.
— Стоп! — раптом вигукнула вона і заклякла на одній нозі.— Я забула спитати, чому на Нолендорфській площі зібралася така сила-силенна дітей? Наче в таборі під час канікул.
— То все цікаві. Вони прочули, що ми хочемо спіймати злодія, і теж хочуть ловити його разом із нами,— пояснив Проофесор.
Раптом крізь браму влетів Густав, голосно просигналив своїм клаксоном і крикнув:
— Швидше! Він виходить!
Усі кинулися були на вулицю, але Професор гукнув:
— Увага! Слухайте! Ми оточимо його звідусіль. Позаду нього — діти, попереду — діти, ліворуч — діти, праворуч — діти! Зрозуміло? Дальші накази дістанете дорогою. Ну, гайда!
Штовхаючись, вони вибігли з брами. Поні Капелюшок, трохи ображена, зосталася на подвір'ї сама. Тоді вона сіла на свій невеличкий нікельований велосипед і подалася за хлопцями, бурмочучи, як її бабуся: "Щось мені це не до вподоби. Щось мені це не до вподоби".
Чоловік у котелку саме вийшов із готелю, повільно спустився сходами, а тоді повернув праворуч, до Кляйст-штрасе. Професор, Еміль і Густав розіслали посланців до всіх дітей на площі. І за три хвилини Грундайс був оточений.
Він озирнувся, надзвичайно здивований. Круг нього діти перемовлялися, реготали, штовхалися, але ні на крок не відставали від нього. Дехто розглядав Грундайса так пильно, що він знічувався і відводив очі.
Дз-з-з! — пролетів над самісінькою головою в нього м'яч. Він здригнувся і пришвидшив ходу. Але й діти побігли швидше. Він хотів зненацька завернути в якийсь провулок, але й звідти до нього вже бігли діти.
— Поглянь, старий, у Грундайса така пика, ніби йому дуже хочеться чхнути,— крикнув Густав.
— Біжи просто переді мною,— сказав йому Еміль.— Зараз не треба, щоб він мене бачив. Ще маємо час.
Густав випростався й пішов попереду Еміля, наче боксер, що через власну вагу не може бігти. А тротуаром, поруч із хлопцями, їхала Поні Капелюшок і радісно дзеленчала.
Чоловік у котелку вочевидь занепокоївся. Мабуть, він невиразно відчував, що його чекає попереду, і тому все піддавав ходу. Та дарма. Втекти від своїх переслідувачів він не міг.
Раптом злодій спинився, наче прикипів до місця, тоді крутнувся і побіг назад тією вулицею, якою щойно йшов сюди. Діти теж повернули, і весь гурт рушив у зворотному напрямку.
Один хлопець — то був Крумбігель — так раптово перебіг злодієві дорогу, що той мало не перечепився за нього.
— Чого тобі треба, шибенику? — закричав Грундайс.— Ось я покличу поліцейського!
— Ой, будь ласка, покличте! — вигукнув Крумбігель.— Ми вже давно його виглядаємо. То покличте ж його!
Але Грундайс і не думав кликати поліцейського. Навпаки, вся ця історія ставала йому, дедалі неприємнішою. Його поймав уже справжній страх, і він не знав, куди далі йти. З усіх вікон уже визирали люди. З крамниць вибігали продавщиці й покупці, питаючи, що сталось. Якби тепер з'явився поліцейський, було б по всьому.
Аж тут злодієві сяйнула рятівна думка. Він побачив філію комерційного банку, пропхався крізь юрбу дітей, підскочив до входу і зник за дверима.
Професор теж підбіг до дверей, обернувся і крикнув:
— Густав і я йдемо туди. Емілеві поки що лишатися тут. Коли Густав просигналить у клаксон, Еміль і ще десятеро хлопців хай біжать мерщій до нас. Тим часом відбери собі людей, Емілю. Тільки найпевніших. Діло буде гаряче!
І Професор із Густавом зникли за дверима.
Емілеві так калатало серце, що аж у вухах дзвеніло. Тепер усе вирішиться! Він покликав Крумбігеля, Герольда, братів Мітенцвай і ще кількох хлопців, а решті звелів разійтися.
Діти відійшли від банку на кілька кроків, але не далі. Нізащо в світі вони не могли пропустити того, що тут мало статися.
Поні Капелюшок попросила якогось хлопця потримати її велосипед і підбігла до Еміля.
— Це я,— сказала вона.— Вище голову. Зараз почнеться. Ой, мене так розпирає цікавість, що я наче розкрита парасолька.
— А я, гадаєш, ні? — всміхнувся Еміль.
Розділ чотирнадцятий
ВІД ШПИЛЬОК ТЕЖ Є КОРИСТЬ
Коли Густав і Професор увійшли в приміщення банку, чоловік у котелку стояв біля віконця з написом: "Прийом і видача вкладів" і нетерпляче ждав своєї черги. Касир розмовляв по телефону.