Еміль обернувся до нього і помахав рукою. І пан Кестнер теж помахав йому.
А тоді машина завернула за ріг.
Розділ шістнадцятий
КОМІСАР ПОЛІЦІЇ ВІТАЄ
Таксі їхало вже по Унтер-ден-Лінден, коли Еміль дав знак шоферові, і машина спинилася.
. — Ми вже, мабуть, незабаром приїдемо, пане шофере? — спитав Еміль.
— Еге,— підтвердив той.
— Даруйте, що я завдаю вам зайвого клопоту, але мені спершу ще треба на Кайзералее. До кав'ярні "Жості". Там я залишив букет для бабусі і свою валізку. Тож, коли ваша ласка, поїдьмо туди.
— Що означає "коли ваша ласка"? Чи є в тебе гроші доплатити, коли не вистачить тих, що я вже одержав?
— Є. А ті квіти мені дуже потрібні.
— Гаразд,— сказав шофер і звернув ліворуч.
Вони поїхали крізь Бранденбурзьку браму, потім вниз повз зелений тінистий парк Тіргартен до Нолендорфської площі. Еміль подумав, що тепер, коли все добре, вона виглядає куди веселішою і затишнішою. Але про всяк випадок помацав свою верхню кишеню. Гроші були на місці.
Далі вони поїхали вгору по Мотцштрасе до кінця, завернули праворуч і спинилися біля кав'ярні "Жості".
Еміль вийшов із машини, побіг у кав'ярню, одержав свою валізку і квіти, подякував буфетнику, знову сів у таксі і сказав:
— А тепер, пане шофере, будь ласка, до бабусі. Вони розвернулися, проїхали всю довгу дорогу назад,
перетнули Шпрее і подалися далі старенькими вуличками з сірими будинками. Хлопцеві кортіло роздивитися все зблизька, та, наче навмисне, то раз у раз падала валізка, то вітер рвав білий папір, в який були загорнені квіти, і Еміль мусив міцно тримати букет.
Нарешті шофер загальмував, і машина спинилася на Шуманштрасе біля будинку номер п'ятнадцять.
— От ми і приїхали,— сказав Еміль і виліз з машини.— Скільки я ще винен?
— Ніскільки. Навпаки, тобі належить тридцять пфенігів здачі.
— Ні, ні! — вигукнув Еміль.— Купіть собі на них сигарет.
— Я не курю, любий хлопчику, а жую тютюн. Еміль піднявся на четвертий поверх і подзвонив до
Гаймбольдів. За дверима знявся галас, потім двері розчинилися, і на поріг ступила бабуся. Вона схопила Еміля за комір, поцілувала його в ліву щоку, водночас ляснула по правій і за чуба втягла в помешкання, вигукуючи:
— Ох ти ж, негіднику! Ох ти ж, негіднику!
— Цікаві речі дізнаємося про тебе,— сказала тітонька Марта і приязно простягла йому руку.
Поні Капелюшок у маминому фартусі тицьнула йому лікоть і заверещала:
— Обережно! В мене мокрі руки, я мию посуд. Бідні ми, жінки!
Усі пішли разом у кімнату. Еміля посадовили на канапу, а бабуся і тітка Марта взялися так його розглядати, начебто він був не він, а коштовна картина Тіціана.
— А гроші приніс? — спитала Поні Капелюшок.
— Авжеж!
І Еміль дістав із кишені три папірці, простяг сто двадцять марок бабусі і сказав:
— Ось, бабусю, візьми. Мама тебе щиро вітає. Не сердься, що останнього місяця вона нічого не прислала, їй не дуже велося з роботою. Зате тепер вона передає більше, ніж звичайно.
— Спасибі, люба дитино! — мовила стара і простягла йому назад двадцять марок.— Це тобі. За те, що ти такий чудовий детектив.
— Ні, я не візьму. Адже у мене є ще двадцять марок, які дала мені мама.
— Емілю, бабусю треба слухати. Ану сховай їх до кишені!
— Ні, я не візьму.
— От дивак! — вигукнула Поні Капелюшок.— Мене не довелося б двічі просити.
— Ні, ні, я не можу.
— Або ти візьмеш їх, або в мене з гніву почнеться напад ревматизму,— оголосила бабуся.
— Мерщій сховай ці гроші! — сказала тітка Марта і сама сунула їх хлопцеві в кишеню.
— Ну, коли ви так наполягаєте,— жалібно пробурмотів Еміль.— Спасибі, бабусю.
— Це я маю дякувати тобі, це я маю дякувати,— відказала вона і погладила Еміля по голові.
Тоді Еміль дістав букет. Поні принесла вазу. Та коли розгорнули папір, усі розгубилися, не знаючи, сміятися чи плакати.
— Сухе бадилля! — вигукнула Поні.
— Вони лежали відучора без води,— сумно пояснив
Еміль.— Тож не дивно. А коли ми з мамою їх купували, вони були зовсім свіжі.
— Не маю сумніву, не маю сумніву,— мовила бабуся і поставила зів'ялі квіти у воду.
— Може, вони відійдуть,— утішала його тітонька Мар-та.— А ми тепер будемо обідати. Дядько прийде додому аж увечері. Поні, лагодь на стіл!
— Гаразд,— відповіла дівчинка.— Емілю, а що буде у нас на обід?
— Звідки ж я знаю?
— А що ти найдужче за все любиш їсти?
— Макарони з шинкою.
— От ти і знаєш, що у нас на обід.
Щиро сказати, напередодні Еміль уже їв макарони з шинкою. Та, по-перше, улюблену страву можна їсти хоч і щодня. А по-друге, Емілеві здавалося, що відтоді, як вони з мамою востаннє обідали дома, в Нойштадті, минув принаймні тиждень. І він наліг на макарони так завзято, ніби змагав самого Грундайса-Мюллера-Кіслінга.
По обіді Еміль і Капелюшок побігли на вулицю, бо хлопцеві кортіло проїхатись на її нікельованому велосипедику. Бабуся прилягла на канапі відпочити. А тітонька Марта заходилася пекти яблучний пиріг. В усій родині вона славилася своїми яблучними пирогами.
Еміль їхав на велосипеді по Шуманштрасе, а Капелюшок бігла за ним, тримаючись за сідло. Підтримувати велосипед було, як вона запевняла, конче потрібно, інак-ше-бо Еміль упаде. Невдовзі хлопцеві довелося віддати велосипед Поні, і вона стала крутитися навколо нього, виписуючи трійки та вісімки.
Раптом до них підійшов поліцейський із портфелем і спитав:
— Діти, чи живуть тут, у п'ятнадцятому номері, Гайм-больди?
— Аякже,— сказала Поні,— це ми. Одну хвилиночку, пане майоре.
І вона побігла поставити велосипед у підвал.
— Щось лихе скоїлося? — спитав Еміль, який не міг забути клятого Єшке.
— Навпаки. Чи не ти школяр Еміль Тішбайн?
-я. ;
— Ну, тоді я можу тебе щиро поздоровити.
— У кого це день народження? — спитала, повернувшись, Поні.
Але поліцейський більше нічого не сказав і мовчки подався сходами нагору. Тітка Марта повела його до кімнати. Бабуся прокинулася і, вкрай зацікавлена, сіла на канапі. Еміль і Капелюшок стояли біля стола і нетерпляче ждали.
— Річ ось у чому,— сказав поліцейський і розкрив свій портфель.— Злодій, що його сьогодні вранці допоміг затримати школяр Еміль Тішбайн, виявився тим бандитом, який пограбував банк у Ганновері і якого вже чотири тижні скрізь розшукують. Він украв багато грошей. Наша експертиза встановила, що це і є той грабіжник, і він уже в усьому зізнався. Майже всі гроші знайдено в підкладці його костюма. Самі тисячомаркові купюри.