Павловський (настрашений): Але ж, Олю, що ти мене?..
Пан радник суду: Я тої самої думки, що поважана старша пані.
Стефанія: А я думаю, що тепер уже зовсім інші часи і вимоги. Рівне право як для мужчин, так і для женщин!
Усі повинні бути розумні. І мужеві, і жінці( краще з розумним згубити, як з дурним найти.
Роман глянув на Стефанію — прегарна дівчина! Він чув про неї не раз, бачив її фотографію у тітки Павловської, але не думав, щоб вона була справді така гарна і така розумна!
Бабка (з ласкавим усміхом): Га! Тепер інші часи. Вже моя Оля вчилася більше, як я, а ти (до Стефанії) ще більше, як тітка. Чого тілько вона не вчилася: і господарства, і музики, і гігієни, і фізики — всего вчилася. Навіть посади шукала собі, аби заробляти на хліб; тілько ми відрадили їй, бо не потребує мучити себе.
Стефанія: Багато вчилася я, а мало що знаю.
Пан радник суду: Панна Стефанія дуже скромна.
Стефанія: О ні! Нема прикрішого компліменту, як когось хвалити за скромність. Що се таке скромність?
Бабка зітхає.
Радник дивується.
Павловська: А ви, пане Романе, як думаєте: яка повинна бути ідеальна жінка?
Роман: Жінку повинно тішити, смутити і взагалі займати те все, що її мужа. Вона повинна розуміти його, а розуміти не може без освіти. Вона, в потребі, повинна вміти обійматися без його помочі і ласки, повинна знати заробляти на життя. Не повинна кривитися, коли він іде на пиво або чорну каву, тілько повинна з ним пійти.
Радник (з глумливим усміхом): Пан Сидорів дуже поступовий.
Стефанія: Пан Сидорів сказав дуже розумно. Павловська: Прошу до вечері! Павловський: Се також розумно сказано. Всі встали, щоби перейти до їдальні. Романові при-йшлося вести панну Стефанію попід руку.
— Дякую вам, пане, що обстаєте за нами.
— О пані! За вами я готов...
— Ви з компліментами? Се вам не до лиця.
— Що ж, коли чую потребу сказати комплімент.
— Заховайте його для іншої панни, я не люблю компліментів.
Роман зачудувався. Прегарна дівчина — просто розкіш! І де вона виросла така розумна і гарна!
— Уже більше не скажу вам ніякого компліменту, хоч би й було за що.
— Згода! Будете на вечерках? Я приїхала трохи забавитися в м'ясницях.
— Буду.
— Танцювати любите?
— Як з ким.
— Наприклад, зі мною?
— Дуже радо.
Сіли вечеряти поруч себе. З другого боку панни Стефанії сидів радник, але вона розмовляла з ним мало. Зате з Романом не могла наговоритися, головно про жіночу справу. Роман зовсім годився на її думки, а вона на його.
Вечір минув як гарний сон, а коли вдарила дванадцята година, Роман і Стефанія привітали Новий рік як добрі приятелі.
Потім Павловська оповідала йому, що він дуже сподобався панні Стефанії. Роман був щасливий. Давно глядав такої дівчини і найшов...
Нитка замоталася так, що годі було дальше шити. Але ґудзик-уже й так тримався сукна стращенно сильно. Роман урвав нитку і зробив вузлик. Другий ґудзик був пришитий...
* * *
Розглянувшись у своїй гардеробі, Роман зміркував, що на м'ясниці доконче потрібно йому нової фракової одежі. Видаток був незвичайний, він не мав стілько грошей. Отже, написав до свого батька по гроші. Тим часом уже й замовив у кравця одежу. Ждав цілий тиждень — відповіді не було, і гроші не прийшли. Але по тижні приїхав до нього батько, і перші його слова, якими привітав сина, були такі:
— Чи ти вже забув, як брав замолоду в шкіру? Дивись: отеє палиця! Якби не те, що ти сам здоров і сильний, як медвідь, я пригадав би тобі хлоп'ячі літа... Такий старий хлоп, що йому вже тридцять чотири роки а він у мене грошей просить! Се просто сором! Я мушу раз тому всему зробити конець! Я тебе оженю!
—' 3 кЦм, тату?
— Менше о те, з ким; будеш мати гроші і можеш до смерті остатися тим проклятим газетярем! Я вже умовився з її батьком.
— Вже умовився!
— Що ж ти, йолопе, дивуєшся! Коли ти не думаєш нічого, то я за тебе мушу думати. Не буду ж я тобі вічно посилати грошей! В мене є ще донька!
— Pardon1, тату! Ви на мене, по правді, видали дуже мало. Я сам заробляв і заробляю на себе! Великими видатками на мене не можете мені дорікати. Донька, певно, коштує все більше, не рахуючи посагу, який складаєте для неї.
— Мовчи! Одягайся, поїдемо! Завтра вечерок у стрия, там буде вона. Вона тебе знає і вийде за тебе.
— Хто ж вона така?
— Не скажу тобі, але ти її знаєш.
Поїхали. Романа переймало і гарячкою, і морозом на згадку, що так торгують його серцем, але він справді лякався тяжкої будучини і думав собі, що взяти добрий посаг за жінкою кому як кому, а йому дуже придалось би. Його суспільне становище було незначне, виглядів на будучину ніяких,— нехай прийде на него недуга, і він — жебрак у шпиталі. Батько-мати — вони помогли би, але дітей у них більше, а доходів небагато. І треба продати себе, хоч серце болить. От його сестрі Наталці добре: зросла пещена і не бита, не так, як браття; від 16 року бавилася, а тепер, у 20 році, має судженого, котрого любить; за кілька місяців вийде за него заміж — усе йде в неї старим, утоптаним шляхом, без тої борби, яку перейшов Роман. Чи ж думав він коли бути публіцистом?! А житє зложилося так, що він по всяких гірких невдачах і розчарованнях опинився в редакції. Колись думав дорівняти Шекспірові і Шевченкові, а сего дня пише про Дрейфуса і про смілу крадіж у церкві в П'ятигорбах.
"Ох-ох! Чому я не вродився дівчиною! Нехай би моя сестра була Романом, а я Наталкою! Я очевидно люблю Стефанію і маю повне право любити єї, але не маю ніякого права взяти її! А тепер їду, як ягня на заріз".
Вечерок у стрия. Він привітався з різними паннами, але не знав, котра йому призначена. Віднайшов матір і питається її, з ким то думають його сватати.
— Що ж ти не знаєш? Батько тобі не сказав? З Ганча-ківиою.
— З Ганчаківною! О боже! Бувайте здорові, мамуню, я зараз вертаюся до Львова!
— Що тобі? Ти здурів? Хто ж таке видав? Тілько сорому нам наробиш.
— Мамо, мамо! Чому ви мене не втопили дитиною?''
— Іди між панни! Не роби дурниці. Ти не студент.
1 Пробачте (фр.).
При вечері посадили Романа коло Ганчаківної. Вона сиділа коло него несміла, як 16-літня панна, хоч уже мала, певно, стілько літ, що Роман. А він скулився так, що найменше половина з його великої постави кудись поділася. Обоє не дивилися на себе, мовчали, тілько вона часом усміхалася так, що Романові аж мороз ішов поза плечі. Раз тілько глипнув він на її припорошене чимсь волосся і побілене лице — і з великим завзяттям випив подану чарку горівки.