Еліксир довголіття

Страница 3 из 8

Оноре де Бальзак

В уяві дона Жуана промайнули роки дитинства, юності, й він подумав, що йому нема в чому дорікнути батькові — той незмінно був добрий до нього. Відчуваючи, як у глибині його серця озвалися докори сумління, Бельвідеро, поки йшов галереєю, майже простив батька за те, що той зажився на світі. Він готувався знову стати шанобливим сином, як злодій готується стати чесною людиною, коли здобуває можливість пожити в розкошах на вкрадені мільйони. Незабаром молодик уже йшов через холодні, з високими стелями зали, з яких складалися батькові апартаменти. Вдосталь надихавшись вогким і затхлим повітрям, нанюхавшись запаху старих гобеленів і шаф, вкритих грубим шаром пороху, він опинився у старовинній спальні, де біля майже згаслого каміна стояло ліжко Бельвідеро, від якого віяло важким духом смерті. Через нерівні проміжки часу лампа на столику, зробленому в готичному стилі, освітлювала ліжко то яскравими, то слабкими спалахами, й обличчя старого весь час змінювало вигляд. Крізь нещільно зачинені вікна свистів холодний вітер, і сніг шмагав по шибках із глухим шумом. Ця картина була в такому разючому контрасті з бенкетом, який щойно покинув Жуан, аж він мимоволі здригнувся. А коли підійшов до ліжка, і сильний спалах вогню, роздмуханого поривом вітру, освітив батькову голову, його пройняло холодом: уже риси вмирущого спотворилися, а шкіра, що туго обтягувала кістки, набула зеленавого кольору — він здавався ще жахливішим на тлі білої подушки, на якій лежала голова старого вельможі. З роззявленого беззубого рота, зсудомленого від болю, вилітали зітхання, моторошно підхоплювані завиванням бурі. Та попри ці ознаки руйнування плоті, обличчя сяяло якоюсь надприродною могутністю. Високий дух, що жив у цьому тілі, змагався зі смертю. Очі, глибоко запалі від хвороби, дивилися напрочуд пильно. Здавалося, своїм передсмертним поглядом Бартоломео намагався вбити ворога, що вмостився біля його постелі. Гострий і холодний, цей погляд здавався ще страшнішим через те, що голова лишалася нерухома, схожа на череп, який лежить на столі у лікаря. Таким же нерухомим було й тіло, добре видне під складками простирадла. Усе вмерло — жили тільки очі. Белькотіння, що вихоплювалося у вмирущого з рота, здавалося чисто механічними звуками. Жуанові стало трохи соромно, що він підходить до батькового смертного ложа, притискаючи до грудей букет, який кинула йому куртизанка,, і принісши з собою пахощі гулянки та хмільний дух вина.

— Ти розважався! — прошепотів батько, побачивши сина.

В ту саму мить чистий і дзвінкий голос співачки, яка співала на втіху гостям, і акорди її віоли пересилили виття хуртовини й долетіли до кімнати вмирущого. Жуанові хотілося б не чути цієї брутальної відповіді на батькове запитання.

— Я не гніваюся на тебе, сину,— сказав Бартоломео.

Від цих лагідних слів Жуанові стало зле — він не міг простити батькові його доброти, що разила, наче кинджал.

— О, мені так соромно, тату! — мовив він лицемірно.

— Бідолашний Жуаніно,— провадив умирущий глухим голосом,— я завжди ставився до тебе так добре, що ти мені не бажаєш смерті, правда?

— О, я віддав би частку свого життя, аби врятувати від смерті вас!

"А чом би мені цього й не сказати? — подумав марнотрат.— Адже обіцяють жінці кинути їй до ніг увесь світ!"

Тільки-но він це подумав, як старий пудель загавкав. Голос розумного створіння змусив дона Жуана здригнутися, йому здалося, що пес розгадав його думки.

— Я знав, сину, що можу на тебе покластися! — прошепотів умирущий.— Я житиму. Атож, я подарую тобі таку радість. Я залишуся живий і жодного дня із твого власного життя віддавати за це не треба.

"Він марить",— подумав дон Жуан.

І сказав уголос:

— Атож, дорогий тату, ви проживете ще стільки, скільки житиму я, бо ваш образ до кінця моїх днів збережеться у мене в серці.

— Не про таке життя йдеться,— сказав старий вельможа, збираючи сили, щоб підвестися, бо раптом у нього виникла підозра — одна з тих, які народжуються лише на смертному ложі.— Послухай, сину,— провадив він голосом, який ослаб від цього останнього зусилля,— мені так само не хочеться вмирати, як тобі не хочеться відмовитися від коханок, вина, коней, соколів, собак і золота.

"Ще б пак",— подумав син, опускаючись навколішки біля узголів'я ліжка і цілуючи мертвотно-бліду руку Бартоломео.

— Але ж, тату, мій дорогий тату, треба скоритися волі Божій,— сказав він уголос.

— Бог — це я,— промурмотів старий.

— Не блюзніть! — вигукнув молодик, бачачи, якого грізного виразу прибрало батькове обличчя.— Стережіться, адже ви взяли останнє причастя, і я ніколи б не втішився, якби ви померли нерозкаяним.

— Вислухай же мене! — промовив умирущий,. скреготнувши зубами.

Дон Жуан замовк. Залягла моторошна тиша. Крізь завивання хурделиці знову долинули звуки віоли й чарівний голос, слабкі й ніжні, наче барви світанку. Вмирущий посміхнувся.

— Дякую, що ти привів співачок, запросив музик. Святковий настрій, молоді красуні з білою шкірою й чорним волоссям! Усі втіхи життя! Хай усе це буде, а я оживу!

"Марить, уже нічого не усвідомлює",— подумав дон Жуан.

— Я відкрив засіб, як воскреснути. Слухай уважно! Висунь з мого столу шухляду, а для цього натисни кнопку, сховану під грифоном.

— Висунув, тату.

— Знайди в ній пляшечку з гірського кришталю.

— Знайшов.

— Двадцять років витратив я...— У цю мить старий відчув, що смерть уже поряд і, зібравши останні сили, промовив: — Як тільки я випущу останній подих, ти натреш мене всього цією рідиною, і я воскресну.

— Таж її тут зовсім мало,— відповів молодик.

Хоча Бартоломео уже не міг заговорити, він зберіг здатність бачити й чути. У відповідь на ці слова голова старого рвучко повернулась до Жуана, і його шия заклякла в цьому повороті, як шия мармурової статуї, що за скульпторовим задумом дивиться вбік; широко розплющені очі застигли в жаскій нерухомості. Старий вельможа помер, утративши свою єдину, останню ілюзію. Він сподівався знайти притулок у синовому серці, а знайшов там могилу, куди глибшу, ніж та, в яку закопують на кладовищі мерців. І ось жах розметав його волосся, а страшно вирячені очі дивилися майже живим поглядом. Здавалося, цей батько гнівно волає з гробниці, вимагаючи в Бога помсти!