— Вихід? — Сергій задумався. — Вихід-то є... — Він прямо глянув у вічі Електроникові й почервонів. — А ти не можеш піти замість мене?
— Я можу, — байдуже сказав Електроник.
Очі в Сергійка заблищали.
— Давай так. — Він облизнув губи, що раптом пересохли. — Сьогодні ти будеш Сергій Сироїжкін, а я — Електроник. Дивись! — Сергійко підвів друга до дзеркала. — Ось ти і я. Ліворуч — я, праворуч — ти. Тепер я перейду на другий бік. Дивись уважно. Нічого не змінилося! Знову праворуч — ти, а ліворуч — я. Точно?
— Точно! — підтвердив Електроник. — Сьогодні я Сергій Сироїжкін.
— Цур-цура, це наша таємниця, — попередив Сергійко. — Розумієш, таємниця! Нікому, хоч умри, ні слова. Поклянися найсвятішим!
— Чим? — спитав Електроник.
— Ну, найважливішим. Що для тебе найважливіше?
Електроник подумав.
— Щоб я не зламався, — промовив він.
— Так і скажи: "Щоб я зламався, якщо видам цю таємницю!" Електроник хрипло повторив клятву.
— Слухай уважно! — сказав Сергій. — Ти береш портфель і йдеш до школи. Он вона — у дворі. Ти йдеш у сьомий клас "Б" — на першому поверсі перша кімната ліворуч. Як зайдеш, сідаєш за другу парту. Там сиджу я, а переді мною Макар Гусєв, такий здоровенний хлопець. Він пристає і дражниться, але ти не звертай на нього уваги. Далі все йде як по маслу. На першому уроці ти малюєш, на другому відповідаєш теорему Піфагора, а третій урок — географія. Ти знаєш що-небудь з географії?
— Я знаю всі океани, моря, річки, гори, міста...
— Чудово! Ти запам'ятав?
Електроник повторив завдання. Він запам'ятав усе дуже добре.
Сергійко миттю зібрав портфель і виглянув про всяк випадок на площадку: чи немає Макара Гусєва? Згори долинув тупіт. Це біг сходами Професор — Вовка Корольков.
— Привіт! — гукнув він. — Ти ще не читав "Програміста-оптиміста"? Там написано, що ти чемпіон світу з бігу!
Сироїжкін знизав плечима:
— Подумаєш, чемпіон! Ви ще не те про мене дізнаєтеся!
Він повернувся у квартиру й сказав Електроникові:
— Пам'ятаєш естраду в парку, де ми вчора врятувалися від погоні? Ти знайдеш її? Після уроків приходь туди.
"ПРОГРАМІСТ-ОПТИМІСТ"
Можливо, дехто з читачів чув про "Програміста-оптиміста". Ці два слова часто вимовляють не тільки в математичній школі, а й у дворах, і на Липовій алеї. Навіть у магазині й у тролейбусі можна почути в розмові про новини з "Програміста-оптиміста".
"Програміст-оптиміст" — шкільна стіннівка. Неважко здогадатися, що випускають її математики — вони ж і програмісти. Найпростіше в цій газеті — назва. Уже сам номер, що стоїть поряд, зашифрований у рівняння і вимагає деяких роздумів. Далі йдуть дописи про всілякі події, в яких раз у раз трапляються формули, вектори, паралельні, ікси, ігреки тощо. Ці дописи звичайно читаються з усмішками й жартиками: обізнані з математикою знаходять у них багато натяків, іронії, пересторог, порад.
Проте не подумайте, що математики випускають стіннівки лише для себе. По-перше, "Програміста-оптиміста" читають усі старшокласники-монтажники, які самі нічого не випускають. По-друге, малюки знаходять там багато карикатур, смішних віршів і веселих фотографій. По-третє, в газеті завжди є вільне місце, й кожний учень може взяти клей і приліпити туди свій допис, оголошення чи прохання.
Професор мав рацію: у понеділок в "Програмісті-оптимісті" всі читали й обговорювали один допис — "Ура чемпіонові!" Коли чемпіон з портфелем в руці з'явився в коридорі, запанувала тиша. До чемпіона підійшов Спартак Недєлін.
— Це ти Сироїжкін? — запитав він.
— Я, — сказав Електроник.
— Звісно, це він! — закричав, виростаючи за спиною чемпіона, Макар Гусєв, — Сир Сирович Сироїгін, власною персоною!
— Не блазнюй! — обірвав Макара Спартак Недєлін.
— Не блазнюй! — напав на Макара Професор, чим дуже здивував свого приятеля. — Ясно сказано, що першим прибіг Сироїжкін, а не Гусєв.
А Недєлін знову запитував:
— Як же ти так зумів?
— Не знаю, — відповів Електроник.
Діти загомоніли.
— Він ще не читав, — голосно сказав хтось. — Пустіть його!
Електроник підійшов до газети й за кілька секунд, ніби переглядаючи, прочитав усі дописи.
— Все правильно, — спокійно зазначив він. — Тільки в цьому рівнянні помилка — треба плюс, а не мінус.
— Вірно, — сказав Недєлін. — Молодець! Математично мислиш. — Спартак виправив авторучкою помилку, поплескав героя по плечу й відійшов.
Дзвінок розігнав читачів по класах.
Електроник уже сидів на другій парті за могутньою спиною Гусєва, дивлячись прямо перед собою. Поряд з ним совався Професор, гірко розмірковуючи про те, як йому вибачитися за історію з телескопом. Він пробував заговорити із сусідом, але той наче води в рот набрав.
Учителька малювання, зайшовши в клас, сказала, що сьогодні заняття на вулиці. Загрюкали покришки парт, задзвеніли голоси. Гомінка зграйка вихопилась із школи, перетнула Липову алею. А далі — бігом до кручі, до річки. Скільки разів були вони тут і все-таки зупинилися принишклі, широко розкривши очі. Серед зеленого шумовиння кущів стікає вниз довга й блискуча, мов льодяник, скляна коробка. На її споді — три яскраві смуги: червона, жовта, синя. А доріжками котяться різнобарвні горошини — це мчать по штучному кольоровому снігу лижники. Мчать з гори з величезною швидкістю, гальмуючи внизу, де коробка роздимається, наче мильна бульбашка. А ще далі, за деревами, — річка й легка арка моста, де також усе в русі: теплоходи, катери, автомобілі, тролейбуси. А за річкою і за мостом все місто губиться у світлому серпанку.
І вони сидять і малюють те, що бачать. Дехто — розгонисто, впевнено, підкоряючи олівцю перспективу, дехто — нерівно, несміливо, хапаючись за гумку, але всі разом — уважні, вдумливі.
— Зараз робите тільки начерк, — каже вчителька. — Розфарбуєте вдома. Той, хто хоче стати космонавтом, інженером, льотчиком, дослідником, повинен мати добру зорову пам'ять на кольори.
Вчителька ходить за спинами, заглядає в альбоми, стиха дає дітям поради. Ось вона зупинилась біля Сироїжкіна.
Довго дивилася через його плече, потім запитала:
— Що це таке, Серьожо?
Електроник простягнув їй альбом і хриплим голосом відповів:
— Це рухи лижників.
В альбомі Сироїжкіна — не контури міста, а колонка формул. Під ними — кострубаті літери тексту.