Таку кульку павучок прикріплює шовковистими нитками до сусідніх водяних рослинок, а сам знову пливе по нову бульбашку, щоб приєднати її до утвореної кульки. І так — разів з десять, аж поки повітряне житло не стане завбільшки з голубине яйце. Вхід туди — під водою.
Побудувавши гніздо, водянка (так ще звуть цього павучка) протягує у різні боки нитки, які прикріплює до різних рослин. Як і в земних павуків, це — сітка, щоб ловити здобич. Тільки-но якась мушка заплутається в тенетах — павук уже тут, кидається до неї й вприскує в її тіло травні соки або ж обплутує її павутиною, щоб поживитися іншим разом.
Максим Павлович розповів нам, що водянки дуже жадібні, настільки жадібні, що коли їх посадити гуртом у банку, то вони при найменшому голодуванні поїдять одне одного. З цих причин, мабуть, павуки не будують житла поруч і тільки весною самець наважується спорудити свій дім поблизу страшенної самиці. Інакше самицю й не назвеш, бо вона набагато більша за самця і нерідко закушує батьком своїх дітей.
Самиці павуків відкладають яскраво-оранжеві яєчка, які старанно обсновують блискучим шовковистим мереживом і прикріплюють тоненькими нитками або до внутрішньої поверхні свого гнізда, або до якоїсь водяної рослинки. Через тиждень-другий з яєчок виходять крихітні павучки, які, ледь вилупившись із кокона, уже й плавають, збираючи пухирці повітря, щоб побудувати малесенькі повітряні гніздечка. Не менш зажерливі, ніж їхня матуся, павучки, не знайшовши поблизу поживи, кидаються один на одного. Ось чому з 70—80 павучат, що вийшли з кокона, через кілька тижнів лишається якийсь десяток.
Полюють дорослі павуки на метеликів і мух, що нерідко падають у воду. При цьому проявляють неабияку кмітливість: не кидаються відразу на жертву, а зупиняються поблизу від неї, "обдумуючи" план нападу. Потім обережно наближаються до здобичі, переконуються, що небезпеки немає, аж тоді хапають комаху. Павук висмоктує з жертви поживні речовини лише в своєму повітряному дзвоні, а коли до нього далеко, то ховає її десь під листком, а сам швиденько влаштовує нове гніздо, де й розправляється із здобиччю. Буває також, що водянки нападають і на дрібних пуголовків, яких вбивають у око, і навіть на рибок, яких також обплутують павутиною і з'їдають. Крім того, ці павуки не відмовляються й від дрібних п'явок.
Далі ми пішли берегом Сунички вниз по течії, і Максим Павлович показав нам ще одного павучка, який живе на надводних частинах водяних рослин. Називають його павуком-мисливцем.
Зверху його тіло має оливково-буре забарвлення з широкою жовтою або білою каймою по боках. На середині сірого черевця видніються чотири поздовжніх ряди сріблясто-білих крапок, груди — жовті з бурим краєм. Самці павуків-мисливців набагато менші від самиць. Цього павучка знають, напевно, усі. Він завжди попадається в букетах лугових та болотяних квітів.
Павук-мисливець не будує собі, як водянка, повітряних хатинок, проте й у нього є неабиякий хист: він споруджує собі пліт.
— Навіщо він йому? — спитаєте.
Завдяки своїм довгим ногам цей павучок на землі може догнати будь-яку жертву, по воді ж він бігає погано. А там — багато комах, личинки. Як їх дістати? Отож павук-мисливець і вдається до будування плота. Вийшовши на водний простір, він збирає сухе листя, невеличке галуззя, що плавають там, і збиває їх докупи. Все міцно зв'язує шовковистою павутинкою. Виходить щось схоже на пліт. Тепер павучку нічого боятися води. Він всідається посеред плоту, й хвилі переносять його з одного боку водойми в інший. Він же зірко поглядає довкола і, як тільки з'являється здобич, миттю кидається до неї, вбиває, а вже потім втягує на пліт.
Самка цього павука, приклеївши яєчка до рослий поблизу води і обгорнувши їх круглим коконом із пухкої білої павутини, сторожує біля них, аж поки звідти не вийдуть павучата. Але після того як малюки вилізли з "гнізда", їм уже краще не попадатися на очі своїм батькам: ті в разі голоду їх не пожаліють.
Тут же нам трапився ще й інший павучок — водяний кліщ. Яскраво-червоний, кругленький, маленький, швидко перебираючи своїми вісьмома ніжками, немов кулька, ковзав він по воді. Харчуються ці павучки в основному мікроорганізмами, особливо ж подобаються їм інфузорії.
У червоного павучка цікавий цикл розвитку. Може, ви колись бачили листки водяних рослин, вкриті драглистою клейкою речовиною. У ній — яйця водяних кліщів, з яких через деякий час виходять малята — шестиногі, з дуже розвинутим смоктальним хоботком. Вони відразу ж знаходять своїх водяних співжителів — жуків чи клопів — і присмоктуються до них. На цих комахах паразитують, аж доки й не полиняють. Ноги стають коротші, і кліші ховаються на дно водяних нірок, перетворюючись там у лялечок. Через деякий час шкірка їхня лопається — на світ виходять звичайні восьминогі червоні павучки. Присосок у них зникає, натомість з'являється рот.
Щоб потомство почувало себе безпечно, павучки ці нерідко прикріплюють яйця до тіла водяних скорпіонів, і молодь, що вивелася, плаває з ними до початку линяння. Є також відомості, що ці павуки невдовзі линяють ще раз, після чого стають уже здатні до розмноження,
У Суничці павуків живе дуже багато. Крім описаних, там ще трапляються й такі, що лише зрідка вилазять на поверхню води, переважну ж частину життя вони проводять на дні. Хоч Максиму Павловичу дуже хотілося показати нам такого павучка, та так і не вдалося: поховались вони від нас. До речі, той павучок, казав Максим Павлович, дуже схожий на водяного кліща, такий же червоний, тільки тіло в нього квадратне.
Скільки разів раки линяють?
Зупинилися на високому березі Сунички, де він метрів на півтора підносився над піщаною обмілиною.
— Ось тут,— сказав Петро Степанович,— живуть раки. А з цього пагорба спостерігатимем за ними. У такий жаркий і тихий день, як сьогодні, молоденькі раченята люблять грітися на сонці. Тож діставайте біноклі й до роботи.
На дуже наближеному оптикою дні річечки було видно кожен камінчик, кожну травинку.
— Зверніть увагу,— насторожив Петро Степанович, на оті нірки під тим берегом.
— Ой, у них щось ворушиться,— сказала Світлана Ничкало.